Цивільний кодекс Української РСР ( 1540-VI ) (Гражданский кодекс Украинской ССР)

( Кодекс втратив чинність на підставі Кодексу
N 435-IV ( 435-15 ) від 16.01.2003, ВВР, 2003, NN 40-44, ст.356 )


Цивільний кодекс Української РСР

(Із змінами і доповненнями, внесеними Указами ПВР Української РСР

від 23.11.66 (Відомості ВР N 46 (1966), ст.284),
N 2013-07 від 24.06.69 (Відомості ВР N 27 (1969), ст.216),
N 2895-07 від 22.07.70 (Відомості ВР N 31 (1970), ст.223),
N 1527-08 від 29.03.73 (Відомості ВР N 15 (1973), ст.110),
N 1736-08 від 5.06.73 (Відомості ВР N 25 (1973), ст.213),
N 2135-08 від 15.10.73 (Відомості ВР N 44 (1973), ст.387),
N 3050-08 від 13.09.74 (Відомості ВР N 39 (1974), ст.384),
N 3685-08 від 10.04.75 (Відомості ВР N 16 (1975), ст.202),
N 3764-08 від 25.04.75 (Відомості ВР N 19 (1975), ст.249),
N 1515-09 від 6.12.76 (Відомості ВР N 51 (1976), ст.468),
N 1593-09 від 22.12.76 (Відомості ВР N 1 (1977), ст. 3),
N 2422-09 від 19.08.77 (Відомості ВР N 35 (1977), ст.422),
N 8520-10 від 1.03.85 (Відомості ВР N 11 (1985), ст.206),
N 278-11 від 20.05.85 (Відомості ВР N 23 (1985), ст.542),
N 2444-11 від 27.06.86 (Відомості ВР N 27 (1986), ст.539),
N 4452-11 від 21.08.87 (Відомості ВР N 35 (1987), ст.674),
N 5095-11 від 24.12.87 (Відомості ВР N 1 (1988), ст. 5),
N 6757-11 від 25.10.88 (Відомості ВР N 45 (1988), ст.1070),
N 660-12 від 28.01.91 (Відомості ВР N 9 (1991), ст. 89),
Законами України
N 2554-12 від 7.07.92 (Відомості ВР N 39 (1992), ст.574),
N 2693-12 від 14.10.92 (Відомості ВР N 48 (1992), ст.663),
N 3128-12 від 22.04.93 (Відомості ВР N 22 (1993), ст.226),
N 3132-12 від 22.04.93 (Відомості ВР N 22 (1993), ст.230),
N 3179-12 від 5.05.93 (Відомості ВР N 26 (1993), ст.277),
N 3188-12 від 6.05.93 (Відомості ВР N 24 (1993), ст.259),
N 3718-12 від 16.12.93 (Відомості ВР N 3 (1994), ст. 15),
N 3942-12 від 04.02.94 (Відомості ВР N 24 (1994), ст.177),
N 107/94-ВР від 15.07.94 (Відомості ВР N 33 (1994), ст.300),
N 287/94-ВР від 14.12.94 (Відомості ВР N 1 (1995), ст. 3),
N 75/95-ВР від 28.02.95 (Відомості ВР N 13 (1995), ст. 85),
N 295/95-ВР від 11.07.95, ВВР 1995, N 29, ст.222
N 372/95-ВР від 06.10.95, ВВР 1995, N 36, ст.277
N 556/96-ВР від 03.12.96, ВВР 1997, N 5, ст. 32 )

( Офіційне тлумачення до Кодексу див. в Рішенні Конституційного
Суду N 16-рп/98 ( v016p710-98 ) від 26.11.98 )

( Із змінами, внесеними згідно із Законом
N 1136-XIV ( 1136-14 ) від 08.10.99, ВВР, 1999, N 48, ст.420 )

( Офіційне тлумачення до Кодексу див. в Рішенні
Конституційного Суду
N 8-рп/2003 ( v008p710-03 ) від 10.04.2003 )



Р о з д і л I

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Глава 1.
ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ

С т а т т я 1. Завдання Цивільного кодексу
Української РСР

Цивільний кодекс Української Радянської Соціалістичної
Республіки регулює майнові і пов'язані з ними особисті немайнові
відносини з метою створення матеріально-технічної бази комунізму і
все більш повного задоволення матеріальних і духовних потреб
громадян. У випадках, передбачених законом, цей Кодекс регулює
також й інші особисті немайнові відносини.
Основою майнових відносин у радянському суспільстві є
соціалістична система господарства і соціалістична власність на
засоби виробництва. Господарське життя Української РСР
визначається і спрямовується державними планами економічного і
соціального розвитку.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 278-11 від 20.05.85)

С т а т т я 2. Відносини, що регулюються Цивільним
кодексом Української РСР

Цим Кодексом регулюються зазначені в статті 1 цього Кодексу
відносини:
державних, кооперативних та інших громадських організацій між
собою;
громадян з державними, кооперативними та іншими громадськими
організаціями;
громадян між собою.
Учасниками відносин, що регулюються цим Кодексом, у
передбачених законодавством Союзу РСР випадках можуть бути й інші
організації.
До майнових відносин, основаних на адміністративному
підпорядкуванні однієї сторони іншій, а також до податкових і
бюджетних відносин цей Кодекс не застосовується.
Сімейні, трудові, земельні, гірничі, водні, лісові відносини,
а також відносини в колгоспах, що випливають з їх статуту,
регулюються відповідно сімейним, трудовим, земельним
законодавством, законодавством про надра, водним, лісовим і
колгоспним законодавством.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 278-11 від 20.05.85)


С т а т т я 3. Цивільне законодавство Союзу РСР і
Української РСР

Відповідно до Основ цивільного законодавства Союзу РСР і
союзних республік цей Кодекс та інші акти цивільного законодавства
Української РСР регулюють майнові і особисті немайнові відносини,
як передбачені Основами, так і не передбачені ними.
Цивільним законодавством Союзу РСР регулюються відповідно до
Основ відносини між соціалістичними організаціями по поставках
продукції і капітальному будівництву, відносини по державних
закупках сільськогосподарської продукції у колгоспів, радгоспів та
інших господарств, відносини організацій залізничного, морського,
річкового, повітряного, трубопровідного транспорту, зв'язку і
кредитних установ з клієнтурою та між собою, відносини по
державному страхуванню, відносини, що виникають у зв'язку з
відкриттями, винаходами, раціоналізаторськими пропозиціями,
промисловими зразками та іншими досягненнями науки і техніки, а
також інші відносини, регулювання яких віднесено Конституцією
СРСР, Основами цивільного законодавства Союзу РСР і союзних
республік та іншими законодавчими актами СРСР до відання Союзу
РСР. По цих відносинах законодавством Української РСР вирішуються
питання, віднесені до її відання законодавством Союзу РСР.
Відносини по зовнішній торгівлі та інших видах
зовнішньоекономічної діяльності визначаються спеціальним
законодавством Союзу РСР, яке регулює зовнішню торгівлю та інші
види зовнішньоекономічної діяльності, і загальним цивільним
законодавством Союзу РСР і Української РСР.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 278-11 від 20.05.85)


С т а т т я 4. Підстави виникнення цивільних прав і
обов'язків

Цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених
законодавством Союзу РСР і Української РСР, а також з дій громадян
і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу
загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують
цивільні права і обов'язки.
Відповідно до цього цивільні права і обов'язки виникають:
з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не
передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;
з адміністративних актів, у тому числі для державних,
кооперативних та інших громадських організацій - з актів
планування;
в результаті відкриттів, винаходів, раціоналізаторських
пропозицій, створення творів науки, літератури і мистецтва;
внаслідок заподіяння шкоди іншій особі, а так само внаслідок
придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без
достатніх підстав;
внаслідок інших дій громадян і організацій;
внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання
цивільно-правових наслідків.

С т а т т я 5. Здійснення цивільних прав і виконання
обов'язків

Цивільні права охороняються законом, за винятком випадків,
коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав у
соціалістичному суспільстві в період будівництва комунізму.
При здійсненні прав і виконанні обов'язків громадяни і
організації повинні додержувати законів, поважати правила
соціалістичного співжиття і моральні принципи суспільства, що
будує комунізм.

С т а т т я 6. Захист цивільних прав

Захист цивільних прав здійснюється в установленому порядку
судом, арбітражем або третейським судом шляхом:
визнання цих прав;
відновлення становища, яке існувало до порушення права, і
припинення дій, які порушують право;
присудження до виконання обов'язку в натурі;
компенсації моральної шкоди;
припинення або зміни правовідношення;
стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків, а у
випадках, передбачених законом або договором, - неустойки (штрафу,
пені), а також іншими засобами, передбаченими законом.
Захист цивільних прав у випадках і в порядку, встановлених
законодавством Союзу РСР і Української РСР, здійснюється також
товариськими судами, профспілковими та іншими громадськими
організаціями.
У випадках, окремо передбачених законом, захист цивільних
прав здійснюється в адміністративному порядку.
До пред'явлення позову, який випливає з відносин між
організаціями, обов'язковим є пред'явлення претензії. Винятки з
цього правила встановлюються законодавством Союзу РСР.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 3685-8 від 10.04.75,
Законом N 3188-12 від 6.05.93 )


С т а т т я 7. Захист честі і гідності
та ділової репутації

Громадянин або організація вправі вимагати по суду
спростування відомостей, що не відповідають дійсності або
викладені неправдиво, які порочать їх честь і гідність чи ділову
репутацію або завдають шкоди їх інтересам, якщо той, хто поширив
такі відомості, не доведе, що вони відповідають дійсності.
Якщо відомості, зазначені в частині першій цієї статті, були
поширені через засоби масової інформації (друкованої або
аудіовізуальної), вони повинні бути спростовані, у тому ж
друкованому виданні, аналогічній радіо- чи телепередачі або іншим
адекватним способом. Якщо відомості, які не відповідають дійсності
і завдають шкоди інтересам, честі, гідності або діловій репутації
громадянина чи організації, містить документ, що виходить від
організації, такий документ підлягає заміні або відкликається.
Порядок спростування в інших випадках встановлюється судом.
Громадянин або організація, відносно яких поширені відомості,
що не відповідають дійсності і завдають шкоди їх інтересам, честі,
гідності або діловій репутації, вправі поряд із спростуванням
таких відомостей вимагати відшкодування майнової і моральної
(немайнової ) шкоди, завданої їх поширенням. Щодо вимог про
спростування цих відомостей та компенсацію моральної шкоди
встановлюється строк позовної давності в один рік.
( Стаття 7 в редакції Закону N 3188-12 від 6.05.93 )
( Офіційне тлумачення частини першої статті 7 див. в Рішенні
Конституційного Суду N 8-рп/2003 ( v008p710-03 ) від 10.04.2003 )

С т а т т я 8. Застосування в Українській РСР цивільного
законодавства інших союзних республік

Цивільне законодавство інших союзних республік застосовується
в Українській РСР згідно з такими правилами:
1) до відносин, що випливають з права власності,
застосовується закон місця знаходження майна;
2) при укладенні угод правоздатність і дієздатність
визначаються за законом місця укладення угоди;
3) до форми угод застосовується закон місця укладення угоди;
закон місця укладення угоди застосовується і до зобов'язань, що
виникають з угоди, якщо інше не передбачено законом або
погодженням сторін;
4) до зобов'язань, що виникають із заподіяння шкоди,
застосовується закон місця розгляду спору, а за клопотанням
потерпілого - закон місця заподіяння шкоди;
5) до відносин по спадкуванню застосовується закон місця
відкриття спадщини;
6) питання позовної давності розв'язуються за законом тієї
союзної республіки, законодавством якої регулюються дані
відносини.

Глава 2

ОСОБИ

1. ГРОМАДЯНИ

С т а т т я 9. Правоздатність громадян

Здатність мати цивільні права і обов'язки (цивільна
правоздатність) визнається в однаковій мірі за всіма громадянами
Української РСР та інших союзних республік.
Правоздатність громадянина виникає в момент його народження і
припиняється з смертю.

