Земельний кодекс України ( 561-XII ) (Земельный кодекс Украины)

Земельний кодекс Української РСР

( Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, N 10, ст. 98 )

( Вводиться в дію Постановою ВР
N 562-XII ( 562-12 ) від 18.12.90, ВВР, 1991, N 10, ст.99 )



Розділ I

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

ГЛАВА 1. ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Земля в Українській РСР - власність народу України

Відповідно до Декларації про державний суверенітет України
земля є власністю її народу.

Кожен громадянин Української РСР має право на земельну
ділянку, порядок і умови надання якої регулюються цим Кодексом та
іншими актами законодавства Української РСР.

Стаття 2. Земельне законодавство Української РСР і його
завдання

Земельні відносини в Українській РСР регулюються цим Кодексом
та іншими актами законодавства Української РСР, що видаються
відповідно до нього.

Завданням земельного законодавства Української РСР є
регулювання земельних відносин з метою створення в республіці умов
для раціонального використання й охорони земель, збереження і
відтворення родючості грунтів, поліпшення природного середовища,
для рівноправного розвитку всіх форм господарювання, охорони прав
громадян, підприємств, установ і організацій.

Гірничі, лісові та водні відносини, щодо використання й
охорони рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря
регулюються спеціальним законодавством Української РСР.

Стаття 3. Склад земель Української РСР

Відповідно до цільового призначення всі землі Української РСР
поділяються на:

1) землі сільськогосподарського призначення;

2) землі населених пунктів (міст, селищ міського типу і
сільських населених пунктів);

3) землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та
іншого призначення;

4) землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та
історико-культурного призначення;

5) землі лісового фонду;

6) землі водного фонду;

7) землі запасу.

Стаття 4. Віднесення земель до категорій і переведення їх з
однієї категорії до іншої

Віднесення земель до зазначених у статті 3 цього Кодексу
категорій провадиться відповідно до цільового призначення земель.

Переведення земель з однієї категорії до іншої здійснюється у
разі зміни цільового призначення цих земель.

Віднесення земель до відповідних категорій і переведення їх з
однієї категорії до іншої провадиться органами, які приймають
рішення про надання цих земель у володіння або користування, а в
інших випадках - органами, які затверджують проекти землеустрою і
приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного,
оздоровчого, історико-культурного та іншого призначення.

Стаття 5. Правомочність Рад народних депутатів щодо
розпорядження землею

Розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах
своєї компетенції надають земельні ділянки у володіння або
користування та вилучають їх.

Для розгляду земельних питань і підготовки рішень по них Ради
народних депутатів можуть утворювати депутатські комісії.

Стаття 6. Володіння землею

У довічне успадковуване володіння земля надається громадянам
Української РСР для:

ведення селянського (фермерського господарства);

ведення особистого підсобного господарства;

будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських
будівель;

садівництва;

дачного і гаражного будівництва;

традиційних народних промислів;

у разі одержання у спадщину жилого будинку або його
придбання.

Порядок успадковування права володіння земельною ділянкою
визначається цим Кодексом та іншими актами законодавства
Української РСР.

У постійне володіння земля надається колгоспам, радгоспам,
іншим державним, кооперативним, громадським підприємствам,
установам і організаціям, релігійним організаціям для ведення
сільського та лісового господарства.

Стаття 7. Користування землею

У постійне або тимчасове користування земля надається:

громадянам Української РСР для городництва, сінокосіння і
випасання худоби;

промисловим, транспортним та іншим несільськогосподарським
державним, кооперативним, громадським підприємствам, установам і
організаціям;

для потреб оборони організаціям, зазначеним у статті 70 цього
Кодексу;

сільськогосподарським державним, кооперативним і громадським
підприємствам, установам і організаціям для використання у
несільськогосподарських цілях;

релігійним організаціям;

спільним підприємствам, міжнародним об'єднанням і
організаціям з участю радянських та іноземних юридичних осіб.

У випадках, передбачених законодавством Української РСР,
земля надається в користування іншим організаціям і особам.

Постійним визнається землекористування без заздалегідь
встановленого строку.

Тимчасове користування землею може бути короткостроковим - до
трьох років і довгостроковим - від трьох до десяти років. У разі
виробничої необхідності ці строки може бути продовжено на період,
що не перевищує відповідно одного строку короткострокового або
довгострокового тимчасового користування.

Продовження строку користування земельними ділянками
провадиться Радами народних депутатів, які надали ці ділянки.

Користування землею на умовах оренди для
сільськогосподарських цілей, як правило, має бути довгостроковим.

Стаття 8. Оренда землі

У тимчасове користування на умовах оренди земля надається
громадянам Української РСР, колгоспам, радгоспам та іншим
державним, кооперативним, громадським підприємствам, установам і
організаціям, спільним підприємствам, міжнародним об'єднанням і
організаціям з участю радянських та іноземних юридичних осіб, а
також іноземним державам, міжнародним організаціям, іноземним
юридичним особам і громадянам.

Орендодавцями землі є сільські, селищні, міські, районні Ради
народних депутатів.

Для ведення селянського (фермерського) господарства земля
надається в оренду районною, міською Радою народних депутатів.

Умови і строки оренди землі визначаються за згодою сторін і
закріплюються в договорі.

Орендар має переважне право поновлення договору на оренду
землі після закінчення строку його дії.

Орендовані земельні ділянки сільськогосподарського
призначення за погодженням сторін можуть передаватися у володіння
орендарям, крім випадків, коли їх орендарями є спільні
підприємства, міжнародні об'єднання і організації з участью
радянських та іноземних юридичних осіб, а також іноземні держави,
міжнародні організації, іноземні юридичні особи і громадяни.

Відносини щодо оренди землі регулюються цим Кодексом та
іншими актами законодавства Української РСР.

Стаття 9. Компетенція сільських Рад народних депутатів у
галузі регулювання земельних відносин

До відання сільських Рад народних депутатів у галузі
регулювання земельних відносин на їх території належить:

1) надання відповідно до статті 18 цього Кодексу земельних
ділянок у володіння або користування, в тому числі на умовах
оренди;

2) реєстрація права землеволодіння, права землекористування і
договорів на оренду землі;

3) вилучення земель відповідно до статті 31 цього Кодексу;

4) стягнення плати за землю;

5) ведення земельно-кадастрової документації;

6) погодження проектів землеустрою;

7) здійснення державного контролю за використанням і охороною
земель;

8) сприяння створенню екологічно чистого середовища і
поліпшенню природних ландшафтів;

9) припинення права володіння або права користування
земельною ділянкою чи її частиною;

10) подання до районної або міської Ради народних депутатів
пропозицій про надання земельних ділянок громадянам для ведення
селянського (фермерського) господарства;

11) погодження зведення землекористувачами жилих, виробничих,
культурно-побутових та інших будівель і споруд на землі, наданій
їм у користування;

12) захист прав землеволодільців і землекористувачів;

13) вирішення земельних спорів у порядку, встановленому
статтями 103 і 104 цього Кодексу;

14) вирішення інших питань у галузі земельних відносин у
межах своєї компетенції.

Стаття 10. Компетенція селищних Рад народних депутатів у
галузі регулювання земельних відносин

До відання селищних Рад народних депутатів у галузі
регулювання земельних відносин на їх території належить:

1) надання відповідно до статті 18 цього Кодексу земельних
ділянок у володіння або користування, в тому числі на умовах
оренди;

2) реєстрація права землеволодіння, права землекористування і
договорів на оренду землі;

3) вилучення земель відповідно до статті 31 цього Кодексу;

4) стягнення плати за землю;

5) ведення земельно-кадастрової документації;

6) погодження проектів землеустрою;

7) здійснення державного контролю за використанням і охороною
земель;

8) сприяння створенню екологічно чистого середовища і
поліпшенню природних ландшафтів;

9) припинення права володіння або права користування
земельною ділянкою чи її частиною;

10) подання до районної або міської Ради народних депутатів
пропозицій про надання земель громадянам для ведення селянського
(фермерського) господарства;

11) погодження зведення землекористувачами жилих, виробничих,
культурно-побутових та інших будівель і споруд на землі, наданій
їм у користування;

12) захист прав землеволодільців і землекористувачів;

13) вирішення земельних спорів у порядку, встановленому
статтями 103 і 105 цього Кодексу;

14) вирішення інших питань у галузі земельних відносин у
межах своєї компетенції.

Стаття 11. Компетенція міських Рад народних депутатів у
галузі регулювання земельних відносин

До відання міських Рад народних депутатів у галузі
регулювання земельних відносин на їх території належить:

1) надання відповідно до статті 18 цього Кодексу земельних
ділянок у володіння або користування, в тому числі на умовах
оренди, а також для ведення селянського (фермерського)
господарства;

2) реєстрація права землеволодіння, права землекористування і
договорів на оренду землі;

3) вилучення земель відповідно до статті 31 цього Кодексу;

4) стягнення плати за землю;

5) ведення земельно-кадастрової документації;

6) здійснення державного контролю за використанням і охороною
земель;

7) сприяння створенню екологічно чистого середовища і
поліпшенню природних ландшафтів;

8) припинення права володіння або права користування
земельною ділянкою чи її частиною;

9) погодження зведення землекористувачами жилих, виробничих,
культурно-побутових та інших будівель і споруд на землі, наданій
їм у користування;

10) організація землеустрою;

11) затвердження проектів внутрігосподарського землеустрою та
контроль за їх здійсненням;

12) захист прав землеволодільців і землекористувачів;

13) вирішення земельних спорів у порядку, встановленому
статтями 103 і 106 цього Кодексу;

14) видача висновків про надання або вилучення земельних
ділянок, які провадяться вищестоящими Радами народних депутатів;

15) вирішення інших питань у галузі земельних відносин у
межах своєї компетенції.

Стаття 12. Компетенція районних Рад народних депутатів у
галузі регулювання земельних відносин

До відання районних Рад народних депутатів у галузі
регулювання земельних відносин на їх території належить:

1) надання відповідно до статті 18 цього Кодексу земельних
ділянок у володіння або користування, а також на умовах оренди за
межами населених пунктів;

2) реєстрація права землеволодіння, права землекористування і
договорів на оренду землі;

3) вилучення земель у випадках, передбачених статтею 31 цього
Кодексу;

4) ведення земельно-кадастрової документації;

5) здійснення державного контролю за використанням і охороною
земель;

6) сприяння створенню екологічно чистого середовища і
поліпшенню природних ландшафтів;

7) погодження зведення землекористувачами жилих, виробничих,
культурно-побутових та інших будівель і споруд на землі, наданій
їм у користування за межами населених пунктів;

8) припинення права володіння або права користування
земельною ділянкою чи її частиною;

9) організація землеустрою;

10) розгляд і затвердження проектів і схем землеустрою;

11) затвердження проектів внутрігосподарського землеустрою та
контроль за їх здійсненням;

12) захист прав землеволодільців і землекористувачів;

13) вирішення земельних спорів у порядку, встановленому
статтями 103 і 107 цього Кодексу;

14) видача висновків про надання або вилучення земельних
ділянок, які провадяться вищестоящими Радами народних депутатів;

15) вирішення інших питань у галузі земельних відносин у
межах своєї компетенції.

