Лист від 02.08.2007 р. N 5692 Щодо справляння плати за розміщення об'єкта зовнішньої реклами на земельній ділянці ( 5692 )

Державний Комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва

Лист

від 02.08.2007 р. N 5692

Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва розглянув лист щодо справляння плати за розміщення об'єкта зовнішньої реклами на земельній ділянці та повідомляє таке.

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про рекламу" розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах провадиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, та в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Стягнення плати за видачу дозволів забороняється.

Пунктом 32 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 р. N 2067 (далі - Правила), встановлено, що плата за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності, встановлюється у порядку, визначеному органами місцевого самоврядування, а місцем, що перебуває у державній або приватній власності, - на договірних засадах з його власником або уповноваженим ним органом (особою). При цьому площа місця розташування рекламного засобу визначається як сума площі горизонтальної проекції рекламного засобу на це місце та прилеглої ділянки шириною 0,5 метра за периметром горизонтальної проекції цього засобу. Для неназемного та недахового рекламного засобу площа місця дорівнює площі вертикальної проекції цього засобу на уявну паралельну їй площину.

Згідно з пунктом 2 Правил під місцем розташування рекламного засобу розуміють площу зовнішньої поверхні будинку, споруди, елемента вуличного обладнання або відведеної території на відкритій місцевості у межах населеного пункту, що надаються розповсюджувачу зовнішньої реклами в тимчасове користування власником або уповноваженим ним органом (особою).

Слід зазначити, що земельні відносини в Україні регулюються Земельним кодексом України (далі - Кодекс) та іншими нормативно-правовими актами з питань земельних відносин.

Об'єктами плати за землю згідно зі ст. 5 Закону України "Про плату за землю" є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до глави 15 Кодексу виділяються такі форми права: користування земельною ділянкою як право постійного користування земельною ділянкою та право оренди земельної ділянки.

Під правом постійного користування земельною ділянкою згідно зі ст. 92 Кодексу розуміють право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Під правом оренди земельної ділянки (орендою землі) згідно зі ст. 93 Кодексу та ст. 1 Закону України "Про оренду землі" (далі - Закон) розуміють засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Орендарі набувають право оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України та іншими законами України і договором оренди землі (ст. 6 Закону).

Однією з істотних умов договору оренди відповідно до ст. 15 Закону є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею Закону, є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Типовий договір оренди землі затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 р. N 220.

Звертаємо увагу, що у Законі та Типовому договорі оренди землі не передбачено необхідності сплати земельного податку орендарями.

Частиною третьою ст. 125 Кодексу встановлено, що приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Документами, що посвідчують право на земельну ділянку, згідно з частиною першою ст. 126 Кодексу є державний акт (право власності і право постійного користування) і договір оренди (право оренди).

Отже, у випадку коли у суб'єкта господарювання є державний акт на земельну ділянку, то такий суб'єкт зобов'язаний сплачувати земельний податок. А у разі коли із суб'єктом господарювання укладено договір про оренду земельної ділянки або інший цивільно-правовий договір, який передбачає плату за земельну ділянку, такий суб'єкт господарювання сплачує орендну плату.

Відповідно до ст. 14 Закону України "Про систему оподаткування" плату за землю (земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної і комунальної власності) віднесено до загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів).

У свою чергу, плата за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів відповідно до зазначеного Закону не є податком або збором (обов'язковим платежем) у розумінні цього Закону.

Отже, на думку Держпідприємництва, у цьому випадку не може виникати ситуації щодо подвійного оподаткування.

Крім того, органами місцевої влади до встановлення плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів не може бути включена плата за землю, оскільки необхідність плати за землю регулюється Кодексом та Законом України "Про плату за землю".