С т а т т я 10. Зміст правоздатності громадян

Громадяни можуть відповідно до закону мати майно в особистій
власності, право користування жилими приміщеннями та іншим майном,
успадковувати і заповідати майно, обирати рід занять і місце
проживання, мати права автора твору науки, літератури і мистецтва,
відкриття, винаходу, раціоналізаторської пропозиції, промислового
зразка, а також мати інші майнові та особисті немайнові права.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 278-11 від 20.05.85)

С т а т т я 11. Дієздатність громадян

Здатність громадянина своїми діями набувати цивільних прав і
створювати для себе цивільні обов'язки (цивільна дієздатність)
виникає у повному обсязі з настанням повноліття, тобто після
досягнення вісімнадцятирічного віку.
У випадках, коли законом дозволяється одружуватися до
досягнення вісімнадцятирічного віку, громадянин, який не досяг
вісімнадцятирічного віку, набуває дієздатності в повному обсязі з
моменту одруження.

С т а т т я 12. Недопустимість обмеження правоздатності і
дієздатності громадян

Ніхто не може бути обмежений у правоздатності або
дієздатності інакше, як у випадках і в порядку, передбачених
законом.
Угоди, спрямовані на обмеження правоздатності або
дієздатності, недійсні.

С т а т т я 13. Обсяг дієздатності неповнолітніх віком від
п'ятнадцяти до вісімнадцяти років *

Неповнолітні віком від п'ятнадцяти до вісімнадцяти років
вправі укладати угоди за згодою своїх батьків (усиновителів) або
піклувальників.
Проте вони вправі самостійно учиняти дрібні побутові угоди.
Вони також вправі самостійно розпоряджатися своєю заробітною
платою (заробітком) або стипендією, здійснювати авторські або
винахідницькі права на свої твори, винаходи, раціоналізаторські
пропозиції і промислові зразки, права на свої відкриття, але при
наявності достатніх підстав орган опіки і піклування може обмежити
їх в праві самостійно розпоряджатися своєю заробітною платою
(заробітком) або стипендією.
Неповнолітні віком від п'ятнадцяти до вісімнадцяти років
несуть відповідальність за шкоду, заподіяну ними іншим особам, в
порядку, передбаченому статтею 447 цього Кодексу.
Права неповнолітніх віком від п'ятнадцяти до вісімнадцяти
років, що є членами колгоспного двору, по володінню, користуванню
і розпорядженню майном двору визначаються статтями 121 і 124 цього
Кодексу.
Права неповнолітніх віком від п'ятнадцяти до вісімнадцяти
років по внесенню вкладів у кредитні установи і по розпорядженню
внесеними ними вкладами визначаються законодавством Союзу РСР.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 278-11 від 20.05.85)


С т а т т я 14. Обсяг дієздатності неповнолітніх, які
не досягли п'ятнадцяти років

За неповнолітніх, які не досягли п'ятнадцяти років, угоди
укладають від їх імені батьки (усиновителі) або опікун. Вони
вправі учиняти лише дрібні побутові угоди.
Права неповнолітніх віком до п'ятнадцяти років по внесенню
вкладів у кредитні установи і по розпорядженню внесеними ними
вкладами визначаються законодавством Союзу РСР.

С т а т т я 15. Обмеження дієздатності громадян, які
зловживають спиртними напоями або
наркотичними засобами

Громадянин, який внаслідок зловживання спиртними напоями або
наркотичними засобами ставить себе і свою сім'ю в тяжке
матеріальне становище, може бути обмежений судом у дієздатності в
порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом
Української РСР, і над ним встановлюється піклування.
Він може укладати угоди по розпорядженню майном, а також
одержувати заробітну плату, пенсію або інші види доходів і
розпоряджатись ними лише за згодою піклувальника, за винятком
дрібних побутових угод.
При припиненні громадянином зловживання спиртними напоями або
наркотичними засобами суд скасовує обмеження його дієздатності.
(Із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 1527-08 від
29.03.73, N 4452-11 від 21.08.87)


С т а т т я 16. Визнання громадянина недієздатним

Громадянин, який внаслідок душевної хвороби або недоумства не
може розуміти значення своїх дій або керувати ними, може бути
визнаний судом недієздатним в порядку, передбаченому Цивільним
процесуальним кодексом Української РСР, і над ним встановлюється
опіка.
Від імені душевнохворого або недоумкуватого, визнаного
недієздатним, угоди укладає його опікун.
В разі видужання або значного поліпшення здоров'я
громадянина, визнаного недієздатним, суд поновлює його в
дієздатності.


С т а т т я 17. Місце проживання

Місцем проживання визнається те місце, де громадянин постійно
або переважно проживає.
Місцем проживання неповнолітніх, що не досягли п'ятнадцяти
років, або громадян, які перебувають під опікою, визнається місце
проживання їх батьків (усиновителів) або опікунів.

С т а т т я 18. Визнання громадянина безвісно відсутнім

Громадянин може бути в судовому порядку визнаний безвісно
відсутнім, якщо протягом одного року в місці його постійного
проживання нема відомостей про місце його перебування.
При неможливості встановити день одержання останніх
відомостей про відсутнього початком безвісної відсутності
вважається перше число місяця, що йде за тим, в якому були
одержані останні відомості про відсутнього, а при неможливості
встановити цей місяць - перше січня наступного року.
Порядок визнання громадянина безвісно відсутнім визначається
главою 35 Цивільного процесуального кодексу Української РСР.

С т а т т я 19. Охорона майна безвісно відсутнього

Над майном громадянина, визнаного безвісно відсутнім, на
піставі рішення суду встановлюється опіка. З цього майна видається
утримання громадянам, яких безвісно відсутній був за законом
зобов'язаний утримувати, і погашається заборгованість по інших
зобов'язаннях безвісно відсутнього.
За заявою заінтересованих осіб орган опіки і піклування може
призначити опікуна для охорони майна відсутнього громадянина, а
так само для управління його майном і до закінчення одного року з
дня одержання останніх відомостей про місце його перебування.

С т а т т я 20. Скасування визнання безвісно відсутнім

В разі з'явлення або виявлення місцеперебування громадянина,
визнаного безвісно відсутнім, суд скасовує відповідне рішення.

С т а т т я 21. Оголошення громадянина померлим

Громадянин може бути в судовому порядку оголошений померлим,
якщо в місці його постійного проживання нема відомостей про місце
його перебування протягом трьох років, а якщо він пропав без вісті
за обставин, що загрожували смертю або дають підставу припускати
його загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести
місяців.
Військовослужбовець або інший громадянин, який пропав без
вісті в зв'язку з воєнними діями, може бути в судовому порядку
оголошений померлим не раніше, ніж після закінчення двох років з
дня закінчення воєнних дій.
Днем смерті громадянина, оголошеного померлим, вважається
день набрання законної сили рішенням суду про оголошення його
померлим. В разі оголошення померлим громадянина, який пропав без
вісті за обставин, що загрожували смертю або дають підставу
припускати його загибель від певного нещасного випадку, суд може
визнати днем смерті цього громадянина день його гаданої загибелі.
Порядок оголошення громадянина померлим визначається главою
35 Цивільного процесуального кодексу Української РСР.

С т а т т я 22. Наслідки явки громадянина, оголошеного
померлим

В разі з'явлення або виявлення місцеперебування громадянина,
оголошеного померлим, відповідне рішення скасовується судом.
Незалежно від часу свого з'явлення, громадянин може зажадати
від будь-якої особи повернення майна, що збереглося і безоплатно
перейшло до цієї особи після оголошення громадянина померлим.
Особи, до яких майно громадянина, оголошеного померлим,
перейшло за відплатними угодами, зобов'язані повернути йому це
майно, коли буде доведено, що в момент придбання майна вони знали,
що громадянин, оголошений померлим, є живим.
Якщо майно оголошеного померлим перейшло за правом
спадкування до держави і було реалізовано, то після скасування
рішення про оголошення громадянина померлим йому повертається
сума, виручена від реалізації майна.

2. ЮРИДИЧНІ ОСОБИ

С т а т т я 23. Поняття юридичної особи

Юридичними особами визнаються організації, які мають
відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових і
особистих немайнових прав і нести обов'язки, бути позивачами і
відповідачами в суді, арбітражі або в третейському суді.

С т а т т я 24. Види юридичних осіб

Юридичними особами є:
державні підприємства та інші державні організації, що
перебувають на господарському розрахунку, мають закріплені за ними
основні і оборотні засоби та самостійний баланс;
установи та інші державні організації, що перебувають на
державному бюджеті і мають самостійний кошторис, керівники яких
користуються правами розпорядників кредитів (за винятками,
встановленими законом);
державні організації, що фінансуються за рахунок інших джерел
і мають самостійний кошторис і самостійний баланс;
колгоспи, міжколгоспні й інші кооперативні організації та їх
об'єднання, інші громадські організації, а також у випадках,
передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР,
підприємства і установи цих організацій та їх об'єднань, що мають
відокремлене майно і самостійний баланс;
державно-колгоспні та інші державно-кооперативні організації;
інші організації у випадках, передбачених законодавством
Союзу РСР.
Зазначені в цій статті установи та інші державні організації,
що перебувають на державному бюджеті, у випадках, передбачених
законодавством Союзу РСР і Української РСР, діють від імені
відповідно Союзу РСР або Української РСР.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 278-11 від 20.05.85)

С т а т т я 25. Статут (положення) юридичної особи

Юридична особа діє на підставі статуту (положення). Установи
та інші державні організації, що перебувають на державному
бюджеті, а у випадках, передбачених законодавством Союзу РСР і
Української РСР, також і інші організації можуть діяти на підставі
загального положення про організації даного виду.

С т а т т я 26. Правоздатність юридичної особи

Юридична особа має цивільну правоздатність відповідно до
встановлених цілей її діяльності.
Правоздатність юридичної особи виникає з моменту затвердження
її статуту або положення, а у випадках, коли вона повинна діяти на
підставі загального положення про організації даного виду, - з
моменту видання компетентним органом постанови про її утворення.
Якщо статут підлягає реєстрації, правоздатність юридичної особи
виникає в момент реєстрації.

С т а т т я 27. Найменування юридичної особи

Юридична особа має своє найменування.
Права і обов'язки господарських організацій, пов'язані з
користуванням фірмовим найменуванням, виробничими марками і
товарними знаками, визначаються законодавством Союзу РСР.

С т а т т я 28. Утворення юридичних осіб

Юридичні особи утворюються в порядку, встановленому
законодавством Союзу РСР і Української РСР.
Громадські організації, порядок виникнення яких
законодавством не передбачений, утворюються в порядку,
встановленому їх статутом.

С т а т т я 29. Органи юридичної особи

Юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні
обов'язки через свої органи, що діють у межах прав, наданих їм за
законом або статутом (положенням).
Порядок призначення або обрання органів юридичної особи
визначається їх статутом (положенням).

С т а т т я 30. Місцезнаходження юридичної особи

Місцем знаходження юридичної особи визнається
місцезнаходження її постійно діючого органу.

С т а т т я 31. Філіали і представництва юридичної
особи

Юридична особа може відкривати філіали і представництва в
порядку, встановленому законодавством Союзу РСР або Української
РСР.
Керівник філіалу або представництва діє на підставі
довіреності, одержаної від відповідної юридичної особи.


С т а т т я 32. Відповідальність юридичної особи

Юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями належним їй
на праві власності (закріпленим за нею) майном, якщо інше не
встановлено законодавчими актами.
Засновник юридичної особи або власник її майна не
відповідають за її зобов'язаннями, а юридична особа не відповідає
за зобов'язаннями власника або засновника, крім випадків,
передбачених законодавчими актами чи установчими документами
юридичної особи.
Юридична особа, яка фінансується власником, і за якою майно
закріплено на праві оперативного управління (установа), відповідає
за зобов'язаннями коштами, які є в її розпорядженні. У разі їх
недостатності відповідальність за її зобов'язаннями несе власник
відповідного майна.
(Із змінами, внесеними згідно із Законом N 3179-12 від 5.05.93)

С т а т т я 33. Розмежування відповідальності держави і
державних організацій

Держава не відповідає по зобов'язаннях державних організацій,
які є юридичними особами, а ці організації не відповідають по
зобов'язаннях держави.
Умови і порядок відпуску коштів на покриття заборгованості
установ та інших державних організацій, що перебувають на
державному бюджеті, якщо ця заборгованість не може бути покрита за
рахунок їх кошторису, встановлюються законодавством Союзу РСР і
Української РСР.

С т а т т я 34. Розмежування відповідальності державної,
кооперативної або іншої громадської
організації і підприємства, що входить до
її складу

Державна, кооперативна або інша громадська організація не
відповідає по зобов'язаннях підприємства, що входить до її складу
і є юридичною особою, а це підприємство не відповідає по
зобов'язаннях організації, до складу якої воно входить.
Винятки з цього правила допускаються у випадках, передбачених
законодавством Союзу РСР і Української РСР.