Стаття 13. Компетенція обласних Рад народних депутатів у
галузі регулювання земельних відносин

До відання обласних Рад народних депутатів у галузі
регулювання земельних відносин на їх території належить:

1) надання відповідно до статті 18 цього Кодексу земельних
ділянок у володіння або користування;

2) вилучення земель у випадках, передбачених статтею 31 цього
Кодексу;

3) встановлення розмірів плати за землю;

4) організація ведення земельно-кадастрової документації;

5) здійснення державного контролю за використанням і охороною
земель;

6) сприяння створенню екологічно чистого середовища і
поліпшенню природних ландшафтів;

7) розробка і виконання спільно з районними і міськими Радами
народних депутатів обласних програм щодо раціонального
використання земель, підвищення родючості грунтів, охорони
земельних ресурсів;

8) організація землеустрою;

9) захист прав землеволодільців і землекористувачів;

10) вирішення земельних спорів у порядку, встановленому
статтями 103 і 108 цього Кодексу;

11) видача висновків про надання або вилучення земельних
ділянок, які провадяться Верховною Радою Української РСР;

12) вирішення інших питань у галузі земельних відносин у
межах своєї компетенції.

Стаття 14. Компетенція Української РСР у галузі регулювання
земельних відносин

До відання Української РСР в особі вищих органів державної
влади і управління у галузі регулювання земельних відносин
належить:

1) розпорядження землями в межах республіки;

2) розробка і вдосконалення земельного законодавства
Української РСР;

3) встановлення принципів, порядку і граничних розмірів плати
за землю, а також пільг по стягненню платежів;

4) організація і здійснення державного контролю за
використанням та охороною земель і моніторингу земель;

5) розробка і виконання спільно з місцевими Радами народних
депутатів республіканських програм щодо раціонального використання
земель, підвищення родючості грунтів, охорони земельних ресурсів у
комплексі з іншими природоохоронними заходами;

6) встановлення основних положень землеустрою і порядку
ведення державного земельного кадастру та організація їх
здійснення;

7) захист прав землеволодільців і землекористувачів;

8) вирішення земельних спорів у порядку, встановленому
статтями 103 і 109 цього Кодексу;

9) вирішення інших питань у галузі регулювання земельних
відносин.

Стаття 15. Органи, які здійснюють державне управління у
галузі використання і охорони земель

Державне управління у галузі використання і охорони земель
здійснюють Верховна Рада Української РСР, Рада Міністрів
Української РСР, місцеві Ради народних депутатів, а також
спеціально уповноважені на те державні органи відповідно до
законодавства Української РСР.

Стаття 16. Участь громадян, громадських організацій та їх
об'єднань, трудових колективів і органів
територіального громадського самоврядування у
здійсненні заходів щодо використання та охорони
земель

Громадяни, громадські організації та їх об'єднання, трудові
колективи і органи територіального громадського самоврядування
мають право брати участь у розгляді Радами народних депутатів
питань, пов'язаних з використанням земель, а також сприяють Радам
народних депутатів і спеціально уповноваженим на те органам
державного управління в галузі використання та охорони земель у
здійсненні заходів щодо охорони земель та поліпшення природного
середовища.

Рішення Рад народних депутатів про надання або вилучення
земель приймаються з урахуванням громадської думки.

ГЛАВА 2. НАДАННЯ ЗЕМЕЛЬ

Стаття 17. Підстави надання земель

Надання земельних ділянок у володіння або користування
здійснюється в порядку відведення.

Відведення земельних ділянок провадиться на підставі рішення
відповідної Ради народних депутатів. У рішеннях про надання
земельних ділянок у володіння або користування зазначається мета,
для якої вони відводяться.

Порядок вирішення питань про надання земельних ділянок у
володіння або користування встановлюється Верховною Радою
Української РСР.

Стаття 18. Надання земельних ділянок Радами народних
депутатів

Сільські, селищні Ради народних депутатів надають земельні
ділянки для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також за їх межами
для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших
об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням населення,
сільськогосподарського використання, ведення особистого підсобного
господарства, індивідуального житлового, дачного і гаражного
будівництва, індивідуального і колективного садівництва,
городництва і традиційних народних промислів.

Міська Рада народних депутатів надає земельні ділянки для
будь-яких потреб у межах міста.

Районні, а також міські Ради народних депутатів, в
адміністративному підпорядкуванні яких є райони, надають земельні
ділянки за межами населених пунктів:

із земель запасу;

із земель лісового і водного фонду у випадках, передбачених
статтями 77 і 79 цього Кодексу;

для ведення селянського (фермерського) господарства.

Обласні Ради народних депутатів надають земельні ділянки:

із земель усіх категорій за межами населених пунктів для
будівництва шляхів, ліній електропередачі та зв'язку,
трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів та інших
лінійних споруд;

в усіх інших випадках, крім передбачених частинами першою,
другою, третьою і п'ятою цієї статті.

Верховна Рада Української РСР надає земельні ділянки за
межами населених пунктів у випадках, коли для вилучення цих земель
встановлено особливий порядок (стаття 32 цього Кодексу).

Стаття 19. Надання земельної ділянки, що перебуває у
володінні або користуванні, іншому
землеволодільцеві або землекористувачеві

Надання земельної ділянки, що перебуває у володінні або
користуванні, іншому громадянину, підприємству, установі,
організації провадиться тільки після вилучення цієї ділянки в
порядку, передбаченому статтями 31 і 32 цього Кодексу.

Стаття 20. Переважне надання земель для потреб сільського
господарства

Землі, придатні для потреб сільського господарства, повинні
надаватись насамперед для сільськогосподарських цілей.

Визначення земель, придатних для потреб сільського
господарства, провадиться на підставі даних державного земельного
кадастру.

Стаття 21. Надання земель для несільськогосподарських потреб

Для будівництва промислових підприємств, об'єктів
житлово-комунального господарства, залізниць і автомобільних
шляхів, ліній електропередачі, магістральних трубопроводів, а
також для інших несільськогосподарських потреб надаються землі
несільськогосподарського призначення, не придатні для ведення
сільського господарства, або сільськогосподарські угіддя гіршої
якості.

Надання для вказаних цілей земельних ділянок із земель
лісового фонду провадиться переважно за рахунок нелісових площ або
площ, зайнятих чагарниками і малоцінними насадженнями.

Надання земельних ділянок для видобування корисних копалин
відкритим способом і торфу та проведення інших робіт, пов'язаних з
порушенням грунтового покриву, провадиться після приведення раніше
наданих земельних ділянок у стан, придатний для використання їх за
призначенням, і повернення цих ділянок попереднім землеволодільцям
або землекористувачам.

Надання земельних ділянок під забудову на площах залягання
корисних копалин (крім загальнопоширених) провадиться за
погодженням з органами державного гірничого нагляду, а на площах
залягання загальнопоширених корисних копалин - за погодженням з
обласною Радою народних депутатів.

Лінії електропередачі і зв'язку та інші комунікації
проводяться головним чином вздовж шляхів, існуючих трас тощо.

Стаття 22. Виникнення права володіння або права користування
земельною ділянкою

Право володіння або право користування наданою земельною
ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями
меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа,
що посвідчує це право.

Приступати до використання наданої земельної ділянки (в тому
числі і на умовах оренди) до встановлення меж цієї ділянки в
натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право
володіння або право користування землею, забороняється.

Стаття 23. Документи, що посвідчують право володіння або
право постійного користування землею

Право володіння або право постійного користування землею
посвідчується державними актами, які видаються і реєструються
сільськими, селищними, районними, міськими Радами народних
депутатів.

Форми державних актів встановлюються Верховною Радою
Української РСР.

Стаття 24. Порядок оформлення тимчасового користування землею

Право тимчасового користування землею (в тому числі і на
умовах оренди) оформляється договором.

Форма договору і порядок його реєстрації встановлюються Радою
Міністрів Української РСР.

Стаття 25. Порядок використання земельних ділянок для
розвідувальних робіт

Підприємства, установи та організації, які здійснюють
геологознімальні, пошукові, геодезичні та інші розвідувальні
роботи, можуть проводити ці роботи на всіх землях, незалежно від
їх цільового призначення, без вилучення земельних ділянок у
землеволодільців і землекористувачів.

Дозвіл на проведення розвідувальних робіт на земельних
ділянках видається обласними, Київською і Севастопольською
міськими Радами народних депутатів на строк не більше одного року
за погодженням із землеволодільцями і землекористувачами.

Дозвіл на проведення розвідувальних робіт на землях
заповідників, національних, дендрологічних, ботанічних,
меморіальних парків, поховань і археологічних пам'яток видається у
виняткових випадках в порядку, визначеному частиною другою цієї
статті.

Строки початку і місце проведення розвідувальних робіт
погоджуються з землеволодільцями і землекористувачами, а при
недосягненні згоди визначаються районними або міськими Радами
народних депутатів.

Стаття 26. Обов'язки підприємств, установ та організацій, що
проводять розвідувальні роботи

Підприємства, установи та організації, що проводять
розвідувальні роботи, зобов'язані за свій рахунок приводити
займані земельні ділянки у стан, придатний для використання їх за
призначенням. Приведення земельних ділянок у придатний стан
здійснюється у ході робіт, а при неможливості цього - не пізніш як
у місячний строк після завершення робіт, виключаючи період
промерзання грунту.

ГЛАВА 3. ПРИПИНЕННЯ І ПЕРЕХІД ПРАВА ВОЛОДІННЯ АБО
ПРАВА КОРИСТУВАННЯ ЗЕМЛЕЮ

Стаття 27. Припинення права володіння або права користування
землею

Право володіння або право користування земельною ділянкою чи
її частиною припиняється Радою народних депутатів у випадках:

1) добровільної відмови від земельної ділянки;

2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку;

3) припинення діяльності підприємства, установи, організації,
селянського (фермерського) господарства;

4) використання землі не за цільовим призначенням;

5) нераціонального використання земельної ділянки. Для земель
сільськогосподарського призначення це виражається у рівні
врожайності нижчому від нормативного (за кадастровою оцінкою),
який встановлюється районними, міськими Радами народних депутатів
виходячи з конкретних місцевих умов. Показники нераціонального
використання земель іншого призначення визначаються районними,
міськими Радами народних депутатів виходячи із додержання
землеволодільцем або землекористувачем затвердженого у
встановленому порядку проекту використання території, щільності
забудови тощо;

6) використання земельної ділянки способами, що призводять до
зниження родючості грунтів, їх хімічного і радіоактивного
забруднення, погіршення екологічної обстановки;

7) систематичного невнесення земельного податку протягом
строків, встановлених законодавством Української РСР, а також
орендної плати в строки, визначені договором оренди;

8) невикористання протягом одного року земельної ділянки,
наданої для сільськогосподарського виробництва, і двох років - для
несільськогосподарського виробництва;

9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32
цього Кодексу.