С т а т т я 35. Розмежування відповідальності кооперативного
об'єднання і кооперативних організацій, що
входять до його складу

Кооперативне об'єднання (спілка) не відповідає по
зобов'язаннях кооперативних організацій, що входять до його
складу, так само як і останні не відповідають по зобов'язаннях
кооперативного об'єднання, до складу якого вони входять, якщо така
відповідальність не випливає з закону або статуту.

С т а т т я 36. Розмежування відповідальності
державно-кооперативної, кооперативної або
іншої громадської організації та її
учасників (членів)

Кооперативна або інша громадська організація не відповідає по
зобов'язаннях своїх членів.
Члени кооперативної або іншої громадської організації не
відповідають по її зобов'язаннях, якщо для окремих видів
кооперативних організацій інше не передбачено законом або їх
статутами.
Звернення стягнення на пайові внески члена кооперативної
організації не допускається, крім випадків, коли боржник вибуває з
складу членів кооперативної організації.
Якщо вироком суду встановлено, що пайовий внесок члена
житлово-будівельного, дачно-будівельного або іншого кооперативу
складається з коштів, добутих злочинним шляхом, то сума пайового
внеску повертається організації, якій заподіяно шкоду злочином,
або звертається в доход держави.
Колгоспи - учасники міжколгоспної організації, а також
учасники державно-колгоспної або іншої державно-кооперативної
організації не відповідають по її зобов'язаннях. Збитки
організації можуть бути розподілені між її учасниками відповідно
до її статуту (положення).
Міжколгоспні, державно-колгоспні та інші державнокооперативні
організації не відповідають по зобов'язаннях своїх учасників.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 278-11 від 20.05.85)


С т а т т я 37. Припинення юридичної особи

Юридична особа припиняється шляхом ліквідації або
реорганізації (злиття, поділу або приєднання).
При злитті і поділі юридичних осіб майно (права і обов'язки)
переходить до нововиниклих юридичних осіб. При приєднанні
юридичної особи до іншої юридичної особи її майно (права і
обов'язки) переходить до останньої. Майно переходить в день
підписання передаточного балансу, якщо інше не передбачене законом
або постановою про реорганізацію.
Порядок ліквідації і реорганізації юридичних осіб
визначається законодавством Союзу РСР і постановами Ради Міністрів
Української РСР.
Порядок ліквідації і реорганізації кооперативних та інших
громадських організацій може бути визначений їх статутами
(положеннями).

С т а т т я 38. Припинення державних організацій, що є
юридичними особами

Припинення державних організацій, що є юридичними особами,
провадиться тим органом, за рішенням якого вони утворюються.

С т а т т я 39. Припинення державно-кооперативних,
кооперативних та інших громадських
організацій, що є юридичними особами

Кооперативні, а також державно-колгоспні та інші
державно-кооперативні організації, що є юридичними особами,
припиняють свою діяльність на підставах, зазначених у законі і в
статутах (положеннях) цих організацій.
Громадські організації, що є юридичними особами, припиняють
свою діяльність на підставах, зазначених в їх статутах.
Реорганізація (злиття, поділ, приєднання)
державно-колгоспних, інших державно-кооперативних, кооперативних
та інших громадських організацій, що є юридичними особами,
допускається тільки за рішенням загальних зборів їх членів або
зборів уповноважених.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 278-11 від 20.05.85)


С т а т т я 40. Використання майна, що залишається після
ліквідації державно-кооперативних,
кооперативних та інших громадських
організацій

Майно, що залишається після задоволення вимог усіх кредиторів
ліквідованої кооперативної організації, використовується, якщо
інше не встановлено законом, для повернення пайових внесків. Решта
майна цієї організації, а також майно ліквідованої іншої
громадської організації передається їх вищестоящим організаціям, а
в разі відсутності таких - відповідному державному органові на
загальнокооперативні або громадські потреби.
Майно, що залишається після задоволення вимог усіх кредиторів
ліквідованої міжколгоспної, державно-колгоспної або іншої
державно-кооперативної організації, розподіляється між її
учасниками пропорціонально до їх внесків.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 278-11 від 20.05.85)



Глава 3.

УГОДИ

С т а т т я 41. Поняття і види угод

Угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на
встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків.
Угоди можуть бути односторонніми і дво- або багатосторонніми
(договори).

С т а т т я 42. Форма угод

Угоди можуть укладатись усно або в письмовій формі (простій
чи нотаріальній).
Угода, для якої законом не встановлена певна форма,
вважається також укладеною, якщо з поведінки особи видно її волю
укласти угоду.
Мовчання визнається виявом волі укласти угоду у випадках,
передбачених законодавством.

С т а т т я 43. Усні угоди

Угоди, що виконуються під час їх укладення, можуть укладатись
усно, якщо інше не встановлено законодавством Союзу РСР і
Української РСР.
У випадках, коли угоди між організаціями або між організацією
і громадянином укладаються в усній формі, організація, яка
оплатила товари або послуги, повинна одержати від другої сторони
письмовий документ, що стверджує одержання грошей і підстави їх
одержання.

С т а т т я 44. Письмові угоди

Повинні укладатись у письмовій формі:
1) угоди державних, кооперативних та інших громадських
організацій між собою і з громадянами, за винятком угод,
зазначених у статті 43 цього Кодексу, та окремих видів угод, для
яких інше передбачено законодавством Союзу РСР і Української РСР;
2) угоди громадян між собою на суму понад сто карбованців, за
винятком угод, зазначених у статті 43 цього Кодексу, та інших
угод, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР;
3) інші угоди громадян між собою, відносно яких закон вимагає
додержання письмової форми.
Письмові угоди повинні бути підписані особами, які їх
укладають.
Якщо громадянин внаслідок фізичної вади, хвороби або з
будь-яких інших причин не може власноручно підписатися, то за його
дорученням угоду може підписати інший громадянин. Підпис
останнього повинен бути засвідчений організацією, в якій працює
або навчається громадянин, що укладає угоду, або
житлово-експлуатаційною організацією за місцем його проживання,
або адміністрацією стаціонарного лікувально-профілактичного
закладу, в якому він перебуває на лікуванні, або органом чи
службовою особою, що вчиняють нотаріальні дії.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 278-11 від 20.05.85)


С т а т т я 45. Наслідки недодержання форми угоди

Недодержання форми угоди, якої вимагає закон, тягне за собою
недійсність угоди лише в разі, якщо такий наслідок прямо зазначено
в законі.
Недодержання форми зовнішньоторговельних угод і порядку їх
підписання (стаття 568 цього Кодексу) тягне за собою недійсність
угоди.

С т а т т я 46. Наслідки недодержання простої письмової
форми

Недодержання простої письмової форми, що вимагається законом
(стаття 44 цього Кодексу), позбавляє сторони права в разі спору
посилатися для підтвердження угоди на показання свідків, а у
випадках, прямо зазначених у законі, тягне за собою недійсність
угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього
Кодексу.

С т а т т я 47. Обов'язковість нотаріальної форми і наслідки
її недодержання

Нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках,
зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної
форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими
частиною другою статті 48 цього Кодексу.
Якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що
потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від
нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка
виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне
нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

С т а т т я 48. Недійсність угоди, яка не відповідає вимогам
закону

Недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону,
в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх
дітей.
По недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути
другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості
повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах,
якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 660-12 від
28.01.1991)


С т а т т я 49. Недійсність угоди, укладеної з метою,
суперечною інтересам держави і
суспільства

Якщо угода укладена з метою, завідомо суперечною інтересам
соціалістичної держави і суспільства, то при наявності умислу у
обох сторін - в разі виконання угоди обома сторонами - в доход
держави стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання
угоди однією стороною з другої сторони стягується в доход держави
все одержане нею і все належне з неї першій стороні на
відшкодування одержаного. При наявності ж умислу лише у однієї з
сторін все одержане нею за угодою повинно бути повернуто другій
стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування
виконаного стягується в доход держави.

С т а т т я 50. Недійсність угоди юридичної особи, що
суперечить її цілям

Недійсною є угода, укладена юридичною особою в суперечності з
встановленими цілями її діяльності.
До таких угод відповідно застосовуються наслідки, передбачені
статтею 48 або 49 цього Кодексу.

С т а т т я 51. Недійсність угоди, укладеної неповнолітнім,
який не досяг п'ятнадцяти років

Недійсною є угода, укладена неповнолітнім, який не досяг
п'ятнадцяти років, крім дрібних побутових угод.
Кожна з сторін за такою угодою зобов'язана повернути другій
стороні все одержане нею за угодою, а при неможливості повернення
одержаного в натурі відшкодувати його вартість у грошах.
Дієздатна сторона зобов'язана, крім того, відшкодувати другій
стороні понесені нею витрати, втрату або пошкодження її майна,
якщо вона знала або повинна була знати про недієздатність другої
сторони.

С т а т т я 52. Недійсність угоди, укладеної громадянином,
визнаним недієздатним

Недійсною є угода, укладена громадянином, визнаним
недієздатним через душевну хворобу або недоумство. До такої угоди
застосовуються наслідки, передбачені статтею 51 цього Кодексу.

С т а т т я 53. Недійсність угоди, укладеної неповнолітнім
віком від п'ятнадцяти до вісімнадцяти років

Угода, укладена неповнолітнім віком від п'ятнадцяти до
вісімнадцяти років без згоди його батьків (усиновителів) або
піклувальника, може бути визнана судом недійсною за позовом
батьків (усиновителів) або піклувальника.
Якщо така угода визнана недійсною, застосовуються наслідки,
передбачені статтею 51 цього Кодексу.
Правила цієї статті не поширюються на угоди, що укладаються
відповідно до частини другої статті 13 цього Кодексу.

С т а т т я 54. Недійсність угоди, укладеної громадянином,
обмеженим у дієздатності внаслідок
зловживання спиртними напоями або
наркотичними засобами

Угода, укладена без згоди піклувальника громадянином,
обмеженим у дієздатності внаслідок зловживання спиртними напоями
або наркотичними засобами, визнається судом недійсною за позовом
піклувальника.
Якщо така угода визнана недійсною, застосовуються наслідки,
передбачені статтею 51 цього Кодексу.
Правила цієї статті не поширюються на дрібні побутові угоди.
(Із змінами, внесеними Указом ПВР N 4452-11 від 21.08.87)


С т а т т я 55. Недійсність угоди, укладеної громадянином,
нездатним розуміти значення своїх дій

Угода, укладена громадянином, хоч і дієздатним, але який в
момент її укладення перебував у такому стані, коли він не міг
розуміти значення своїх дій або керувати ними, може бути визнана
судом недійсною за позовом цього громадянина.
Якщо така угода визнана недійсною, то кожна з сторін
зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при
неможливості повернення одержаного в натурі - відшкодувати його
вартість.
Стороні, яка в момент укладення угоди не могла розуміти
значення своїх дій або керувати ними, відшкодовуються другою
стороною понесені витрати, втрата або пошкодження її майна, якщо
вона знала або повинна була знати про такий стан особи, що уклала
з нею угоду.

С т а т т я 56. Недійсність угоди, укладеної внаслідок
помилки

Угода, укладена внаслідок помилки, що має істотне значення,
може бути визнана недійсною за позовом сторони, яка діяла під
впливом помилки.
Якщо така угода визнана недійсною, то кожна з сторін
зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при
неможливості повернення одержаного в натурі - відшкодувати його
вартість.
Крім того, сторона, за позовом якої угода визнана недійсною,
вправі вимагати від другої сторони відшкодування витрат, втрати
або пошкодження свого майна, якщо доведе, що помилка виникла з
вини другої сторони. Якщо це не буде доведено, особа, за позовом
якої угода визнана недійсною, зобов'язана відшкодувати другій
стороні понесені нею витрати, втрату або пошкодження її майна.

С т а т т я 57. Недійсність угоди, укладеної внаслідок
обману, насильства, погрози, зловмисної
угоди представника однієї сторони з другою
стороною або збігу тяжких обставин

Угода, укладена внаслідок обману, насильства, погрози,
зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною, а
також угода, яку громадянин був змушений укласти на вкрай
невигідних для себе умовах внаслідок збігу тяжких обставин, може
бути визнана недійсною за позовом потерпілого або за позовом
державної чи громадської організації.
Якщо угода визнана недійсною з однієї з зазначених підстав,
то потерпілому повертається другою стороною все одержане нею за
угодою, а при неможливості повернення одержаного в натурі -
відшкодовується його вартість. Майно, одержане за угодою
потерпілим від другої сторони (або належне йому), звертається в
доход держави. При неможливості передати майно в доход держави в
натурі - стягується його вартість.
Крім того, потерпілому відшкодовуються другою стороною
понесені ним витрати, втрата або пошкодження його майна.

С т а т т я 58. Недійсність мнимої і удаваної угод

Недійсною є угода, укладена лише про людське око, без наміру
створити юридичні наслідки (мнима угода).
Якщо угода укладена з метою приховати іншу угоду (удавана
угода), то застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку
сторони дійсно мали на увазі.

С т а т т я 59. Момент, з якого угода вважається недійсною

Угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її
укладення.
Проте, якщо з самого змісту угоди випливає, що вона може бути
припинена лише на майбутнє, дія угоди визнається недійсною і
припиняється на майбутнє.

С т а т т я 60. Наслідки недійсності частини угоди

Недійсні частини угоди не тягнуть за собою недійсності інших
її частин, оскільки можна припустити, що угода була б укладена і
без включення недійсної її частини.

С т а т т я 61. Угоди, укладені під умовою

Угода визнається укладеною під відкладальною умовою, якщо
сторони поставили виникнення прав і обов'язків у залежність від
обставини, щодо якої невідомо, станеться вона чи не станеться.
Угода визнається укладеною під скасувальною умовою, якщо
сторони поставили припинення прав і обов'язків у залежність від
обставини, щодо якої невідомо, станеться вона чи не станеться.
Якщо настанню умови недобросовісно перешкодила сторона, якій
настання умови невигідне, то вважається, що умова настала.
Якщо настанню умови недобросовісно сприяла сторона, якій
настання умови вигідне, то вважається, що умова не настала.



Глава 4.

ПРЕДСТАВНИЦТВО І ДОВІРЕНІСТЬ

С т а т т я 62. Представництво

Угода, укладена однією особою (представником) від імені
другої особи (яку представляють) в силу повноваження, що
грунтується на довіреності, законі або адміністративному акті,
безпосередньо створює, змінює і припиняє цивільні права і
обов'язки особи, яку представляють.
Повноваження можуть також випливати з обстановки, в якій діє
представник (продавець в роздрібній торгівлі, касир тощо).
Представник не може укладати угоди від імені особи, яку він
представляє, ні у відношенні себе особисто, ні у відношенні другої
особи, представником якої він одночасно є.
Не допускається укладення через представника угоди, яка за
своїм характером може бути укладена лише особисто, а так само
інших угод, зазначених у законі.

С т а т т я 63. Наслідки укладення угоди особою, не
уповноваженою на це або з перевищенням
повноважень

Угода, укладена від імені другої особи особою, не
уповноваженою на укладення угоди або з перевищенням повноважень,
створює, змінює і припиняє цивільні права і обов'язки для особи,
яку представляють, лише в разі дальшого схвалення угоди цією
особою.
Наступне схвалення угоди особою, яку представляють, робить
угоду дійсною з моменту її укладення.

С т а т т я 64. Довіреність

Довіреністю визнається письмове уповноваження, яке видається
однією особою іншій особі для представництва перед третіми
особами.
Довіреність юридичній особі може бути видана тільки на
укладення угод, що не суперечать її статутові (положенню) або
загальному положенню про організації даного виду.

С т а т т я 65. Форма довіреності

Довіреність на укладення угод, що потребують нотаріальної
форми, а також на вчинення дій щодо державних, кооперативних та
інших громадських організацій повинна бути нотаріально посвідчена,
за винятком випадків, передбачених у цьому Кодексі, та інших
випадків, коли спеціальними правилами допущена інша форма
довіреності.
До нотаріально посвідчених довіреностей прирівнюються:
1) довіреності військовослужбовців та інших осіб, які
перебувають на лікуванні в госпіталях, санаторіях та інших
військово-лікувальних закладах, посвідчені начальниками, їх
заступниками по медичній частині, старшими і черговими лікарями
цих госпіталів, санаторіїв та інших військово-лікувальних
закладів;
2) довіреності військовослужбовців, а в пунктах дислокації
військових частин, з'єднань, установ і військово-навчальних
закладів, де немає державних нотаріальних контор, приватних
нотаріусів, посадових осіб та органів, що вчиняють нотаріальні
дії, також довіреності робітників і службовців, членів їх сімей і
членів сімей військовослужбовців, посвідчені командирами
(начальниками) цих частин, з'єднань, установ і закладів; ( Пункт
2 частини другої із змінами, внесеними згідно із Законом
N 287/94-ВР від 14.12.94 )
3) довіреності осіб, які перебувають у місцях позбавлення
волі, посвідчені начальниками місць позбавлення волі.
Довіреність на одержання заробітної плати та інших платежів,
пов'язаних з трудовими відносинами, на одержання винагороди
авторів і винахідників, пенсій, допомог і стипендій, грошей з
ощадних кас, а також на одержання кореспонденції, в тому числі
грошової і посилкової, може бути посвідчена організацією, в якій
довіритель працює або навчається, житлово-екслуатаційною
організацією за місцем його проживання, а також адміністрацією
стаціонарного лікувально-профілактичного закладу, в якому він
перебуває на лікуванні.
(із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 3764-08 від 25.04.75)


С т а т т я 66. Довіреності державних, кооперативних та
інших громадських організацій

Довіреність від імені державної організації видається за
підписом її керівника з прикладенням печатки цієї організації.
Довіреність від імені кооперативної або іншої громадської
організації видається за підписом осіб, уповноважених на це її
статутом, з прикладенням печатки цієї організації.
Довіреність від імені державної, кооперативної або іншої
громадської організації на одержання чи видачу грошей та інших
майнових цінностей повинна бути підписана також головним (старшим)
бухгалтером цієї організації.
Порядок видачі і форма довіреностей на вчинення операцій у
банку і довіреностей на укладення угод у галузі зовнішньої
торгівлі визначаються спеціальними правилами.

С т а т т я 67. Строк довіреності

Строк дії довіреності не може перевищувати трьох років. Якщо
строк у довіреності не зазначений, вона зберігає силу протягом
одного року з дня її вчинення. Посвідчена державним нотаріусом
довіреність, що призначається для вчинення дій за кордоном і не
містить вказівки про строк її чинності, зберігає силу до її
скасування особою, яка видала довіреність.
Довіреність, в якій не зазначена дата її вчинення, недійсна.
(із змінами, внесеними Указом ПВР N 3764-08 від 25.04.75)

С т а т т я 68. Передоручення

Особа, якій видана довіреність, повинна особисто вчинити ті
дії, на які вона уповноважена. Вона може передоручити їх вчинення
іншій особі, якщо уповноважена на це довіреністю або примушена до
цього обставинами для охорони інтересів особи, яка видала
довіреність.
Довіреність, за якою повноваження передаються іншій особі,
повинна бути нотаріально посвідчена.
Строк дії довіреності, виданої за передорученням, не може
перевищувати строку дії основної довіреності, на підставі якої
вона видана.
Особа, яка передала повноваження іншій особі, повинна
сповістити про це того, хто видав довіреність, і подати йому
необхідні відомості про особу, якій передані повноваження.
Невиконання цього обов'язку покладає на особу, що передала
повноваження, відповідальність за дії особи, якій вона передала
повноваження, як за свої власні.

С т а т т я 69. Припинення довіреності

Чинність довіреності припиняється внаслідок : 1) закінчення
строку довіреності; 2) скасування довіреності особою, яка її
видала; 3) відмови особи, якій видана довіреність; 4) припинення
юридичної особи, від імені якої видана довіреність; 5) припинення
юридичної особи, на ім'я якої видана довіреність; 6) смерті
громадянина, який видав довіреність, визнання громадянина
недієздатним, обмежено дієздатним або безвісно відсутнім; 7)
смерті громадянина, якому видано довіреність, визнання громадянина
недієздатним, обмежено дієздатним або безвісно відсутнім.
Особа, яка видала довіреність, може в усякий час скасувати
довіреність або передоручення, а особа, якій довіреність видана, -
відмовитися від неї. Угода про відмову від цього права недійсна.
З припиненням довіреності втрачає силу передоручення.

С т а т т я 70. Наслідки припинення довіреності

Особа, яка видала довіреність, зобов'язана сповістити про її
скасування (пункт другий статті 69 цього Кодексу) особу, якій
довіреність видана, а також відомих їй третіх осіб, для
представництва перед якими видана довіреність. Такий же обов'язок
покладається на правонаступників особи, що видала довіреність, а у
відповідних випадках - на опікуна або піклувальника.
Права і обов'язки, що виникли внаслідок дій особи, якій
видана довіреність до того, як ця особа дізналася або повинна була
дізнатися про її припинення, зберігають силу для того, хто видав
довіреність, і його правонаступників щодо третіх осіб. Це правило
не застосовується, якщо третя особа знала або повинна була знати,
що дія довіреності припинилась.
При припиненні довіреності особа, якій вона видана, або її
правонаступники повинні негайно повернути довіреність.


Глава 5

ПОЗОВНА ДАВНІСТЬ

Стаття 71. Загальний строк позовної давності

Загальний строк для захисту права за позовом особи, право
якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.
( Стаття 71 в редакції Закону N 295/95-ВР від 11.07.95 )

С т а т т я 72. Скорочені строки позовної давності

Скорочені строки позовної давності встановлюються
законодавством Союзу РСР для окремих видів вимог, що випливають з
відносин, регулювання яких віднесено до відання Союзу РСР, і цим
Кодексом - для інших вимог.
Скорочені строки давності тривалістю в шість місяців діють,
зокрема, за позовами:
1) про стягнення неустойки (штрафу, пені);
2) про недоліки проданих речей (стаття 237 цього Кодексу);
3) що випливають з поставки продукції неналежної якості
(стаття 249 цього Кодексу);
4) про явні недоліки в роботі, виконаній за договором підряду
(пункт третій частини першої статті 343 цього Кодексу);
5) про недоліки в роботі, виконаній за договором побутового
замовлення (частина третя статті 350 цього Кодексу).
До позовів про приховані недоліки в роботі, виконаній за
договором підряду, застосовується скорочений строк давності в один
рік (пункт другий частини першої статті 343 цього Кодексу), крім
договорів підряду на збудування будинків і споруд, однією з сторін
яких є громадянин (пункт перший частини першої статті 343 цього
Кодексу).
До позовів, що випливають з перевозки вантажів, пасажирів і
багажу, застосовуються скорочені строки давності, зазначені в
статті 366 цього Кодексу, а до позовів, що випливають з відносин
органів зв'язку з клієнтурою, скорочені строки давності, зазначені
в Статуті зв'язку Союзу РСР.
(Із змінами, внесеними Указом ПВР N 278-11 від 20.05.85)


С т а т т я 73. Недійсність угод про зміну строків позовної
давності

Зміна строків позовної давності і порядку їх обчислення
угодою сторін не допускається.

С т а т т я 74. Розгляд позову незалежно від закінчення
строку позовної давності

Вимога про захист порушеного права приймається до розгляду
судом, арбітражем або третейським судом незалежно від закінчення
строку позовної давності.

С т а т т я 75. Обов'язковість застосування позовної
давності

Позовна давність застосовується судом, арбітражем або
третейським судом незалежно від заяви сторін.

С т а т т я 76. Початок перебігу строку позовної давності

Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення
права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася
або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з
цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу
строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР
і статтями 78 і 79 цього Кодексу.

С т а т т я 77. Позовна давність при зміні осіб у
зобов'язанні

Зміна осіб у зобов'язанні не тягне за собою зміни строку
позовної давності.