Пункти 5 і 8 частини першої цієї статті не поширюються на
право володіння землею громадян, які ведуть селянське (фермерське)
господарство, протягом трьох років з часу надання земельної
ділянки.

Право володіння або право користування землею може бути також
припинено у випадках, зазначених у статті 114 цього Кодексу.

Право користування орендованою землею припиняється також при
розірванні договору оренди землі у випадках, передбачених
законодавством Української РСР.

Законодавством Української РСР може бути передбачено й інші
випадки припинення права володіння, права користування землею та
оренди землі.

Припинення права володіння або права користування землею у
випадках, передбачених пунктами 1-8 частини першої і частиною
третьою цієї статті, провадиться у межах населених пунктів
відповідною Радою народних депутатів, за межами населених пунктів
- сільською, селищною, районною, міською Радою народних депутатів,
а у випадку, передбаченому пунктом 9 цієї статті, - за рішенням
Ради народних депутатів, що має право вилучати земельні ділянки.

Стаття 28. Перехід права володіння або права користування
земельною ділянкою при переході права власності на
будівлю і споруду чи при передачі будівель і
споруд

При переході права власності на будівлю і споруду разом з
цими об'єктами переходить і право володіння або право користування
земельною ділянкою без зміни її цільового призначення. В разі
зміни цільового призначення надання земельної ділянки у володіння
або користування здійснюється в порядку відведення.

При переході права власності громадян на жилий будинок та
господарські будівлі і споруди до кількох власників, а також при
переході права власності на частину будинку, в разі неможливості
поділу земельної ділянки між власниками без шкоди для її
раціонального використання, земельна ділянка переходить у спільне
володіння або користування власників будинку і споруд.

При передачі державними підприємствами або державними
установами (організаціями) у встановленому порядку будівель і
споруд іншим державним підприємствам, установам (організаціям)
разом з цими будівлями і спорудами переходить право володіння або
право користування земельною ділянкою, необхідною для
обслуговування будівель і споруд, що передаються.

Право володіння або право користування земельною ділянкою у
перелічених випадках посвідчується відповідними Радами народних
депутатів на загальних підставах відповідно до вимог статті 23
цього Кодексу.

Стаття 29. Порядок володіння земельними ділянками
громадянами, яким жилий будинок і господарські
будівлі належать на праві спільної власності

Громадяни, яким жилий будинок і господарські будівлі належать
на праві спільної власності, володіють земельною ділянкою спільно.
Володіння нею визначається співвласниками жилого будинку і
господарських будівель пропорційно розміру часток у спільній
власності на цей будинок та будівлі.

Наступні зміни в розмірі часток у спільній власності на жилий
будинок і господарські будівлі, що сталися у зв'язку з прибудовою,
надбудовою або перебудовою, не тягнуть за собою змін встановленого
порядку володіння ділянкою.

Угода про порядок володіння земельною ділянкою є обов'язковою
і для особи, яка згодом придбає відповідну частку в спільній
власності на жилий будинок і господарські будівлі.

Якщо згоди на володіння спільною земельною ділянкою не
досягнуто, спір вирішується судом.

Стаття 30. Збереження права володіння або права користування
земельною ділянкою у разі зруйнування жилого
будинку і господарських будівель

У разі зруйнування жилого будинку і господарських будівель
внаслідок пожежі, стихійного лиха право володіння або право
користування земельною ділянкою зберігається за землеволодільцем і
землекористувачем, якщо протягом трьох років він розпочне
відбудову зруйнованого жилого будинку і господарських будівель або
спорудження нового будинку, за винятком випадків, коли проектом
планіровки і забудови передбачено інше використання земельної
ділянки. У такому разі землеволодільцеві або землекористувачеві
для будівництва жилого будинку і господарських будівель надається
інша земельна ділянка.

ГЛАВА 4. ВИЛУЧЕННЯ ЗЕМЕЛЬ

Стаття 31. Вилучення земель Радами народних депутатів

Вилучення земель для державних і громадських потреб
провадиться на підставі рішення Верховної Ради Української РСР або
місцевих Рад народних депутатів при згоді землеволодільця чи за
погодженням із землекористувачем, а для потреб громадян - за
погодженням із землеволодільцем і землекористувачем у порядку,
встановленому цим Кодексом та іншими актами законодавства
Української РСР.

Вилучення земель провадиться за рішенням сільської, селищної
Ради народних депутатів:

із земель сіл і селищ для усіх потреб, за
винятком випадків, передбачених статтею 33 цього Кодексу;

за межами сіл і селищ у разі надання їх для будівництва шкіл,
лікарень, підприємств торгівлі та інших об'єктів, пов'язаних з
обслуговуванням населення, сільськогосподарського використання,
особистого підсобного господарства, індивідуального і колективного
садівництва, городництва, традиційних народних промислів, крім
випадків, передбачених частинами четвертою і п'ятою цієї статті та
статтями 32, 33 цього Кодексу.

Вилучення земель у межах міста провадиться за рішенням
міської Ради народних депутатів, за винятком випадків,
передбачених статтею 33 цього Кодексу.

Вилучення земель на території району за межами населених
пунктів для надання їх для сільськогосподарського використання в
порядку, передбаченому статтями 77 і 79 цього Кодексу, а також для
ведення селянського (фермерського) господарства провадиться за
рішенням районної або міської Ради народних депутатів, в
адміністративному підпорядкуванні якої є райони.

Вилучення земель на території області за межами населених
пунктів провадиться за рішенням обласної Ради народних депутатів у
разі їх надання:

для будівництва шляхів, ліній електропередачі і зв'язку,
трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів та інших
лінійних споруд, крім випадків, передбачених статтею 33 цього
Кодексу;

для будівництва промислових підприємств, інших
несільськогосподарських потреб, а також в усіх інших випадках,
крім передбачених частинами другою і четвертою цієї статті та
статтями 32, 33 цього Кодексу.

У разі відмови землеволодільця дати згоду на вилучення земель
для державних і громадських потреб це питання може бути вирішено в
судовому порядку.

Стаття 32. Особливий порядок вилучення земель для державних і
громадських потреб

За межами населених пунктів, крім випадків надання земель для
будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням населення,
лінійних об'єктів (частина друга і п'ята статті 31 цього Кодексу),
вилучення ріллі, земельних ділянок, зайнятих багаторічними
насадженнями, для несільськогосподарських потреб, земель
рекреаційного призначення, заказників (крім мисливських),
курортів, а також лісів з особливим режимом лісокористування
(лісопарки, міські ліси, лісопаркові частини зелених зон,
протиерозійні ліси) для цілей, не пов'язаних з веденням лісового
господарства, допускається, як виняток, за рішенням Верховної Ради
Української РСР.

Стаття 33. Недопустимість вилучення особливо цінних
продуктивних земель, а також земель, зайнятих
природними та історико-культурними об'єктами

Вилучення особливо цінних продуктивних земель (чорноземи
нееродовані несолонцюваті суглинкові на лесових породах;
лукочорноземні незасолені несолонцюваті суглинкові грунти;
темно-сірі опідзолені та чорноземи опідзолені на лесах і глеюваті;
бурі гірсько-лісові та дерново-буроземні глибокі і
середньоглибокі; підзолисто-дернові суглинкові грунти; торфовища
середньоглибокі і глибокі осушені; коричневі грунти Південного
узбережжя Криму; зернові глибокі грунти Закарпаття), земель
дослідних полів науково-дослідних установ і учбових закладів для
несільськогосподарських потреб, крім випадків надання їх для
будівництва шляхів, ліній електропередачі і зв'язку,
трубопроводів, а також земель заповідників, національних,
дендрологічних і меморіальних парків, ботанічних садів, поховань і
археологічних пам'яток не допускається.

Законодавством Української РСР може бути заборонено вилучення
також і інших особливо цінних продуктивних земель.

Стаття 34. Порядок погодження питань, пов'язаних з вилученням
земель

Підприємства, установи й організації, заінтересовані у
вилученні земельних ділянок, зобов'язані до початку проектування
попередньо погодити із землеволодільцями і землекористувачами,
місцевими Радами народних депутатів, а також спеціально
уповноваженими на те органами державного управління по охороні і
використанню земель місце розташування об'єкта, розмір ділянки та
умови її відведення з урахуванням комплексного розвитку території,
який би забезпечував нормальне функціонування на цій ділянці і
прилеглих територіях усіх інших об'єктів, умови проживання
населення і охорону навколишнього середовища.

Попереднє погодження місць розташування об'єктів на землях,
зазначених у статті 32 цього Кодексу, а також об'єктів власності
інших республік, держав, міжнародних організацій та іноземних
юридичних осіб провадиться Верховною Радою Української РСР з
дотриманням вимог частини першої цієї статті.

Фінансування проектних робіт до попереднього погодження місця
розташування об'єкта не допускається.

ГЛАВА 5. ЗЕМЕЛЬНИЙ ПОДАТОК І ОРЕНДНА ПЛАТА ЗА ЗЕМЛЮ

Стаття 35. Платність землеволодіння і землекористування

Землеволодіння і землекористування в Українській РСР є
платним.

Плата за землю стягується щорічно у вигляді земельного
податку або орендної плати, що визначаються залежно від якості і
місцеположення земельної ділянки виходячи з кадастрової оцінки
земель.

Порядок і ставки земельного оподаткування встановлюються
Верховною Радою Української РСР.

Стаття 36. Розміри орендної плати за землю

Орендар сплачує за землю орендну плату, розмір якої
встановлюється за згодою сторін у договорі оренди.

Граничні розміри орендної плати за землю визначаються
Верховною Радою Української РСР.

Стаття 37. Надходження платежів за землю

Платежі за землю надходять у бюджети відповідної сільської,
селищної, міської Ради народних депутатів, на території якої
знаходиться земельна ділянка.