С т а т т я 78. Зупинення перебігу строків позовної
давності

Перебіг строку позовної давності зупиняється:
1) якщо пред'явленню позову перешкоджала надзвичайна і
невідворотна за даних умов подія (непереборна сила);
2) в силу встановленої законодавством Союзу РСР або
Української РСР відстрочки виконання зобов'язань (мораторій);
3) якщо позивач або відповідач перебувають у складі Збройних
Сил СРСР, переведених на воєнний стан.
Перебіг строку позовної давності зупиняється, якщо зазначені
в цій статті обставини виникли або продовжували існувати в останні
шість місяців строку давності, а якщо цей строк менший шести
місяців - протягом строку давності.
З дня припинення обставини, що була підставою для зупинення
строку давності, перебіг строку давності продовжується. При цьому
частина строку, що залишилася, продовжується до шести місяців, а
якщо строк позовної давності був меншим шести місяців - до строку
позовної давності.
За позовами про відшкодування шкоди, зв'язаної з ушкодженням
здоров'я або заподіянням смерті, перебіг строку давності
зупиняється, крім загальних підстав, зазначених у цій статті,
також зверненням потерпілого або осіб, перелічених у частині
другій статті 456 цього Кодексу, до відповідного органу з заявою
про призначення пенсії або допомоги - до їх призначення або
відмови в їх призначенні.
( Із змінами, внесеними Указом ПВР N 278-11 від 20.05.85)


С т а т т я 79. Перерив перебігу строків позовної давності

Перебіг строку позовної давності переривається пред'явленням
позову в установленому порядку.
По спорах, в яких однією або обома сторонами є громадяни,
перебіг строку позовної давності переривається також вчиненням
зобов'язаною особою дій, що свідчать про визнання боргу.
Після перериву перебіг строку позовної давності починається
спочатку; час, що минув до перериву, до нового строку не
зараховується.
Пред'явлення позову, залишеного без розгляду, не перериває
перебігу строку позовної давності.

С т а т т я 80. Наслідки закінчення строку позовної давності

Закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є
підставою для відмови в позові.
Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною
причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає
захистові.

С т а т т я 81. Зупинення, перерив і поновлення скорочених
строків давності

Правила про зупинення і перерив (статті 78 і 79 цього
Кодексу), а також про поновлення строків позовної давності
(частина друга статті 80 цього Кодексу) поширюються також на
скорочені строки давності, якщо законом не встановлене інше.

С т а т т я 82. Виконання зобов'язання боржником після
закінчення строку позовної давності

В разі виконання зобов'язання боржником після закінчення
строку позовної давності він не вправі вимагати повернення
виконаного, хоч би в момент виконання він і не знав про закінчення
строку давності.
Правила цієї статті не поширюються на відносини між
державними організаціями і їх відносини з кооперативними (крім
колгоспів) та іншими громадськими організаціями.

С т а т т я 83. Вимоги, на які позовна давність не
поширюється

Позовна давність не поширюється:
на вимоги, що випливають з порушення особистих немайнових
прав, крім випадків, передбачених законом;
на вимоги державних організацій про повернення державного
майна з незаконного володіння колгоспів та інших кооперативних та
інших громадських організацій або громадян;
на вимоги вкладників про видачу вкладів, внесених у державні
трудові ощадні каси і в Державний банк СРСР;
у випадках, встановлюваних законодавством Союзу РСР, і на
інші вимоги.

С т а т т я 84. Застосування позовної давності до позовів по
додаткових вимогах

З закінченням строку позовної давності по головній вимозі
вважається, що строк позовної давності минув і по додатковій
вимозі (неустойка, поручительство тощо).

С т а т т я 85. Порядок обчислення строків

Порядок обчислення строків позовної давності та інших
строків, встановлених цим Кодексом, визначається статтями 86 і 87
Цивільного процесуального кодексу Української РСР.

Р о з д і л II

ПРАВО ВЛАСНОСТІ

Глава 6

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

С т а т т я 86. Право власності

Право власності - це врегульовані законом суспільні відносини
щодо володіння, користування і розпорядження майном.
Право власності в Україні охороняється законом.
Держава забезпечує стабільність правовідносин власності.
Власність в Україні виступає в таких формах: приватна,
колективна, державна.
Усі форми власності є рівноправними.
Відносини власності регулюються Законом України "Про
власність" ( 697-12 ), цим Кодексом, іншими законодавчими актами.
( Із змінами, внесеними Законом N 3718-12 від 16.12.93)


С т а т т я 87. ( Стаття 87 виключена на підставі Закону
N 3718-12 від 16.12.93 )
Соціалістична власність

Соціалістичною власністю є: державна (загальнодержавна)
власність; колгоспно-кооперативна власність; власність
профспілкових та інших громадських організацій.
Держава охороняє соціалістичну власність і створює умови для
її примноження.
Ніхто не має права використовувати соціалістичну власність з
метою особистої наживи та в інших корисливих цілях.
( Стаття 87 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 278-11 від
20.05.85 )

С т а т т я 87-1. ( Стаття 87-1 виключена на підставі Закону
N 3718-12 від 16.12.93 )
Оперативне управління майном

Майно, закріплене за державними, міжколгоспними,
державно-колгоспними та іншими державно-кооперативними
організаціями, перебуває в оперативному управлінні цих
організацій, які здійснюють у межах, встановлених законом,
відповідно до цілей їх діяльності, планових завдань і призначення
майна, права володіння, користування і розпорядження майном.

С т а т т я 88. ( Стаття 88 виключена на підставі Закону
N 3718-12 від 16.12.93 )
Особиста власність

Основу особистої власності громадян становлять трудові
доходи.
Особиста власність громадян і право її спадкоємства
охороняються державою.
Майно, що є в особистій власності громадян, не повинно
служити для одержання нетрудових доходів, використовуватись на
шкоду інтересам суспільства.
( Стаття 88 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 278-11 від
20.05.85 )


( Глава 7 виключена на підставі Закону N 3718-12 від 16.12.93 )

Г л а в а 7
ДЕРЖАВНА ВЛАСНІСТЬ

С т а т т я 89. ( Стаття 89 виключена на підставі Закону
N 3718-12 від 16.12.93 )
Державна власність - основна форма
соціалістичної власності

Державна власність - спільне надбання всього радянського
народу, основна форма соціалістичної власності.
Держава є єдиним власником всього державного майна.
( Стаття 89 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 278-11 від
20.05.85 )

С т а т т я 90. ( Стаття 90 виключена на підставі Закону
N 3718-12 від 16.12.93 )
Об'єкти права державної власності

Земля, її надра, води і ліси є у виключній власності держави
і надаються тільки в користування. Державі належать основні засоби
виробництва в промисловості, будівництві і сільському
господарстві, засоби транспорту і зв'язку, банки, майно
організованих державою торговельних, комунальних та інших
підприємств, основний міський житловий фонд, а також інше майно,
необхідне для здійснення завдань держави.
( Стаття 90 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 278-11 від
20.05.85 )

С т а т т я 91. ( Стаття 91 виключена на підставі Закону
N 3718-12 від 16.12.93 )
Порядок розпорядження державним майном,
що належить до основних засобів

Порядок передачі будівель, споруд, устаткування та іншого
майна, що належить до основних засобів державних організацій,
іншим державним організаціям, а також колгоспам, іншим
кооперативним та іншим громадським організаціям, визначається
законодавством Союзу РСР і Української РСР.
Будівлі і споруди передаються від однієї державної
організації іншій безоплатно.
Зазначене в цій статті державне майно не підлягає відчуженню
громадянам, крім окремих видів майна, продаж якого громадянам
допускається законодавством Союзу РСР і Української РСР.
( Стаття 91 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 278-11 від
20.05.85 )

С т а т т я 92. ( Стаття 92 виключена на підставі Закону
N 3718-12 від 16.12.93 )
Правомочність державних організацій по
розпорядженню оборотними засобами і
продукцією

Державні організації розпоряджаються сировиною, паливом,
матеріалами, напівфабрикатами, готовою продукцією, грошовими та
іншими оборотними засобами відповідно до цільових призначень цих
засобів і згідно з затвердженим планом.

С т а т т я 93. ( Стаття 93 виключена на підставі Закону
N 3718-12 від 16.12.93 )
Порядок звернення стягнення на державне
майно

Будівлі, споруди, устаткування та інше майно, що належить до
основних засобів державних організацій, не можуть бути предметом
застави і на них не можу бути звернене стягнення по претензіях
кредиторів.
Стягнення може бути звернене на інше майно, за винятками,
встановленими Цивільним процесуальним кодексом Української РСР
( 1501-06, 1502-06, 1503-06 ), а щодо коштів - законодавством
Союзу РСР.
Порядок звернення стягнення за претензіями кредитних установ
про повернення виданих ними позичок визначається законодавством
Союзу РСР.
( Стаття 93 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 278-11 від
20.05.85 )

( Глава 8 виключена на підставі Закону N 3718-12 від 16.12.93 )

Г л а в а 8
КОЛГОСПНО-КООПЕРАТИВНА ВЛАСНІСТЬ

( Найменування глави 8 із змінами, внесеними згідно з Указом
ПВР N 278-11 від 20.05.85 )

С т а т т я 94. ( Стаття 94 виключена на підставі Закону
N 3718-12 від 16.12.93 )
Зміст права власності колгоспів, інших
кооперативних організацій, їх об'єднань

Колгоспи, інші кооперативні організації, їх об'єднання
володіють, користуються і розпоряджаються майном, що належить їм
на праві власності, відповідно до їх статутів.
Право розпорядження майном, що є власністю колгоспів, інших
кооперативних організацій, їх об'єднань, належить виключно самим
власникам.
Вищестоящі кооперативні організації не вправі розпоряджатися
майном нижчестоящих кооперативних організацій.
Централізовані фонди кооперативних систем створюються і
знаходяться в розпорядженні центрів кооперативних систем і
використовуються в порядку, встановленому статутами кооперативних
систем.
Кредитори кооперативних організацій не можуть звертати
стягнення на централізовані фонди кооперативних систем.

С т а т т я 95. ( Стаття 95 виключена на підставі Закону
N 3718-12 від 16.12.93 )
Об'єкти права власності колгоспів та інших
кооперативних організацій, їх об'єднань

Власністю колгоспів та інших кооперативних організацій, їх
об'єднань є засоби виробництва та інше майно, необхідне для їх
здійснення статутних завдань.
( Стаття 95 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 278-11 від
20.05.85 )

С т а т т я 96. ( Стаття 96 виключена на підставі Закону
N 3718-12 від 16.12.93 )
Порядок звернення стягнення на майно
колгоспів, інших кооперативних організацій,
їх об'єднань

На належні колгоспам, іншим кооперативним організаціям, їх
об'єднанням будівлі, споруди, трактори, комбайни, інші машини,
транспортні засоби та інше майно, що належить до їх основних
засобів, а також на насіннєві та фуражні фонди не може бути
звернено стягнення по претензіях кредиторів.
Стягнення може бути звернено на інше майно за винятками,
встановленими Цивільним процесуальним кодексом Української РСР
( 1501-06, 1502-06, 1503-06 ), а щодо коштів - законодавством
Союзу РСР.
Порядок звернення стягнення по претензіях кредитних установ
про повернення виданих ними позичок визначається законодавством
Союзу РСР.
( Стаття 96 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 278-11 від
20.05.85 )

( Глава 9 виключена на підставі Закону N 3718-12 від 16.12.93 )

Г л а в а 9
ВЛАСНІСТЬ ПРОФСПІЛКОВИХ
ТА ІНШИХ ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

С т а т т я 97. ( Стаття 97 виключена на підставі Закону
N 3718-12 від 16.12.93 )
Зміст права власності профспілкових та
інших громадських організацій

Профспілкові та інші громадські організації володіють,
користуються і розпоряджаються майном, що належить їм на праві
власності, відповідно до їх статутів (положень).
Право розпорядження майном, що є власністю профспілкових та
інших громадських організацій, належить виключно профспілковим та
іншим громадським організаціям.

С т а т т я 98. ( Стаття 98 виключена на підставі Закону
N 3718-12 від 16.12.93 )
Об'єкти права власності профспілкових та
інших громадських організацій

Власністю профспілкових та інших громадських організацій є
майно, необхідне їм для здійснення статутних завдань.
( Стаття 98 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 278-11 від
20.05.85 )

С т а т т я 99. ( Стаття 99 виключена на підставі Закону
N 3718-12 від 16.12.93 )
Порядок звернення стягнення на майно,
належне профспілковим та іншим громадським
організаціям

На належні профспілковим та іншим громадським організаціям
будівлі, споруди, устаткування та інше майно, що відноситься до
основних засобів підприємств, санаторіїв, будинків відпочинку,
палаців культури, клубів, стадіонів і піонерських таборів, а також
на культурно-освітні фонди не може бути звернене стягнення по
претензіях кредиторів.
Стягнення може бути звернене на інше майно, за винятками,
встановлюваними законодавством Української РСР, а щодо коштів -
законодавством Союзу РСР.
Порядок звернення стягнення по претензіях кредитних установ
про повернення виданих ними позичок визначається законодавством
Союзу РСР.
( Стаття 99 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 278-11 від
20.05.85 )


Г л а в а 10
ОСОБИСТА ВЛАСНІСТЬ

С т а т т я 100. ( Стаття 100 виключена на підставі Закону
N 3718-12 від 16.12.93 )
Об'єкти права особистої власності громадян

В особистій власності громадян можуть бути предмети вжитку,
особистого споживання, комфорту і підсобного домашнього
господарства, жилий будинок і трудові заощадження.
( Стаття 100 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 278-11
від 20.05.85 )

С т а т т я 101. ( Стаття 101 виключена на підставі Закону
N 3718-12 від 16.12.93 )
Право особистої власності на жилий будинок

В особистій власності громадянина може бути один жилий
будинок (або частина його).
У подружжя, яке проживає спільно, та його неповнолітніх дітей
може бути тільки один жилий будинок (або частина його), що
належить на праві особистої власності одному з них або є в їх
спільній власності.
Право власності одного або кількох громадян з числа
зазначених в частині другій цієї статті на частину будинку не
позбавляє права інших з цих громадян мати у власності другу
частину (частини) цього ж будинку. Проте в багатоквартирному
будинку житлово-будівельного колективу індивідуальних забудовників
подружжя, що проживає спільно, їх неповнолітні діти можуть мати
лише одну квартиру.
( Стаття 101 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 278-11
від 20.05.85 )

С т а т т я 102. ( Стаття 102 виключена на підставі Закону
N 3718-12 від 16.12.93 )
Розмір жилого будинку, що може бути
в особистій власності громадянина

Граничний розмір жилого будинку або його частини (частин), що
належать зазначеним у статті 101 цього Кодексу громадянам, не
повинен перевищувати вісімдесяти квадратних метрів жилої площі.
Громадянин, який має велику сім'ю або право на додаткову
жилу площу, з дозволу виконавчого комітету районної, міської,
районної в місті Ради народних депутатів вправі збудувати або
придбати будинок (частину будинку), жила площа якого перевищує
розмір, зазначений у частині першій цієї статті, але не перевищує
розміру, визначеного для даної сім'ї за нормою жилої площі,
встановленою Житловим кодексом Української РСР ( 5464-10 ), а у
відповідних випадках - також розміру належної додаткової жилої
площі.
( Стаття 102 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 278-11
від 20.05.85 )

С т а т т я 103. ( Стаття 103 виключена на підставі Закону
N 3718-12 від 16.12.93 )
Припинення права особистої власності на
жилий будинок понад встановлену норму

Якщо в особистій власності громадянина або у подружжя, яке
проживає спільно, та його неповнолітніх дітей стане з підстав, що
допускаються законом, більше одного жилого будинку, власник вправі
на свій вибір залишити у своїй власності будь-який з цих будинків.
Інший будинок (будинки) повинен бути власником протягом одного
року проданий, подарований або відчужений іншим способом.
Річний строк для добровільного відчуження власником будинку
(будинків) обчислюється з дня виникнення права власності на інший
будинок (будинки).
Якщо власник протягом одного року не скористується своїм
правом на відчуження будинку в будь-якій формі, цей будинок за
рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті
Ради народних депутатів підлягає примусовому продажу в порядку,
встановленому Цивільним процесуальним кодексом Української РСР
( 1501-06, 1502-06, 1503-06 ) для виконання судових рішень.
Виручені від продажу суми після відшкодування витрат, пов'язаних з
здійсненням примусового продажу, передаються колишньому власникові
будинку.
В разі, коли продаж будинку в примусовому порядку не
відбудеться через відсутність покупців, будинок за рішенням
виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради
народних депутатів безоплатно переходить у власність держави.
Правила цієї статті застосовуються відповідно і у випадках,
коли в особистій власності громадянина або у подружжя, яке
проживає спільно, і їх неповнолітніх дітей виявиться з підстав, що
допускаються законом:
1) крім одного будинку, частина (частини) іншого будинку;
2) частина (частини) одного будинку, що перевищує розміри,
зазначені в статті 102 цього Кодексу;
3) частини різних будинків;
4) більше однієї квартири в багатоквартирному будинку
житлово-будівельного колективу індивідуальних забудовників.

С т а т т я 104. ( Стаття 104 виключена на підставі Закону
N 3718-12 від 16.12.93 )
Наслідки набуття права особистої власності
на жилий будинок при наявності жилого
приміщення в будинку державного чи
громадського житлового фонду або в
будинку житлово-будівельного чи житлового
кооперативу

Якщо у наймача жилого приміщення в будинку державного чи
громадського житлового фонду (крім наймача службового приміщення),
члена житлово-будівельного чи житлового кооперативу або в другого
з подружжя, що проживає разом з ним, чи їх неповнолітніх дітей
виявиться на підставах, що допускаються законом, на праві
особистої власності жилий будинок (частина будинку) в тому ж
населеному пункті, то власник будинку (частини будинку) вправі за
своїм вибором залишити за собою будинок (частину будинку) або жиле
приміщення в будинку державного чи громадського житлового фонду
або в будинку житлово-будівельного чи житлового кооперативу. В
останньому випадку власник повинен провести протягом одного року з
дня виникнення права власності на будинок (частину будинку) його
відчуження. Невиконання цієї вимоги тягне за собою наслідки,
передбачені частинами третьою і четвертою статті 103 цього
Кодексу.
Встановити, що передбачені статтею 104 Цивільного кодексу
Української РСР правила про наслідки набуття права
особистої власності на жилий будинок (частину будинку) при
наявності жилого приміщення в будинку державного чи громадського
житлового фонду застосовуються також щодо будинків (частин
будинків), право власності на які набуто до введення в дію цього
Указу. Передбачений у статті 104 Цивільного кодексу Української
РСР річний строк у цих випадках обчислюється з дня введення цього
Указу в дію.
( Стаття 104 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 6757-11
від 25.10.88 )

С т а т т я 105. Наслідки самовільного будівництва жилого
будинку, господарських і побутових будівель
та споруд

Громадянин, який збудував або будує жилий будинок, здійснив
або здійснює його перебудову чи прибудову без встановленого
дозволу, або без належно затвердженого проекту, або з істотними
відхиленнями від проекту, або з грубим порушенням основних
будівельних норм і правил, не вправі розпоряджатися цим будинком
чи частиною його (продавати, дарувати, здавати в найом тощо).
За позовом виконавчого комітету районної, міської, районної в
місті Ради народних депутатів такий будинок або частина його
можуть бути безоплатно вилучені судом і зараховані до фонду
місцевої Ради народних депутатів або за рішенням виконавчого
комітету районної, міської, районної в місті Ради народних
депутатів знесені громадянином, який провадив самовільне
будівництво, або за його рахунок. Знесення чи вилучення будинку,
який побудовано чи будується з істотними відхиленнями від проекту
або з грубим порушенням основних будівельних норм і правил,
провадиться, коли громадянин не привів його, після попередження, у
відповідність з проектом чи зазначеними нормами і правилами.
Господарські і побутові будівлі та споруди, зведені
громадянином без встановленого дозволу або належно затвердженого
проекту, чи з істотними відхиленнями від проекту, або з грубим
порушенням основних будівельних норм і правил, за рішенням
виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради
народних депутатів зносяться громадянином, який провадив
самовільне будівництво, або за його рахунок.
Одержані при знесенні жилого будинку або частини його,
господарських і побутових будівель та споруд будівельні матеріали
залишаються у власності громадянина, який провадив самовільне
будівництво.
( Із змінами, внесеними Указом ПВР N 278-11 від 20.05.85)


С т а т т я 105-1. Наслідки порушення правил будівництва
літніх садових будиночків

Літні садові будиночки, будівництво яких здійснюється без
належно погодженого проекту або з відхиленнями від норм,
передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, чинним на
початок будівництва, за рішенням виконавчого комітету районної,
міської, районної в місті Ради народних депутатів, на території
якої знаходиться садівницьке (виноградарське) товариство,
приводяться у відповідність з зазначеними нормами або зносяться
громадянами, що здійснюють таке будівництво, чи за їх рахунок.
(Кодекс доповнений статтею згідно з Указом ПВР N 278-11 від
20.05.85)

С т а т т я 106. ( Стаття 106 виключена на підставі Закону
N 3718-12 від 16.12.93 )
Вилучення будинку, дачі або іншого майна,
що використовується для одержання нетрудових
доходів

Якщо жилий будинок, дача або інше майно, що є в особистій
власності громадянина, або належна громадянинові частина будинку
(дачі) систематично використовується власником для одержання
нетрудових доходів, відповідно цей будинок або частина будинку,
дача чи інше майно підлягає безоплатному вилученню в судовому
порядку за позовом виконавчого комітету місцевої Ради народних
депутатів. Вилучений за рішенням суду будинок (дача) чи частина
будинку (дачі) зараховується до фонду місцевої Ради народних
депутатів.
Правила цієї статті не поширюються на жилі будинки і дачі, в
яких приміщення здаються в найом з додержанням умов, передбачених
чинним законодавством.
( Стаття 106 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 278-11
від 20.05.85 )

С т а т т я 107. Позбавлення права користування жилим
будинком

Вилучаючи будинок чи його частину з підстав, зазначених у
статті 105 цього Кодексу, суд може позбавити громадянина, який
здійснював самовільне будівництво, а також осіб, які проживають
спільно з ним, права користування жилою площею в будинку чи
частині будинку, що вилучається.
У разі відсутності у виселюваних іншого жилого приміщення,
придатного для проживання, їм надається жиле приміщення відповідно
до вимог частини другої статті 114 Житлового кодексу Української
РСР тією організацією, якій передано будинок ( частину будинку).
( Із змінами, внесеними Законом N 3718-12 від 16.12.93)

С т а т т я 108. ( Стаття 108 виключена на підставі Закону
N 3718-12 від 16.12.93 )
Гранична кількість худоби, що може бути
в особистій власності громадянина

Гранична кількість худоби, що може бути в особистій власності
громадянина, встановлюється законодавством Української РСР.

С т а т т я 109. ( Стаття 109 виключена на підставі Закону
N 3718-12 від 16.12.93 )
Особиста власність члена колгоспного двору

Особисті трудові доходи і заощадження члена колгоспного
двору, а також майно, придбане ним на особисті кошти або одержане
в порядку спадкоємства чи дарування, є особистою власністю окремих
членів колгоспного двору, якщо ці доходи, заощадження і майно не
передані ними у власність колгоспного двору.
В особистій власності громадянина, який є членом колгоспного
двору, не може бути майно, яке відповідно до статуту колгоспу може
належати тільки колгоспному двору.

С т а т т я 110. Майно громадян, на яке не може бути
звернено стягнення

Перелік майна громадян, на яке не може бути звернено
стягнення по претензіях кредиторів, установлюється Цивільним
процесуальним кодексом Української РСР.

С т а т т я 111. ( Стаття 111 виключена на підставі Закону
N 3718-12 від 16.12.93 )
Власність громадян, які займаються
індивідуальною трудовою діяльністю

До власності громадян, які займаються індивідуальною трудовою
діяльністю, що грунтується виключно на особистій праці громадян і
членів їх сімей, застосовуються правила цього Кодексу про особисту
власність та інших актів законодавства, що регулюють зазначену
діяльність.
( Стаття 111 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 278-11
від 20.05.85 )



Глава 11.

СПІЛЬНА ВЛАСНІСТЬ

С т а т т я 112. Поняття спільної власності

Майно може належати на праві спільної власності двом або
кільком колгоспам чи іншим кооперативним та іншим громадським
організаціям, або державі і одному чи кільком колгоспам або іншим
кооперативним та іншим громадським організаціям, або двом чи
кільком громадянам.
Розрізняється спільна власність з визначенням часток
(часткова власність) або без визначення часток (сумісна
власність).