Стаття 38. Пільги по стягненню плати за землю

Від плати за землю звільняються:

заповідники, національні і дендрологічні парки, ботанічні
сади;

заказники (крім мисливських), дослідні господарства
науково-дослідних установ і навчальних закладів
сільськогосподарського профілю;

державні сортовипробувальні станції і сортодільниці, а також
землі колгоспів і радгоспів, що використовуються цими станціями і
дільницями для випробування сортів сільськогосподарських культур;

державні заклади культури, науки, освіти, охорони здоров'я,
соціального забезпечення, а також навчально-виховні заклади,
незалежно від їх підпорядкування;

заклади фізичної культури та спорту за винятком кооперативних
і приватних;

благодійні фонди;

інваліди першої і другої груп, учасники Великої Вітчизняної
війни і прирівняні до них особи, пенсіонери;

громадяни, яких у зв'язку з аварією на Чорнобильській АЕС у
встановленому порядку переселено на нове місце проживання, де їм
виділено земельну ділянку для ведення особистого підсобного
господарства.

Не стягується плата за радіоактивно і хімічно забруднені
сільськогосподарські угіддя, на які введено обмеження по веденню
сільського господарства, а також за землі, що знаходяться у стадії
сільськогосподарського освоєння.

Селянські (фермерські) господарства звільняються від плати за
землю протягом трьох років з часу надання земельної ділянки.

Обласні, Київська і Севастопольська міські Ради народних
депутатів можуть встановити пільги по стягненню плати за землю:
часткове звільнення на певний строк; відстрочка виплати; зниження
ставки земельного податку.

ГЛАВА 6. ПРАВА І ОБОВ'ЯЗКИ ЗЕМЛЕВОЛОДІЛЬЦІВ І
ЗЕМЛЕКОРИСТУВАЧІВ. ЗАХИСТ І ГАРАНТІЇ ЇХ ПРАВ

Стаття 39. Права землеволодільців

Землеволодільці мають право:

1) самостійно господарювати на землі;

2) власності на вироблену сільськогосподарську продукцію і
доходи від її реалізації;

3) використовувати у встановленому порядку для потреб
господарства наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні
копалини, торф, лісові угіддя, водні об'єкти, а також
експлуатувати інші корисні властивості землі;

4) зводити у встановленому порядку жилі, виробничі,
культурно-побутові та інші будівлі і споруди;

5) власності на посіви і посадки сільськогосподарських
культур та насаджень;

6) одержувати від нового землеволодільця, землекористувача
або місцевої Ради народних депутатів компенсацію за підвищення
родючості землі у разі вилучення або добровільної відмови від
земельної ділянки;

7) передавати у тимчасове користування земельну ділянку або
її частину у випадках і порядку, передбачених статтями 53, 77
цього Кодексу.

Стаття 40. Обов'язки землеволодільців

Землеволодільці зобов'язані:

1) ефективно використовувати землю відповідно до цільового
призначення та проекту внутрігосподарського землеустрою,
підвищувати її родючість, застосовувати природоохоронні технології
виробництва, не допускати погіршення екологічної обстановки на
території в результаті своєї господарської діяльності;

2) здійснювати комплекс заходів щодо охорони земель,
передбачених статтею 84 цього Кодексу;

3) своєчасно вносити земельний податок;

4) не порушувати права інших землеволодільців,
землекористувачів, у тому числі орендарів.

Стаття 41. Права землекористувачів

Землекористувачі мають право:

1) використовувати землю відповідно до умов її надання;

2) використовувати у встановленому порядку наявні на
земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові
угіддя, водні об'єкти, а також експлуатувати інші корисні
властивості землі;

3) зводити жилі, виробничі, культурно-побутові та інші
будівлі і споруди за погодженням з Радою народних депутатів, яка
надала землю. Зведення на орендованій земельній ділянці необхідних
приміщень виробничого і невиробничого призначення, у тому числі
житла, орендарі погоджують з відповідною сільською, селищною,
міською, районною Радою народних депутатів, яка надала землю в
оренду;

4) одержувати в разі припинення користування земельною
ділянкою відшкодування вартості земельних поліпшень, проведених за
власний рахунок;

5) власності на посіви сільськогосподарських культур і
вироблену сільськогосподарську продукцію;

6) передавати у тимчасове користування земельну ділянку або
її частину у випадках і порядку, передбачених статтями 71, 77, 79
цього Кодексу.

Стаття 42. Обов'язки землекористувачів

Землекористувачі зобов'язані:

1) забезпечувати використання землі відповідно до цільового
призначення та умов її надання;

2) ефективно використовувати надану їм землю, застосовувати
природоохоронні технології виробництва, не допускати погіршення
екологічної обстановки на території в результаті своєї
господарської діяльності;

3) здійснювати комплекс заходів щодо охорони земель,
передбачених статтею 84 цього Кодексу;

4) своєчасно вносити земельний податок або орендну плату за
землю;

5) не порушувати права землеволодільців та інших
землекористувачів, у тому числі орендарів.

Стаття 43. Захист прав землеволодільців і землекористувачів

Права землеволодільців і землекористувачів охороняються
законом.

Припинення права володіння або права користування земельною
ділянкою чи її частиною може мати місце лише у випадках,
передбачених статтею 27 цього Кодексу.

Втручання в діяльність землеволодільців і землекористувачів з
боку державних, господарських та інших органів і організацій
забороняється, за винятком випадків порушення землеволодільцями і
землекористувачами законодавства або самовільного відхилення від
проектів внутрігосподарського землеустрою.

Права землеволодільців і землекористувачів може бути обмежено
тільки у випадках, передбачених цим Кодексом.

Стаття 44. Відновлення порушених прав землеволодільців і
землекористувачів

Порушені права землеволодільців і землекористувачів
підлягають поновленню.

Поновлення прав землеволодільців і землекористувачів
здійснюється Радами народних депутатів відповідно до їх
компетенції, а у випадках, передбачених статтею 103 цього Кодексу,
- судом, державним арбітражем або третейським судом.

Стаття 45. Запобігання негативному впливу на
сільськогосподарські, лісові та інші угіддя,
розташовані за межами наданих у володіння або
користування земельних ділянок

Підприємства, установи, організації, інші землеволодільці й
землекористувачі, які розробляють родовища корисних копалин і
торфу, а також проводять інші роботи, зобов'язані передбачати і
здійснювати заходи щодо запобігання негативному впливу на
сільськогосподарські, лісові та інші угіддя за межами наданих їм у
володіння або користування земельних ділянок.

Стаття 46. Гарантії землеволодіння і землекористування

Вилучення для державних або громадських потреб земельних
ділянок, наданих громадянам Української РСР, може провадитись
після виділення за їх бажанням Радою народних депутатів
рівноцінної земельної ділянки, будівництва на новому місці
підприємствами, установами і організаціями, для яких відводиться
земельна ділянка, жилих, виробничих та інших будівель замість тих,
що вилучаються, і відшкодування в повному обсязі всіх інших
збитків згідно з розділом IV цього Кодексу.

Вилучення для державних або громадських потреб земель
колгоспів, радгоспів, сільськогосподарських науково-дослідних
установ і учбових господарств, інших державних, кооперативних,
громадських сільськогосподарських і лісогосподарських підприємств
може провадитись за умови будівництва за їх бажанням жилих,
виробничих та інших будівель замість тих, що вилучаються, і
відшкодування в повному обсязі інших збитків згідно з розділом IV
цього Кодексу.

Розділ II

ВИКОРИСТАННЯ ЗЕМЕЛЬ

ГЛАВА 7. ЗЕМЛІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ

Стаття 47. Надання земель сільськогосподарського призначення

Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі,
надані для потреб сільського господарства або призначені для цих
цілей.

Землі сільськогосподарського призначення надаються:

1) громадянам - для ведення особистого підсобного
господарства, індивідуального садівництва і городництва;

2) кооперативам громадян - для колективного садівництва і
городництва;

3) громадянам, колгоспам, радгоспам, іншим
сільськогосподарським державним, кооперативним, громадським
підприємствам і організаціям - для ведення товарного сільського
господарства;

4) сільськогосподарським науково-дослідним установам, учбовим
та іншим закладам, сільським виробничо-технічним училищам і
загальноосвітнім школам - для дослідних, навчальних цілей,
пропаганди передового досвіду і для ведення сільського
господарства;

5) несільськогосподарським підприємствам, установам і
організаціям, релігійним організаціям - для ведення підсобного
сільського господарства.

У випадках, передбачених законодавством Української РСР,
землі сільськогосподарського призначення можуть надаватись для
ведення сільського господарства іншим організаціям.

Стаття 48. Виключення із сільськогосподарського обороту
земель, що зазнали радіоактивного і хімічного
забруднення

Земельні ділянки, що зазнали радіоактивного і хімічного
забруднення, на яких не забезпечується одержання чистої продукції,
підлягають виключенню із сільськогосподарського обороту.
Виробництво на цих землях сільськогосподарської продукції
забороняється.

Стаття 49. Зміна меж і розмірів землеволодінь та
землекористувань

Зміна меж і розмірів землеволодінь та землекористувань
громадян, колгоспів, радгоспів, інших державних і кооперативних
сільськогосподарських підприємств може провадитись на основі
проектів землеустрою, затверджених у встановленому порядку.

Стаття 50. Землі громадян, які ведуть селянське (фермерське)
господарство

Громадянам Української РСР, які виявили бажання вести
селянське (фермерське) господарство, що грунтується переважно на
особистій праці та праці членів їх сімей, надаються за їх бажанням
у довічне успадковуване володіння або в оренду земельні ділянки,
включаючи присадибний наділ.

Членам колгоспів та інших сільськогосподарських кооперативів,
працівникам сільськогосподарських підприємств (крім дослідних
господарств), які побажали вийти з їх складу і вести селянське
(фермерське) господарство, за рішенням районної, міської Ради
народних депутатів надаються ділянки, що вилучаються із земель
зазначених колгоспів, кооперативів і підприємств.

Іншим громадянам для ведення селянського (фермерського)
господарства земельні ділянки надаються із земель запасу
відповідно до статті 18 цього Кодексу.

Громадяни, які ведуть селянське (фермерське) господарство,
можуть додатково орендувати земельні ділянки для виробничих цілей.

Переважне право на одержання земельної ділянки для ведення
селянського (фермерського) господарства мають громадяни, у яких є
досвід роботи у сільському господарстві і необхідна кваліфікація.

У разі відмови у наданні земель це питання може бути вирішено
в судовому порядку.

Стаття 51. Порядок надання земель для ведення селянського
(фермерського) господарства

Надання земель громадянам Української РСР для ведення
селянського (фермерського) господарства провадиться на підставі їх
заяв та за поданням відповідної сільської, селищної Ради народних
депутатів за рішенням районної, міської Ради народних депутатів.

Земельні ділянки виділяються громадянам, як правило, єдиним
масивом з розташованими на ньому водними джерелами і лісовими
угіддями.