С т а т т я 113. Право спільної часткової власності

Володіння, користування і розпорядження майном при спільній
частковій власності провадиться за згодою всіх учасників, а при
відсутності згоди - спір вирішується судом.
Не може бути встановлено такий порядок користування жилим
будинком, при якому учаснику спільної часткової власності
виділяються в користування тільки непридатні для проживання або
підсобні приміщення (підвал, коридор, комора тощо).
Кожний учасник спільної часткової власності відповідно до
своєї частки має право на доходи від спільного майна, відповідає
перед третіми особами по зобов'язаннях, пов'язаних з спільним
майном, і повинен брати участь у сплаті всякого роду податків і
платежів, а також у витратах по утриманню і зберіганню спільного
майна.
Кожний учасник спільної часткової власності має право на
оплатне або безоплатне відчуження іншій особі своєї частки в
спільному майні.
(із змінами, внесеними Указом ПВР N 278-11 від 20.05.85)


С т а т т я 114. Право привілеєвої купівлі частки в спільній
власності

При продажу частки в спільній власності сторонній особі решта
учасників спільної часткової власності має право привілеєвої
купівлі частки, що продається по ціні, за якою вона продається, і
на інших рівних умовах, крім випадку продажу з прилюдних торгів.
Продавець частки в спільній власності зобов'язаний повідомити
в письмовій формі решту учасників спільної часткової власності про
намір продати свою частку сторонній особі з зазначенням ціни та
інших умов, на яких продає її. Якщо решта учасників спільної
часткової власності відмовиться від здійснення права привілеєвої
купівлі або не здійснить цього права щодо будинків протягом одного
місяця, а щодо іншого майна протягом десяти днів з дня одержання
повідомлення, продавець вправі продати свою частку будь-якій
особі. Якщо кілька учасників спільної часткової власності виявили
бажання придбати частку в спільній власності, право вибору покупця
надається продавцю.
При продажу частки з порушенням права привілеєвої купівлі
інший учасник спільної власності протягом трьох місяців може
звернутися до суду з позовом про перевід на нього прав і
обов'язків покупця.
(із змінами, внесеними Указом ПВР N 2135-8 від 15.10.73)


С т а т т я 115. Виділ частки з спільного майна

Кожний з учасників спільної часткової власності має право
вимагати виділу своєї частки з спільного майна.
Якщо угоди про спосіб виділу не досягнуто, то за позовом
будь-кого з учасників майно ділиться в натурі, коли це можливо без
нерозмірної шкоди для його господарського призначення. В
противному разі власник, що виділяється, одержує грошову
компенсацію.

С т а т т я 116. Звернення стягнення на частку в спільному
майні

Кредитор учасника спільної часткової власності вправі
пред'явити позов про виділ частки його боржника для звернення на
неї стягнення.

С т а т т я 117. ( Стаття 117 виключена на підставі Закону
N 3718-12 від 16.12.93 )
Припинення права спільної часткової
власності держави і громадян, кооперативних
або інших громадських організацій і громадян

Право спільної часткової власності держави і громадян,
кооперативних або інших громадських організацій і громадян
підлягає припиненню протягом одного року, що обчислюється з дня
виникнення спільної власності, шляхом:
1) розділу майна в натурі, коли цей розділ можливий;
2) викупу державою, кооперативною або іншою громадською
організацією часток, належних громадянам;
3) продажу громадянам частки, належної державі, кооперативній
або іншій громадській організації;
4) продажу всього майна з наступним розподілом вирученої суми
між учасниками спільної власності відповідно до їх часток.
Вибір одного з наведених способів визначається угодою
громадянина з відповідним державним органом, кооперативною або
іншою громадською організацією, а при відсутності такої угоди -
судом.
Право спільної власності держави і громадян на майно, що
являє собою особливу цінність, може бути в кожному окремому
випадку припинено на підставі постанови Ради Міністрів Української
РСР шляхом викупу державою часток, належних громадянам.
При продажу державним органом, кооперативною або іншою
громадською організацією своєї частки в спільній власності на
жилий будинок привілеєве право купівлі належить особам, які
проживають у цій частині будинку, з додержанням вимог частин
другої і третьої статті 114 цього Кодексу, а при їх відмові або
нездійсненні цього права - решті учасників спільної власності.

С т а т т я 118. Порядок користування жилим будинком, що є
спільною частковою власністю

Якщо учасники спільної часткової власності на жилий будинок
за угодою між собою встановили порядок користування відособленими
приміщеннями будинку (квартирами, кімнатами) відповідно до частки
кожного і така угода нотаріально посвідчена і зареєстрована у
виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів, то вона
обов'язкова і для особи, яка згодом придбає частку в спільній
власності на цей будинок.

С т а т т я 119. Наслідки надбудови, прибудови або
перебудови будинку, що є спільною частковою
власністю

Коли учасник спільної часткової власності на жилий будинок
збільшить в ньому за свій рахунок корисну площу будинку шляхом
прибудови, надбудови або перебудови, проведеної за згодою решти
учасників і в установленому порядку, частки учасників у спільній
власності на будинок і порядок користування приміщеннями в ньому
підлягають відповідній зміні.

С т а т т я 120. ( Стаття 120 виключена на підставі Закону
N 3718-12 від 16.12.93 )
Власність колгоспного двору

Майно колгоспного двору належить його членам на праві
сумісної власності (стаття 112 цього Кодексу).
Колгоспний двір може мати у власності підсобне господарство
на присадибній ділянці землі, що знаходиться в його користуванні,
жилий будинок, продуктивну худобу, птицю та дрібний
сільськогосподарський реманент відповідно до статуту колгоспу.
Крім того, колгоспному дворові належать передані в його
власність членами двору їх трудові доходи від участі в
громадському господарстві колгоспу або інше передане ними у
власність двору майно, а також предмети домашнього вжитку і
особистого користування, придбані на спільні кошти.

С т а т т я 121. ( Стаття 121 виключена на підставі Закону
N 3718-12 від 16.12.93 )
Володіння, користування і розпорядження
майном колгоспного двору

Володіння, користування і розпорядження майном колгоспного
двору здійснюється за згодою всіх членів двору.
При відсутності згоди спір про володіння, користування або
розпорядження майном колгоспного двору вирішується судом за
позовом будь-якого члена двору, який досяг шістнадцяти років.
Особи віком від п'ятнадцяти до шістнадцяти років можуть такий
позов пред'явити за згодою своїх батьків (усиновителів) або
піклувальника, а позов в інтересах осіб, що не досягли п'ятнадцяти
років, може бути пред'явлений їх батьками (усиновителями) або
опікуном.

С т а т т я 122. ( Стаття 122 виключена на підставі Закону
N 3718-12 від 16.12.93 )
Відповідальність колгоспного двору по
зобов'язаннях його членів

По угодах, укладених главою колгоспного двору, відповідає
своїм майном колгоспний двір, якщо з обставин справи не випливає,
що угода укладена в особистих інтересах самого глави двору.
Інші члени двору відповідають по своїх зобов'язаннях своїм
особистим майном і своєю часткою в майні двору (стаття 123 цього
Кодексу), якщо з обставин справи не випливає, що угода укладена в
інтересах двору.
Стягнення відшкодування за шкоду, заподіяну злочинною дією
члена колгоспного двору, може бути звернене на майно двору, якщо
вироком суду встановлено, що це майно придбане на кошти, здобуті
злочинним шляхом, або збільшилось за рахунок цих коштів.
Перелік майна колгоспного двору, на яке не може бути звернене
стягнення по претензіях кредиторів, встановлюється Цивільним
процесуальним кодексом Української РСР (1001-05, 1002-05,
1003-05).

С т а т т я 123. ( Стаття 123 виключена на підставі Закону
N 3718-12 від 16.12.93 )
Визначення частки в майні колгоспного двору

Частка члена колгоспного двору в майні двору визначається:
1) при виході його з складу двору без утворення нового двору
(виділ);
2) при утворенні з одного двору двох і більше дворів (поділ);
3) при зверненні стягнення по особистих зобов'язаннях члена
двору.
Розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності
часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і
непрацездатних.
Частку працездатного члена двору в майні двору може бути
зменшено або у її виділенні зовсім відмовлено в зв'язку з
недовгочасним його перебуванням у складі двору або незначною
участю своєю працею чи коштами в господарстві двору.

С т а т т я 124. ( Стаття 124 виключена на підставі Закону
N 3718-12 від 16.12.93 )
Виділ з колгоспного двору

При виході одного або кількох членів колгоспного двору з його
складу виділ частки в натурі провадиться з таким розрахунком, щоб
не позбавити двір необхідних для ведення його підсобного
господарства будівель, худоби та сільськогосподарського реманенту.
При неможливості виділити належну членові двору частку майна
в натурі її вартість виплачується йому грішми.
Право вимагати виділу майна при виході з складу двору мають
члени двору, які досягли шістнадцяти років. Особи віком від
п'ятнадцяти до шістнадцяти років можуть вимагати виділу за згодою
своїх батьків (усиновителів) або піклувальника, а в інтересах
осіб, що не досягли п'ятнадцяти років, виділу можуть вимагати їх
батьки (усиновителі) або опікун.

С т а т т я 125. ( Стаття 125 виключена на підставі Закону
N 3718-12 від 16.12.93 )
Поділ колгоспного двору

При поділі колгоспного двору його майно ділиться між дворами,
що знов утворюються, відповідно до часток їх членів і з
врахуванням господарських потреб кожного з дворів.
Право вимагати поділу колгоспного двору мають повнолітні
члени двору, що є членами колгоспу.
Поділ майна, належного колгоспному дворові і збереженого
після припинення колгоспного двору, провадиться за правилами
статей 123 і 126 цього Кодексу.

С т а т т я 126. ( Стаття 126 виключена на підставі Закону
N 3718-12 від 16.12.93 )
Втрата права на частку в майні колгоспного
двору

Працездатний член колгоспного двору втрачає право на частку в
майні двору, якщо він не менше трьох років підряд не брав участі
своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору. Це
правило не застосовується, якщо член двору не брав участі у
веденні господарства в зв'язку з призовом на строкову військову
службу, навчанням в учбовому закладі або хворобою.

С т а т т я 127. ( Стаття 127 виключена на підставі Закону
N 3718-12 від 16.12.93 )
Власність господарства громадян, які
займаються індивідуальною трудовою
діяльністю у сільському господарстві

У власності господарства громадян, які займаються
індивідуальною трудовою діяльністю у сільському господарстві, що
грунтується виключно на особистій праці членів господарства, крім
майна, зазначеного в статті 120 цього Кодексу, може бути робоча
худоба і сільськогосподарський реманент, необхідні для обробітку
ділянки землі, відведеної в користування цим громадянам.
Майно господарства громадян, які займаються індивідуальною
трудовою діяльністю у сільському господарстві, зазначене у частині
першій цієї статті, належить їм на праві сумісної власності
(стаття 112 цього Кодексу).
До відносин сумісної власності господарства громадян, які
займаються індивідуальною трудовою діяльністю у сільському
господарстві, застосовуються правила статей 121-126 цього Кодексу.
В особистій власності окремих членів господарства громадян,
які займаються індивідуальною трудовою діяльністю у сільському
господарстві, не може бути майно, зазначене в частині першій цієї
статті.
( Стаття 127 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 278-11
від 20.05.85 )


Глава 12.

ВИНИКНЕННЯ І ПРИПИНЕННЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ

С т а т т я 128. Момент виникнення права власності у
набувача майна за договором

Право власності (право оперативного управління) у набувача
майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не
передбачено законом або договором.
Передачею визнається вручення речей набувачеві, а так само
здача транспортній організації для відправки набувачеві і здача на
пошту для пересилки набувачеві речей, відчужених без зобов'язання
доставки. До передачі речей прирівнюється передача коносаменту або
іншого розпорядчого документа на речі.
(із змінами, внесеними Указом ПВР N 278-11 від 20.05.85)


С т а т т я 129. Предмети, що можуть бути придбані лише з
особливого дозволу

Перелік предметів, що за своїм значенням для народного
господарства, з міркувань державної безпеки або з інших підстав
можуть бути придбані лише з особливого дозволу (зброя, вибухові і
радіоактивні речовини, сильнодіючі отрути, шрифти, множильні
апарати тощо), а також порядок видачі цих дозволів визначаються
законодавством Союзу РСР і Української РСР.
Валютні цінності: іноземна валюта (банкноти, казначейські
білети, монети); платіжні документи (чеки, векселі, акредитиви та
інші) і фондові цінності (акції, облігації та інші) в іноземній
валюті; банківські платіжні документи в карбованцях (чеки та
інші), які купуються за іноземну валюту з правом обернення їх в
таку валюту; дорогоцінні метали - золото, срібло, платина і метали
платинової групи (паладій, іридій, родій, рутеній і осмій) у
будь-якому вигляді і стані та природні дорогоцінні камені в сирому
і обробленому вигляді (алмази, брильянти, рубіни, ізумруди,
сапфіри, а також перли), за винятком ювелірних та інших побутових
виробів із цих металів і каменів, а також лому таких виробів,
можуть бути предметом угод лише в порядку і межах, встановлених
законодавством Союзу РСР.
(із змінами, внесеними Указом ПВР N 2422-09 від 19.08.77)


С т а т т я 130. Риск випадкової загибелі речі

Риск випадкової загибелі або випадкового зіпсування
відчужуваних речей переходить на набувача одночасно з виникненням
у нього права власності, якщо інше не встановлене законом або
договором.
Якщо відчужувач прострочив передачу речей або набувач
прострочив прийняття їх, риск випадкової загибелі або випадкового
зіпсування несе сторона, що прострочила.