Членам колгоспів та інших сільськогосподарських кооперативів,
працівникам сільськогосподарських підприємств (крім дослідних
господарств), які виходять з їх складу з метою ведення селянського
(фермерського) господарства, надається земельна ділянка,
кадастрова оцінка якої повинна бути, як правило, на рівні
середньої по господарству. При наданні земельних ділянок з оцінкою
нижче середньої кадастрової по господарству законодавством
Української РСР встановлюються пільги відповідно до статей 38 і 87
цього Кодексу.

Стаття 52. Розміри земельних ділянок селянських (фермерських)
господарств

Для ведення селянського (фермерського) господарства надаються
земельні ділянки, розмір яких не повинен перевищувати 50 гектарів
сільськогосподарських угідь і 100 гектарів усіх земель.

Конкретні розміри земельних ділянок громадян, які ведуть
селянське (фермерське) господарство, в межах норм, встановлених
частиною першою цієї статті, визначають районні, міські Ради
народних депутатів диференційовано, з урахуванням регіональних
особливостей, спеціалізації і можливостей обробітку наданих земель
переважно членами селянського (фермерського) господарства.

Земельні ділянки громадян, які ведуть селянське (фермерське)
господарство, поділу не підлягають.

Стаття 53. Передача права володіння земельною ділянкою або
надання її в користування

Громадянин, який веде селянське (фермерське) господарство,
може в разі втрати працездатності або досягнення пенсійного віку
за рішенням відповідної Ради народних депутатів передавати право
володіння земельною ділянкою або надавати її в тимчасове
користування одному з членів сім'ї, який веде спільно з ним
селянське (фермерське) господарство.

При відсутності таких осіб громадянин може передати право
володіння земельною ділянкою іншим членам сім'ї, які не ведуть
разом з ним селянське (фермерське) господарство, але мають
необхідну кваліфікацію, досвід роботи в сільському господарстві і
бажають вести селянське (фермерське) господарство, а також іншим
особам, які беруть участь у веденні цього селянського
(фермерського) господарства і мають відповідний досвід роботи в
сільському господарстві.

При тимчасовій втраті працездатності або при наявності інших
поважних причин громадянин може надати земельну ділянку у
тимчасове користування особам, зазначеним у частинах першій і
другій цієї статті, на підставі договору.

При передачі права володіння земельною ділянкою видається
Державний акт на право володіння землею.

Стаття 54. Право громадян, які ведуть селянське (фермерське)
господарство, на компенсацію

При продажу майна селянського (фермерського) господарства і
передачі земельної ділянки іншому громадянину, підприємству або
організації за рішенням Ради народних депутатів землеволоділець
має право на одержання від них повної компенсації всіх затрат під
урожай, а також затрат на поліпшення якості землі за час володіння
земельною ділянкою.

Стаття 55. Успадкування права володіння земельною ділянкою,
наданою для ведення селянського (фермерського)
господарства

У разі смерті громадянина, який вів селянське (фермерське)
господарство, право володіння земельною ділянкою передається
одному із спадкоємців.

При цьому перевага в успадкуванні права володіння земельною
ділянкою надається одному із членів селянського (фермерського)
господарства - одному із подружжя, дітей, батьків, родичів, які
проживали і вели разом із спадкодавцем господарство.

Спори між спадкоємцями, а також між спадкоємцями й іншими
громадянами з питань переважного права дальшого ведення
селянського (фермерського) господарства вирішуються судом.

У разі відмови спадкоємців від дальшого ведення селянського
(фермерського) господарства, а також відсутності спадкоємців
питання про подальше використання земельної ділянки вирішується
районною, міською Радою народних депутатів.

Стаття 56. Земельні ділянки громадян для ведення особистого
підсобного господарства

Для ведення особистого підсобного господарства громадянам
Української РСР за рішенням сільської, селищної, міської Ради
народних депутатів надаються земельні ділянки, розмір яких не
повинен перевищувати 2 гектарів.

Стаття 57. Земельні ділянки для ведення садівництва

Для ведення колективного садівництва кооперативам громадян
Української РСР за рішенням сільської, селищної, районної, міської
Ради народних депутатів надаються земельні ділянки, розмір яких не
повинен перевищувати 0,12 гектара на одного члена кооперативу.

Громадянам можуть надаватися земельні ділянки для
індивідуального садівництва. Розмір цих ділянок не повинен
перевищувати 0,12 гектара.

Громадянам, які мають у володінні земельні ділянки для
ведення селянського (фермерського) господарства, особистого
підсобного господарства, дачного будівництва, земельні ділянки для
ведення садівництва не надаються.

Стаття 58. Земельні ділянки для традиційних народних
промислів

Для зайняття традиційними народними промислами громадянам
Української РСР за рішенням сільської, селищної, міської Ради
народних депутатів надаються земельні ділянки, розміри яких
встановлюються відповідною Радою народних депутатів з урахуванням
місцевих умов.

Стаття 59. Земельні ділянки для городництва, сінокосіння і
випасання худоби

Кооперативам громадян за рішенням сільської, селищної,
міської Ради народних депутатів надаються земельні ділянки для
колективного городництва.

Громадянам, які не мають у володінні земельних ділянок для
ведення селянського (фермерського) господарства, особистого
підсобного господарства, садівництва, дачного будівництва, а також
громадянам, які мають земельні ділянки менших розмірів, ніж
встановлено для зазначених цілей цим Кодексом, можуть надаватися в
користування земельні ділянки для індивідуального городництва.

Громадянам, які мають у власності худобу, надаються в
користування земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби.

Для цілей, вказаних у частинах першій, другій і третій цієї
статті, земельні ділянки надаються сільськими, селищними, міськими
Радами народних депутатів із земель, що перебувають у віданні цих
Рад, а також за погодженням з колгоспами, радгоспами,
підприємствами, установами і організаціями із земель, що
знаходяться у їх володінні або користуванні.

Розміри земельних ділянок, що надаються громадянам у
користування, не повинні перевищувати: для городництва - 0,15
гектара, для сінокосіння і випасання худоби - 1 гектар.

Стаття 60. Землі колгоспів, радгоспів та інших
сільськогосподарських підприємств, установ і
організацій

Колгоспи, радгоспи та інші сільськогосподарські підприємства,
установи і організації одержують землю в постійне володіння для
ведення сільськогосподарського виробництва. Зазначені
підприємства, установи і організації можуть додатково орендувати
або одержувати у тимчасове користування земельні ділянки.

Право колгоспів, радгоспів, інших сільськогосподарських
підприємств, установ і організацій на землю зберігається при
входженні їх до складу агропромислових об'єднань, комбінатів,
агрофірм та інших формувань.

Колгоспи, радгоспи, інші сільськогосподарські підприємства і
організації відповідно до проектів внутрігосподарського
землеустрою можуть закріплювати землю за окремими працівниками і
орендними колективами.

Стаття 61. Розміщення об'єктів внутрігосподарського
будівництва колгоспів, радгоспів та інших
сільськогосподарських підприємств, установ і
організацій

Об'єкти внутрігосподарського будівництва колгоспів, радгоспів
та інших сільськогосподарських підприємств, установ і організацій
розміщуються відповідно до затверджених проектів
внутрігосподарського землеустрою.

Використання зрошуваних і осушених земель, ріллі, земельних
ділянок, зайнятих багаторічними плодовими насадженнями, для
будівництва цих об'єктів, як правило, не допускається.

Стаття 62. Землі сільськогосподарських кооперативів

Кооперативам, що створюються на базі підрозділів
сільськогосподарських підприємств (крім дослідних господарств) і
виходять з них, за рішенням сільської, селищної, міської Ради
народних депутатів надаються земельні ділянки з раніше
оброблюваних ними земель. Ці ділянки підлягають вилученню із
складу земель зазначених підприємств.

Вказані кооперативи можуть закріплювати землі за окремими
працівниками і групами працівників, які перейшли на
внутрігосподарський підряд.

ГЛАВА 8. ЗЕМЛІ НАСЕЛЕНИХ ПУНКТІВ

Стаття 63. Землі міст

До земель міст належать всі землі в межах міста. Землі міст
перебувають у віданні міських Рад народних депутатів.

Межа міста - зовнішня межа земель міста, що відмежовує їх від
земель іншого призначення і визначається проектом планіровки та
забудови міста або техніко-економічним обгрунтуванням розвитку
міста.

Межа міста встановлюється і змінюється в порядку, що
визначається Верховною Радою Української РСР.

Включення земельних ділянок у межі міста не тягне припинення
права володіння і права користування цими ділянками, якщо не буде
здійснено їх вилучення відповідно до статті 31 цього Кодексу.

Використання земель міста здійснюється відповідно до проектів
планіровки та забудови міста і планів земельно-господарського
устрою.

Стаття 64. Землі селищ міського типу

До земель селищ міського типу належать усі землі в межах
селища.

Землі селищ міського типу перебувають у віданні селищних Рад
народних депутатів.

Межі селищ міського типу встановлюються і змінюються обласною
Радою народних депутатів або за її дорученням районною (міською)
Радою народних депутатів.

Використання земель селищ міського типу здійснюється
відповідно до проектів планіровки та забудови селищ міського типу
і планів земельно-господарського устрою території.

Стаття 65. Землі сільських населених пунктів

До земель сільських населених пунктів належать усі землі, які
знаходяться в межах, встановлених для цих пунктів у порядку
землеустрою.

Землі сільських населених пунктів перебувають у віданні
сільських Рад народних депутатів.

Межі сільських населених пунктів встановлюються і змінюються
районною (міською) Радою народних депутатів.

Використання земель сільських населених пунктів провадиться
відповідно до проектів планіровки і забудови цих населених
пунктів.

Стаття 66. Земельні ділянки житлових, житлово-будівельних,
гаражно-будівельних і дачно-будівельних
кооперативів

Кооперативам за рішенням сільської, селищної, міської Ради
народних депутатів надаються у постійне користування земельні
ділянки для житлового, гаражного і дачного будівництва, розмір
яких встановлюється відповідно до затверджених у встановленому
порядку норм і проектно-технічної документації.

Стаття 67. Земельні ділянки для індивідуального житлового,
гаражного і дачного будівництва

Громадянам Української РСР за рішенням сільської, селищної,
міської Ради народних депутатів у довічне успадковуване володіння
надаються земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих
будинків, господарських будівель, гаражів і дач.

Розмір ділянок для будівництва та обслуговування жилого
будинку, господарських будівель повинен бути не більше: у містах -
0,1 гектара, у селищах міського типу - 0,15 гектара, у сільських
населених пунктах - 0,25 гектара.

Для будівництва індивідуальних гаражів надаються земельні
ділянки площею не більше 0,01 гектара.

Розмір земельних ділянок для індивідуального дачного
будівництва не повинен перевищувати 0,1 гектара.

ГЛАВА 9. ЗЕМЛІ ПРОМИСЛОВОСТІ, ТРАНСПОРТУ, ЗВ'ЯЗКУ,
ОБОРОНИ ТА ІНШОГО ПРИЗНАЧЕННЯ

Стаття 68. Землі промисловості

Землями промисловості визнаються землі, надані для розміщення
і експлуатації основних, підсобних та допоміжних будівель і споруд
промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств,
їх під'їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побутових
будинків та інших споруд.

Розміри земельних ділянок, що надаються для зазначених цілей,
визначаються відповідно до затверджених у встановленому порядку
норм і проектно-технічної документації, а відведення ділянок
здійснюється з урахуванням черговості їх освоєння.

Земельні ділянки, що вивільняються підприємствами по
видобуванню корисних копалин, іншими промисловими або
транспортними підприємствами на наданих їм у користування
сільськогосподарських землях чи лісових угіддях, повинні бути
приведені ними у стан, придатний для використання в сільському,
лісовому, рибному господарстві, житловому будівництві або
садівництві, а земельні ділянки на наданих у користування інших
землях - для використання за призначенням.

Навколо промислових підприємств залежно від характеру
виробництва повинні створюватись санітарно-захисні зони відповідно
до норм, затверджених у встановленому порядку. В межах цих зон
житлове будівництво забороняється.

Створення санітарно-захисної зони не позбавляє
землеволодільців та землекористувачів, у тому числі орендарів,
землі яких опинилися в межах цієї зони, права володіння або
користування ними з обмеженнями, встановленими для цих зон.

Захисні зони в межах міст, селищ міського типу повинні
впорядковуватись і озеленюватись промисловими підприємствами
відповідно до проектів планіровки і забудови цих населених
пунктів.

Стаття 69. Землі транспорту, зв'язку та іншого призначення

Землями транспорту, зв'язку та іншого призначення визнаються
землі, надані в користування підприємствам і організаціям
залізничного, автомобільного, морського, внутрішнього водного,
повітряного й трубопровідного транспорту, а також підприємствам і
організаціям, що здійснюють експлуатацію ліній електропередачі та
зв'язку.

Розміри земельних ділянок, що надаються для зазначених цілей,
визначаються відповідно до затверджених у встановленому порядку
норм і проектно-технічної документації, а відведення ділянок
здійснюється з урахуванням черговості їх освоєння.

Організаціям, що здійснюють будівництво і експлуатацію ліній
електропередачі, телецентрів та радіоцентрів, ретрансляційних
телевізійних станцій, радіорелейних ліній, повітряних і кабельних
телефонно-телеграфних ліній зв'язку, надаються земельні ділянки
відповідно до діючих норм та затверджених проектів на будівництво,
а також земельні ділянки, необхідні для тимчасового користування в
період будівництва та експлуатації цих об'єктів.

Вздовж повітряних і підземних кабельних ліній
електропередачі, телефонно-телеграфних ліній, що проходять поза
населеними пунктами, а також навколо випромінюючих споруд
телерадіостанцій та радіорелейних ліній встановлюється охоронна
зона. Землі в межах цих зон у землеволодільців і землекористувачів
не вилучаються, а використовуються з обмеженнями, які
передбачаються правилами, затверджуваними в установленому порядку.

Стаття 70. Землі для потреб оборони

Землями для потреб оборони визнаються землі, надані для
розміщення та постійної діяльності військових частин, установ,
військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних
Сил і внутрішніх військ.

Порядок надання земель для потреб оборони визначається
законодавством Української РСР.

Стаття 71. Надання підприємствами, установами й організаціями
промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та
інших галузей народного господарства земель для
сільськогосподарських цілей

Підприємства, установи й організації промисловості,
транспорту, зв'язку, оборони та інших галузей народного
господарства надають невикористовувані ними землі за рішенням
сільських, селищних, міських Рад народних депутатів у тимчасове
користування громадянам, колгоспам, радгоспам, іншим
підприємствам, установам і організаціям для сільськогосподарських
цілей.

Плата за зазначені землі вноситься в порядку, передбаченому
статтею 35 цього Кодексу.

ГЛАВА 10. ЗЕМЛІ ПРИРОДООХОРОННОГО, ОЗДОРОВЧОГО,
РЕКРЕАЦІЙНОГО ТА ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ

Стаття 72. Землі природоохоронного призначення

До земель природоохоронного призначення належать землі
заповідників, національних, зоологічних і дендрологічних парків,
парків - пам'яток садово-паркового мистецтва, ботанічних садів,
заказників (за винятком мисливських), заповідних урочищ, пам'яток
природи.

На землях природоохоронного призначення забороняється
діяльність, що суперечить їх цільовому призначенню або може
негативно впливати на якісний стан земель.

Для забезпечення режиму заповідників, національних,
зоологічних і дендрологічних парків, парків - пам'яток
садово-паркового мистецтва, ботанічних садів, заказників (за
винятком мисливських), заповідних урочищ, пам'яток природи
встановлюються охоронні зони із забороною на землях цих зон
діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на забезпечення
додержання режиму земель природоохоронного призначення.

Порядок використання земель природоохоронного призначення
визначається законодавством Української РСР.

Стаття 73. Землі оздоровчого призначення

До земель оздоровчого призначення належать земельні ділянки,
що мають природні лікувальні фактори, сприятливі для організації
профілактики та лікування.

На землях оздоровчого призначення забороняється діяльність,
що суперечить їх цільовому призначенню або може негативно впливати
на природні лікувальні фактори цих земель.

З метою охорони природних лікувальних факторів земель
оздоровчого призначення встановлюються округи санітарної охорони.
У межах цих округів забороняється надавати земельні ділянки у
володіння, користування або оренду тим підприємствам, установам,
організаціям і громадянам, діяльність яких є несумісною з охороною
природних лікувальних властивостей і забезпеченням сприятливих
умов для відпочинку населення.

Порядок використання земель оздоровчого призначення
визначається законодавством Української РСР.

Стаття 74. Землі рекреаційного призначення

До земель рекреаційного призначення належать землі,
призначені для організованого масового відпочинку і туризму
населення: земельні ділянки, зайняті територіями будинків
відпочинку, пансіонатів, кемпінгів, туристських баз, стаціонарних
і наметових туристсько-оздоровчих таборів, будинків рибалок і
мисливців, дитячих туристських станцій, парків, зелених зон
навколо міст та інших населених пунктів, навчально-туристських
стежок, маркірованих трас, піонерських і спортивних таборів,
розташовані поза землями оздоровчого призначення.

За межами міст та інших населених пунктів землі, зайняті
лісопарками та іншими зеленими насадженнями, що виконують захисні
та санітарно-гігієнічні функції і є місцем відпочинку населення,
включаються до складу зеленої зони.

На землях рекреаційного призначення забороняється діяльність,
що перешкоджає або може перешкодити використанню їх за цільовим
призначенням.

Порядок використання земель рекреаційного призначення
визначається законодавством Української РСР.

Стаття 75. Землі історико-культурного призначення

До земель історико-культурного призначення належать землі
історико-культурних заповідників, меморіальних парків, поховань,
археологічних і архітектурних пам'яток та архітектурно-ландшафтних
комплексів.

На землях історико-культурного призначення забороняється
будь-яка діяльність, що суперечить їх цільовому призначенню.

Порядок використання земель історико-культурного призначення
визначається законодавством Української РСР.

ГЛАВА 11. ЗЕМЛІ ЛІСОВОГО ФОНДУ

Стаття 76. Склад земель лісового фонду

Землями лісового фонду визнаються землі, вкриті лісом, а
також не вкриті лісом, але надані для потреб лісового
господарства.

Стаття 77. Використання земель лісового фонду

Землі лісового фонду використовуються за цільовим
призначенням для ведення лісового господарства.

Районні, міські, в адміністративному підпорядкуванні яких є
райони, Ради народних депутатів за погодженням з державними
органами лісового господарства можуть надавати колгоспам,
радгоспам, іншим підприємствам, установам, організаціям і
громадянам у тимчасове користування землі лісового фонду, що є у
володінні або користуванні державних лісогосподарських
підприємств, установ та організацій, для сільськогосподарських
цілей. Плата за вказані землі вноситься в порядку, передбаченому
статтею 35 цього Кодексу.

Порядок використання земель лісового фонду визначається
законодавством Української РСР.

ГЛАВА 12. ЗЕМЛІ ВОДНОГО ФОНДУ

Стаття 78. Склад земель водного фонду

До земель водного фонду належать землі, зайняті водоймами,
болотами, гідротехнічними та іншими водогосподарськими спорудами,
а також землі, виділені під смуги відведення по берегах водойм.

Землі в смугах відведення надаються органам водного
господарства та іншим організаціям для спеціальних потреб і
використовуються ними для лісопосадок, ремонту споруд, будівництва
переправ, виробничих приміщень, складів тощо.

Зони охорони встановлюються навколо водойм, водних джерел і
гідротехнічних споруд для виконання комплексу санітарних,
протиерозійних заходів і захисних лісонасаджень з метою збереження
і поліпшення водних ресурсів.

Стаття 79. Використання земель водного фонду

На землях водного фонду забороняється будь-яка діяльність, що
суперечить їх цільовому призначенню.

Землі водного фонду, що є в користуванні водогосподарських
підприємств і організацій, можуть надаватися за рішенням районної,
міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є райони, Ради
народних депутатів у тимчасове користування для сінокосіння і
риборозведення.

Порядок використання земель водного фонду визначається
законодавством Української РСР.

ГЛАВА 13. ЗЕМЛІ ЗАПАСУ

Стаття 80. Склад земель запасу

Землями запасу визнаються всі землі, не надані у володіння і
постійне користування. До них належать також землі, право
володіння або користування якими припинено відповідно до статті 27
цього Кодексу.

Стаття 81. Призначення земель запасу

Землі запасу перебувають у віданні сільських, селищних,
районних, міських, в адміністративному підпорядкуванні яких є
райони, Рад народних депутатів і призначаються для надання у
володіння, користування і оренду переважно для
сільськогосподарських цілей.

Розділ III

ОХОРОНА ЗЕМЕЛЬ

Стаття 82. Цілі і завдання охорони земель

Охорона земель включає систему правових, організаційних,
економічних та інших заходів, спрямованих на їх раціональне
використання, запобігання необгрунтованому вилученню земель із
сільськогосподарського обороту, захист від шкідливих антропогенних
впливів, а також на відтворення і підвищення родючості грунтів,
продуктивності земель лісового фонду, забезпечення режиму земель
природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та
історико-культурного призначення.

Охорона земель здійснюється на основі комплексного підходу до
угідь як до складних природних утворень (екосистем) з урахуванням
цілей і характеру їх використання, зональних і регіональних
особливостей.

Стаття 83. Організація раціонального використання земель

Система раціонального використання земель повинна мати
природоохоронний, ресурсозберігаючий, відтворювальний характер і
передбачати збереження грунтів, обмеження негативного впливу на
них, а також на рослинний і тваринний світ, геологічні породи,
водні джерела та інші компоненти навколишнього середовища.

Стаття 84. Зміст і порядок охорони земель

Землеволодільці і землекористувачі, в тому числі орендарі,
здійснюють:

раціональну організацію території;

збереження і підвищення родючості грунтів, а також інших
властивостей землі;

захист земель від водної і вітрової ерозії, селів,
підтоплення, заболочення, вторинного засолення, висушення,
ущільнення, забруднення відходами виробництва, хімічними і
радіоактивними речовинами та від інших процесів руйнування;

захист від заростання сільськогосподарських угідь чагарниками
і дрібноліссям, інших процесів погіршення культуртехнічного стану
земель;

рекультивацію порушених земель, заходи щодо підвищення їх
родючості та інших корисних властивостей землі;

зняття, використання і збереження родючого шару грунту при
проведенні робіт, пов'язаних з порушенням земель;

тимчасову консервацію деградованих сільськогосподарських
угідь, якщо іншими способами неможливо відновити родючість
грунтів.

Державні органи вживають необхідних заходів щодо охорони
земель в рамках міжнародних, загальносоюзних і республіканських
програм.

Порядок охорони земель встановлюється законодавством
Української РСР.

Стаття 85. Умови розміщення нових і реконструйованих
об'єктів, будівель і споруд та впровадження нових
технологій

При розміщенні, проектуванні, будівництві та введенні в
експлуатацію нових і реконструйованих об'єктів, будівель та
споруд, а також впровадженні нових технологій повинні
передбачатися і здійснюватися заходи щодо охорони земель.

Введення в експлуатацію об'єктів і застосування технологій,
не забезпечених заходами захисту земель від деградації або
порушення, забороняється.

Стаття 86. Порядок розміщення об'єктів, що впливають на стан
земель

Розміщення об'єктів, що впливають на стан земель,
погоджується з землевпорядними, природоохоронними та іншими
органами в порядку, який визначається законодавством Української
РСР.

Стаття 87. Завдання і зміст економічного стимулювання
раціонального використання та охорони земель

Економічне стимулювання раціонального використання та охорони
земель спрямовано на підвищення заінтересованості землеволодільців
і землекористувачів, у тому числі орендарів, у збереженні й
відтворенні родючості грунтів, на захист земель від негативних
наслідків виробничої діяльності і включає:

виділення коштів республіканського або місцевого бюджету для
відновлення земель, порушених не з їх вини;

звільнення від плати за земельні ділянки, що перебувають у
стадії сільськогосподарського освоєння або поліпшення їх стану, в
період, передбачений проектом проведення робіт;

надання пільгових кредитів;

часткову компенсацію з коштів бюджету зниження доходу в
результаті тимчасової консервації порушених не з їх вини ділянок;

заохочення за поліпшення якості земель, підвищення родючості
грунтів і продуктивності земель лісового фонду, виробництво
екологічно чистої продукції.

Порядок здійснення заходів, пов'язаних з економічним
стимулюванням раціонального використання і охорони земель,
встановлюється законодавством Української РСР.

Розділ IV

ВІДШКОДУВАННЯ ЗБИТКІВ ЗЕМЛЕВОЛОДІЛЬЦЯМ,
ЗЕМЛЕКОРИСТУВАЧАМ І ВТРАТ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО
ТА ЛІСОГОСПОДАРСЬКОГО ВИРОБНИЦТВА

Стаття 88. Умови і розміри відшкодування збитків

Збитки, заподіяні вилученням або тимчасовим зайняттям
земельних ділянок, а також обмеженням прав землеволодільців і
землекористувачів, у тому числі орендарів, погіршенням якості
земель або приведенням їх у непридатність для використання за
цільовим призначенням у результаті впливу, спричиненого діяльністю
підприємств, установ, організацій та громадян, підлягають
відшкодуванню в повному обсязі землеволодільцям і
землекористувачам, у тому числі орендарям, які зазнали цих
збитків.

При обчисленні обсягу збитків враховуються проведені витрати
на поліпшення якості землі за час володіння або користування
земельними ділянками, а також упущена вигода.

Стаття 89. Порядок відшкодування збитків

Відшкодування збитків землеволодільцям і землекористувачам
провадиться підприємствами, установами, організаціями і
громадянами, яким відведено земельні ділянки, що вилучаються, а
також підприємствами, установами, організаціями й громадянами,
діяльність яких призводить до обмеження прав землеволодільців і
землекористувачів, у тому числі орендарів, або погіршення якості
земель, розташованих в зоні їх впливу.

При вилученні земель, забруднених радіоактивними та хімічними
речовинами, відшкодування збитків у повному обсязі (включаючи
витрати на поліпшення якості землі за час володіння і користування
земельними ділянками, виходячи з кадастрової оцінки, а також
упущену вигоду) землеволодільцям і землекористувачам, у тому числі
орендарям, провадиться підприємствами, установами і організаціями,
діяльність яких призвела до радіоактивного та хімічного
забруднення.

Порядок відшкодування збитків землеволодільцям і
землекористувачам встановлюється Радою Міністрів Української РСР.

Стаття 90. Відшкодування втрат сільськогосподарського і
лісогосподарського виробництва

Втрати сільськогосподарського і лісогосподарського
виробництва, спричинені вилученням сільськогосподарських і лісових
угідь для використання їх у цілях, не пов'язаних з веденням
сільського і лісового господарства, розміщенням на
сільськогосподарських угіддях об'єктів внутрігосподарського
будівництва, обмеженням прав землеволодільців і землекористувачів,
у тому числі орендарів, або погіршенням якості земель у результаті
впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ і
організацій, підлягають відшкодуванню місцевим Радам народних
депутатів. Ці втрати компенсуються поряд з відшкодуванням збитків,
передбачених статтею 88 цього Кодексу.

Стаття 91. Розміри і порядок визначення втрат
сільськогосподарського і лісогосподарського
виробництва, що підлягають відшкодуванню

Втрати сільськогосподарського і лісогосподарського
виробництва відшкодовуються підприємствами, установами й
організаціями, яким відводяться сільськогосподарські і лісові
угіддя, що вилучаються для потреб, не пов'язаних з веденням
сільського і лісового господарства, а також підприємствами,
установами й організаціями, навколо об'єктів яких встановлюються
охоронні, санітарні і захисні зони, з виключенням із обороту
сільськогосподарських та лісових угідь або переведенням їх у менш
цінні угіддя, колгоспами, радгоспами, іншими
сільськогосподарськими підприємствами і організаціями при
розміщенні на сільськогосподарських угіддях об'єктів
внутрігосподарського будівництва.

Підприємства, установи й організації, навколо об'єктів яких
встановлено охоронні, санітарні і захисні зони, відшкодовують
також втрати сільськогосподарського і лісогосподарського
виробництва при погіршенні якості земель внаслідок їх виробничої
діяльності і за межами цих зон.

Розміри і порядок визначення втрат, що підлягають
відшкодуванню, а також перелік підприємств, установ і організацій,
які звільняються від їх відшкодування, встановлюються Радою
Міністрів Української РСР.

Стаття 92. Використання коштів, що надходять у порядку
відшкодування втрат сільськогосподарського і
лісогосподарського виробництва

Кошти, що надходять у порядку відшкодування втрат
сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва,
використовуються виключно для освоєння нових земель, підвищення
родючості грунтів і продуктивності земель лісового фонду,
поліпшення угідь та охорони земель.

Розділ V

КОНТРОЛЬ ЗА ВИКОРИСТАННЯМ І ОХОРОНОЮ
ЗЕМЕЛЬ ТА ЇХ МОНІТОРИНГ

Стаття 93. Завдання державного контролю за використанням і
охороною земель

Завдання державного контролю за використанням і охороною
земель полягають у забезпеченні додержання всіма державними і
громадськими органами, державними, кооперативними та іншими
громадськими підприємствами, установами й організаціями, а також
громадянами вимог земельного законодавства з метою ефективного
використання та охорони земель.

Стаття 94. Органи, які здійснюють державний контроль за
використанням і охороною земель

Державний контроль за використанням і охороною земель
здійснюється Радами народних депутатів та спеціально
уповноваженими на те державними органами.

Порядок здійснення державного контролю за використанням і
охороною земель встановлюється законодавством Української РСР.

Стаття 95. Моніторинг земель

Моніторинг земель являє собою систему спостереження за станом
земельного фонду, в тому числі земель, розташованих у зонах
радіоактивного забруднення, для своєчасного виявлення змін, їх
оцінки, відвернення й усунення наслідків негативних процесів.

Структура, зміст і порядок здійснення моніторингу земель
встановлюється Радою Міністрів Української РСР.

Розділ VI

ДЕРЖАВНИЙ ЗЕМЕЛЬНИЙ КАДАСТР

Стаття 96. Призначення державного земельного кадастру

Державний земельний кадастр призначений для забезпечення Рад
народних депутатів, заінтересованих підприємств, установ,
організацій і громадян відомостями про землю з метою організації
її раціонального використання та охорони, регулювання земельних
відносин, землеустрою, обгрунтування розмірів плати за землю.

Стаття 97. Зміст державного земельного кадастру

Державний земельний кадастр містить систему необхідних
відомостей і документів про правовий режим земель, їх розподіл
серед землеволодільців та землекористувачів, у тому числі
орендарів, за категоріями земель, про якісну характеристику і
народногосподарську цінність земель.

Стаття 98. Порядок ведення державного земельного кадастру

Ведення державного земельного кадастру забезпечується
проведенням топографо-геодезичних, картографічних, грунтових,
геоботанічних та інших обстежень і розвідувань, реєстрацією
землеволодінь і землекористувань та договорів на оренду землі,
обліком кількості та якості земель, бонітуванням та економічною
оцінкою земель.

Державний земельний кадастр ведеться за рахунок коштів
республіканського і місцевого бюджетів.

Порядок ведення державного земельного кадастру встановлюється
Радою Міністрів Української РСР.

Розділ VII

ЗЕМЛЕУСТРІЙ

Стаття 99. Призначення землеустрою

Землеустрій включає систему заходів, спрямованих на
здійснення положень земельного законодавства, рішень Рад народних
депутатів щодо організації використання та охорони земель,
створення сприятливого екологічного середовища і поліпшення
природних ландшафтів.

Основні положення землеустрою встановлюються Радою Міністрів
Української РСР.

Стаття 100. Зміст землеустрою

Землеустрій передбачає:

1) розробку прогнозів загальнореспубліканської і регіональних
програм використання й охорони земель;

2) складання схем землеустрою, техніко-економічних
обгрунтувань використання та охорони земельних ресурсів;

3) встановлення на місцевості меж
адміністративно-територіальних утворень;

4) складання проектів утворення нових та впорядкування
існуючих землеволодінь і землекористувань з урахуванням контурної
організації території;

5) обгрунтування розміщення і встановлення меж територій з
особливими природоохоронними, рекреаційними і заповідними
режимами;

6) складання проектів відведення земельних ділянок у
володіння або користування, відмежування в натурі вилучених і
відведених земельних ділянок;

7) підготовку документів, які посвідчують право володіння або
право користування землею;

8) складання проектів внутрігосподарського землеустрою
колгоспів, радгоспів та інших сільськогосподарських підприємств,
установ і організацій, що забезпечують еколого-економічне
обгрунтування впроваджених сівозмін, впорядкування угідь, а також
розробку заходів щодо охорони земель;

9) складання проектів внутрігосподарського землеустрою
землеволодінь громадян з обгрунтуванням заходів щодо ефективного
використання землі відповідно до цільового призначення, підвищення
її родючості, застосування природоохоронної технології
виробництва;

10) розробку проектів та іншої землевпорядної документації,
пов'язаної з використанням і охороною земель;

11) авторський нагляд за здійсненням проектів;

12) проведення топографо-геодезичних, картографічних,
грунтових, геоботанічних та інших обстежень і розвідувань
земельного фонду.

Стаття 101. Організація землеустрою

Землеустрій здійснюється державними землевпорядними
організаціями за рахунок коштів республіканського і місцевого
бюджетів. Розробка землевпорядних проектів, пов'язаних з
упорядкуванням, докорінним поліпшенням і охороною земель від
селів, зсувів, підтоплення і засолення може проводитись за
ініціативою землеволодільців і землекористувачів за їх рахунок
державними та іншими землевпорядними організаціями.

Стаття 102. Розгляд та затвердження землевпорядних проектів
та інших матеріалів по землеустрою

Розгляд та затвердження землевпорядних проектів провадиться в
такому порядку:

1) прогнозні матеріали, техніко-економічні обгрунтування
використання і охорони земель та схеми землеустрою після
погодження у порядку, встановленому у завданнях на їх розробку,
розглядаються і затверджуються відповідними Радами народних
депутатів;

2) проекти утворення нових землеволодінь і землекористувань
за рахунок земель запасу після погодження із заінтересованими
землеволодільцями і землекористувачами розглядаються і
затверджуються відповідними сільськими, селищними, міськими,
районними Радами народних депутатів;

3) проекти відведення земельних ділянок у володіння або
користування затверджують відповідні Ради народних депутатів, які
надають і вилучають земельні ділянки;

4) проекти внутрігосподарського землеустрою колгоспів,
радгоспів та інших сільськогосподарських підприємств, установ і
організацій, а також проекти зміни меж і розмірів
землекористувань, після погодження їх із землеволодільцями і
землекористувачами розглядаються і затверджуються відповідними
сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних
депутатів;

5) робочі землевпорядні проекти, пов'язані з упорядкуванням,
докорінним поліпшенням і охороною земель, раціональним їх
використанням, розглядаються і затверджуються замовниками цих
проектів.

Зміни у землевпорядні проекти та інші матеріали по
землеустрою, затверджені в порядку, що визначається в пунктах 1-4
частини першої цієї статті Кодексу, вносяться за рішенням Рад
народних депутатів, які затвердили ці проекти.

Землевпорядні проекти, зазначені в пункті 5 частини першої
цієї статті, змінюються з дозволу замовників проектів.

Розділ VIII

ВИРІШЕННЯ ЗЕМЕЛЬНИХ СПОРІВ

Стаття 103. Органи, які вирішують земельні спори

Земельні спори вирішуються місцевими Радами народних
депутатів, судом, державним арбітражем і третейським судом у
порядку, встановленому цим Кодексом та іншими актами законодавства
Української РСР.

Майнові спори, пов'язані із земельними відносинами, між
підприємствами, установами і організаціями (крім кооперативних)
вирішуються органами державного арбітражу, а майнові спори,
пов'язані із земельними відносинами, в яких сторонами або однією
із сторін є кооперативи або громадяни, вирішуються судом.

Спори між громадянами, яким належить жилий будинок і
господарські будівлі на праві спільної власності, про порядок
володіння земельною ділянкою вирішуються судом.

Стаття 104. Вирішення земельних спорів на території сільської
Ради народних депутатів

Спори землеволодільців і землекористувачів з питань володіння
або користування землею на території сільської Ради народних
депутатів вирішуються цією Радою.

Стаття 105. Вирішення земельних спорів на території селищної
Ради народних депутатів

Спори землеволодільців і землекористувачів з питань володіння
або користування землею на території селищної Ради народних
депутатів вирішуються цією Радою.

Стаття 106. Вирішення земельних спорів на території міської
Ради народних депутатів

Спори землеволодільців і землекористувачів з питань володіння
або користування землею на території міської Ради народних
депутатів вирішуються цією Радою.

Стаття 107. Вирішення земельних спорів на території різних
сільських, селищних, міських (міст районного
підпорядкування) Рад народних депутатів

Спори землеволодільців і землекористувачів з питань володіння
або користування землею на території різних сільських, селищних,
міських (міст районного підпорядкування) Рад народних депутатів
вирішуються районною Радою народних депутатів.

Стаття 108. Вирішення земельних спорів на території різних
районів області

Спори землеволодільців і землекористувачів з питань володіння
або користування землею на території різних районів області
вирішуються обласною Радою народних депутатів.

Стаття 109. Вирішення земельних спорів між областями
республіки

Спори землеволодільців і землекористувачів однієї області з
питань володіння або користування землею на території іншої
області вирішуються третейським судом.

При незгоді землеволодільця або землекористувача рішення
третейського суду може бути оскаржено у Верховну Раду Української
РСР.

Стаття 110. Порядок розгляду земельних спорів Радами народних
депутатів

Спори з питань землеволодіння або землекористування
розглядаються місцевими Радами народних депутатів за заявою однієї
із сторін.

Вказані спори розглядаються з участю заінтересованих сторін,
які повинні бути повідомлені про час і місце розгляду спору.

У разі неявки однієї із сторін, якщо від неї не надійшла
заява про розгляд справи за її відсутності, розгляд справи
відкладається. Неявка сторони без поважних причин за повторним
викликом не зупиняє розгляду земельного спору.

Для підготовки матеріалів по вирішенню спорів з питань
землеволодіння або землекористування місцеві Ради народних
депутатів у необхідних випадках можуть утворювати комісії з
депутатів місцевих Рад народних депутатів. Рада, яка розглядає
земельний спір, у місячний строк з дня надходження заяви приймає
рішення. У рішенні передбачаються порядок його виконання та заходи
щодо поновлення порушеного права землеволодільця або
землекористувача.

Стаття 111. Права і обов'язки сторін при розгляді земельних
спорів

Сторони, які беруть участь у земельному спорі, мають право:
знайомитися з матеріалами по вирішенню земельного спору; робити з
них виписки; брати участь у розгляді земельного спору; подавати
документи та інші докази; порушувати клопотання; давати усні і
письмові пояснення; заперечувати проти клопотань та доказів іншої
сторони; одержувати копію рішення по земельному спору і в разі
незгоди з прийнятим рішенням оскаржувати його.

Сторони зобов'язані сумлінно користуватися своїми правами.

Стаття 112. Оскарження рішень по земельних спорах

Рішення сільських, селищних, міських, районних і обласних Рад
народних депутатів по земельних спорах можуть бути оскаржені у
вищестоящі Ради народних депутатів.

При незгоді землеволодільця або землекористувача з рішенням
вищестоящої Ради народних депутатів рішення по земельному спору
може бути оскаржено у судовому порядку.

У судовому порядку оскаржуються рішення Ради народних
депутатів з питань вилучення земель (стаття 31), відмови у наданні
земель для ведення селянського господарства (стаття 50).

Стаття 113. Зупинення або відстрочення виконання рішення Ради
народних депутатів по земельному спору

Виконання рішення Ради народних депутатів по земельному спору
може бути зупинено або відстрочено Радою, яка прийняла рішення,
або вищестоящою Радою.

Розділ IX

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗЕМЕЛЬНОГО
ЗАКОНОДАВСТВА

Стаття 114. Недійсність угод, які порушують право володіння
або право користування землею

Купівля-продаж, дарування, застава, самовільний обмін
земельних ділянок є недійсними.

Стаття 115. Відповідальність за порушення земельного
законодавства

Особи, винні в:

укладанні угод, зазначених у статті 114 цього Кодексу;

самовільному зайнятті земельних ділянок;

псуванні сільськогосподарських та інших земель, забрудненні
їх хімічними та радіоактивними речовинами, виробничими відходами і
стічними водами;

розміщенні, будівництві, проектуванні, введенні в
експлуатацію об'єктів, які негативно впливають на стан земель;

невиконанні вимог природоохоронного режиму використання
земель;

порушенні строків повернення тимчасово займаних земель або
невиконанні обов'язків по приведенню їх у стан, придатний для
використання за призначенням;

знищенні межових знаків меж землеволодінь і
землекористувань;

невжитті заходів по боротьбі з бур'янами та шкідниками
сільськогосподарських культур;

неправильній експлуатації, знищенні або пошкодженні
гідротехнічних споруд, захисних лісонасаджень;

приховуванні або перекрученні відомостей про стан
екологічної, у тому числі радіаційної, обстановки, пов'язаний з
забрудненням землі;

використанні земельних ділянок не для тих цілей, для яких їх
надано;

невиконанні умов зняття, зберігання і нанесення родючого шару
грунту;

самовільному відхиленні від проектів внутрігосподарського
землеустрою,

- несуть цивільну, адміністративну або кримінальну
відповідальність відповідно до законодавства Української РСР.

Законодавством Української РСР може бути встановлено
відповідальність і за інші види порушень земельного законодавства.

Стаття 116. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок

Самовільно зайняті земельні ділянки повертаються за їх
належністю без відшкодування затрат, проведених за час незаконного
користування. Приведення земельних ділянок у придатний для
використання стан, включаючи знесення будівель і споруд,
провадиться підприємствами, установами, організаціями і
громадянами, які самовільно зайняли земельні ділянки, або за їх
рахунок.

Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться
за рішенням суду або арбітражу.

Стаття 117. Відшкодування шкоди, заподіяної в результаті
порушення земельного законодавства

Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані
відшкодовувати шкоду, заподіяну ними в результаті порушення
земельного законодавства.


Голова Верховної Ради Української РСР Л.КРАВЧУК

м. Київ, 18 грудня 1990 року
N 561-XII