С т а т т я 131. Складові частини речі

Складовою частиною речі є все те, що не може бути відділене
від неї без пошкодження і істотного знецінення речі. При переході
права на річ складові частини її не підлягають відділенню.

С т а т т я 132. Головна річ і її приналежність

Приналежністю є річ, призначена служити головній речі і
зв'язана з нею спільним господарським призначенням.
Приналежність наслідує долю головної речі, якщо в договорі
або в законі не встановлено інше.

С т а т т я 133. Право власності на плоди і доходи

Плоди, приплід тварин, доходи, що приносять речі, належать
власникові речі, коли інше не встановлено законом або договором
власника з іншою особою.

С т а т т я 134. ( Стаття 134 виключена на підставі Закону
N 3718-12 від 16.12.93 )
Відчуження жилого будинку, що знаходиться
в сільській місцевості

Жилий будинок, що знаходиться в сільській місцевості (або
частина його), може відчужуватись громадянинові лише за умови,
коли йому в установленому порядку надається в користування
земельна ділянка при будинку, за винятком продажу будинку на знос.
( Стаття 134 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 278-11
від 20.05.85 )

С т а т т я 135. ( Стаття 135 виключена на підставі Закону
N 3718-12 від 16.12.93 )
Наслідки безгосподарного утримання будинку

Якщо громадянин безгосподарно поводиться з належним йому
будинком, допускає його руйнування, то виконавчий комітет місцевої
Ради народних депутатів може призначити власникові відповідний
строк для ремонту будинку. Якщо громадянин без поважних причин не
зробить необхідного ремонту, суд за позовом виконавчого комітету
районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів може
безоплатно вилучити безгосподарно утримуваний будинок і передати
його у фонд місцевої Ради народних депутатів.

С т а т т я 136. Наслідки безгосподарного утримання і
незабезпечення схоронності майна, що є
пам'яткою історії та культури

Якщо громадянин безгосподарно ставиться до належного йому
майна, що є пам'яткою історії та культури, державні органи охорони
пам'яток роблять власникові попередження про припинення
безгосподарного ставлення до цього майна. Якщо власник не виконає
цієї вимоги, то за позовом зазначених органів суд може вилучити це
майно. При невідкладній необхідності забезпечення схоронності
майна, що є пам'яткою історії та культури, позов про вилучення
цього майна може бути пред'явлено без попередження.
Якщо громадянин не забезпечує схоронності належного йому
майна, що є пам'яткою історії та культури, у зв'язку з
неможливістю створити необхідний режим його утримання, це майно
може бути викуплено державою. Якщо громадянин не дає згоди на
викуп такого майна, то за позовом державних органів охорони
пам'яток суд може вилучити його у власника.
Вилучене майно, що є пам'яткою історії та культури,
переходить у власність держави. Власникові відшкодовується
вартість вилученого майна в розмірі, встановленому за згодою
сторін, а в разі спору - судом.
(із змінами, внесеними Указом ПВР N 278-11 від 20.05.85)


С т а т т я 137. Безхазяйне майно

Майно, яке не має власника або власник якого невідомий
(безхазяйне майно), надходить у власність держави за рішенням
виконавчого комітету районної, міської Ради народних депутатів,
винесеним за заявою фінансового органу.
Безхазяйне майно, що належало колгоспному дворові, надходить
у власність колгоспу, на території якого знаходиться це майно, за
рішенням виконавчого комітету районної, міської Ради народних
депутатів, винесеним за заявою колгоспу.
Заява про визнання майна безхазяйним може бути подана не
раніше як через один рік після прийняття майна на облік
відповідним фінансовим органом або виконавчим комітетом селищної,
сільської Ради народних депутатів.
Порядок виявлення та обліку безхазяйного майна визначається
Міністерством фінансів Української РСР.
(із змінами, внесеними Указами ПВР від 23.11.66, N 278-11
від 20.05.85)

С т а т т я 138. Знахідка

Громадянин, який знайшов загублену річ, зобов'язаний негайно
повідомити про це особу, що загубила її, і повернути їй знайдену
річ або заявити про знахідку і здати річ до міліції чи до
виконавчого комітету селищної, сільської Ради народних депутатів,
а коли річ знайдена в установі, підприємстві або на транспорті,
здати її адміністрації відповідної організації.
Адміністрація організації, якій передана знайдена річ, в разі
невиявлення у двотижневий строк особи, яка загубила річ, негайно
здає її до міліції чи до виконавчого комітету селищної, сільської
Ради народних депутатів. Органи транспорту зберігають і реалізують
здані їм знайдені речі згідно з діючими на транспорті правилами.
Міліція або виконавчий комітет селищної, сільської Ради
народних депутатів зобов'язані зберігати здані їм знайдені речі
протягом шести місяців. У разі виявлення протягом зазначеного
строку особи, яка загубила річ, вона їй повертається. Коли ж ця
особа в зазначений строк не буде виявлена, річ безоплатно
переходить у власність держави.
Громадянин, який знайшов річ і повернув особі, що її
загубила, або здав її в установленому порядку, має право на
одержання від особи, що загубила річ, а в разі переходу речі у
власність держави - від відповідної державної організації
відшкодування витрат, зв'язаних із зберіганням і здачею речі.

С т а т т я 139. Бездоглядна худоба

Громадянин, який затримав бездоглядну або приблудну худобу,
повинен негайно повідомити про це власника худоби і повернути йому
худобу або повідомити в триденний строк міліцію чи виконавчий
комітет селищної, сільської Ради народних депутатів про затримання
худоби.
Міліція або виконавчий комітет селищної, сільської Ради
народних депутатів вживає заходів до розшуку власника худоби і на
час розшуку передає худобу з додержанням ветеринарних правил на
утримання і в користування найближчому радгоспові або колгоспові,
керівники яких не мають права відмовитись від прийняття худоби.
В разі виявлення власника робочої або великої рогатої худоби
(і її молодняка) протягом шести місяців, а дрібної худоби (і її
молодняка) протягом двох місяців з дня передачі худоби радгоспові
або колгоспові худоба повертається власникові, який зобов'язаний
відшкодувати радгоспові або колгоспові витрати по утриманню худоби
з зарахуванням вигод, одержаних від користування нею.
Коли в строки, зазначені в частині третій цієї статті,
власник худоби не буде виявлений, він втрачає право власності на
цю худобу. В цьому разі худоба, що утримувалася в колгоспі,
безоплатно переходить у власність цього колгоспу, а худоба, що
утримувалася в радгоспі, безоплатно переходить у власність держави
і включається до складу майна цього радгоспу.

С т а т т я 140. Скарб

Скарб, тобто зариті в землі або приховані іншим способом
валюта СРСР, валютні та інші цінності, власник яких невідомий або
в силу закону втратив на них право, повинен бути зданий особою,
яка його виявила, фінансовому органові і переходить у власність
держави.
Особі, яка виявила і здала скарб фінансовому органові,
видається винагорода у розмірі двадцяти п'яти процентів вартості
зданих цінностей, крім випадків, коли розкопки або розшуки
відповідних цінностей входять в коло службових обов'язків особи,
що здала виявлені цінності.
(із змінами, внесеними Указом ПВР N 278-11 від 20.05.85)


С т а т т я 141. ( Стаття 141 виключена на підставі Закону
N 3718-12 від 16.12.93 )
Реквізиція і конфіскація

Вилучення державного майна у власника в державних або
громадських інтересах з виплатою йому вартості майна (реквізиція),
а також безоплатне вилучення державного майна як санкції за
правопорушення (конфіскація) допускаються лише у випадках і в
порядку, встановлених законодавством Союзу РСР і Української РСР.

С т а т т я 142. ( Стаття 142 виключена на підставі Закону
N 3718-12 від 16.12.93 )
Компенсація при знесенні жилого будинку,
належного громадянинові на праві особистої
власності, в зв'язку з вилученням земельної
ділянки

У разі знесення жилого будинку, належного громадянинові на
праві особистої власності, в зв'язку з вилученням земельної
ділянки для державних або громадських потреб власник, крім
забезпечення його жилим приміщенням, одержує компенсацію
відповідно до чинного законодавства.
( Стаття 142 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 278-11
від 20.05.85 )

С т а т т я 143. Повернення вилучених дорогоцінних металів і
коштовних каменів

Особам, у яких вилучено за постановами органів дізнання,
попереднього слідства, прокуратури або суду дорогоцінні метали і
коштовні камені, що є валютними цінностями, у разі їх засудження
без конфіскації майна, або винесення виправдувального вироку, або
закриття кримінальної справи вилучені цінності повертаються в
натурі чи відшкодовується їх вартість відповідно до законодавства
Союзу РСР.
(із змінами, внесеними Указом ПВР N 278-11 від 20.05.85)






Глава 13.

ЗАХИСТ ПРАВА ВЛАСНОСТІ

С т а т т я 144. ( Стаття 144 виключена на підставі Закону
N 3718-12 від 16.12.93 )
Витребування майна власником з чужого
незаконного володіння

Власник має право витребувати своє майно з чужого незаконного
володіння.

С т а т т я 145. Витребування майна власником від
добросовісного набувача

Якщо майно за плату придбане у особи, яка не мала права його
відчужувати, про що набувач не знав і не повинен був знати
(добросовісний набувач), то власник вправі витребувати це майно
від набувача лише в разі, коли майно загублене власником або
особою, якій майно було передане власником у володіння, або
викрадено у того чи іншого, або вибуло з їх володіння іншим шляхом
поза їх волею.
Витребування майна з підстав, зазначених у частині першій
цієї статті, не допускається, якщо майно було продано в порядку,
встановленому для виконання судових рішень.
Якщо майно набуто безоплатно від особи, яка не мала права
його відчужувати, власник вправі витребувати майно в усіх
випадках.


С т а т т я 146. ( Стаття 146 виключена на підставі Закону
N 3718-12 від 16.12.93 )
Витребування неправомірно відчуженого
державного і громадського майна

Державне майно, а також майно колгоспів, інших кооперативних
та інших громадських організацій, неправомірно відчужене яким би
то не було способом, може бути витребуване відповідними
організаціями від будь-якого набувача.

С т а т т я 147. Витребування грошей і цінних паперів

Гроші, а також цінні папери на пред'явника не можуть бути
витребувані від добросовісного набувача (стаття 145 цього
Кодексу).

С т а т т я 148. Розрахунки при поверненні речей з
незаконного володіння

Витребуючи майно з чужого незаконного володіння (стаття 144
цього Кодексу), власник вправі також вимагати від особи, яка знала
або повинна була знати, що її володіння незаконне (недобросовісний
володілець), повернення або відшкодування всіх доходів, які ця
особа здобула або повинна була здобути за весь час володіння; від
добросовісного ж володільця - всіх доходів, що він здобув і
повинен був здобути з того часу, коли він дізнався або повинен був
дізнатись про неправомірність володіння або одержав повістку за
позовом власника про повернення майна. Володілець, як
добросовісний, так і недобросовісний, в свою чергу має право
вимагати від власника відшкодування зроблених ним необхідних
витрат на майно з того часу, з якого власникові належать доходи
від майна.
Добросовісний володілець має право залишити за собою зроблені
ним поліпшення, якщо вони можуть бути відділені без пошкодження
речі. Якщо відділити поліпшення неможливо, добросовісний
володілець має право вимагати відшкодування зроблених на
поліпшення витрат, але не більше розміру збільшення вартості речі.

С т а т т я 149. ( Стаття 149 виключена на підставі Закону
N 3718-12 від 16.12.93 )
Захист прав власника від порушень,
не поєднаних з позбавленням володіння

Власник може вимагати усунення всяких порушень його прав, хоч
би ці порушення і не були поєднанні з позбавленням володіння.

С т а т т я 150. ( Стаття 150 виключена на підставі Закону
N 3718-12 від 16.12.93 )
Захист прав володільця, який не є власником

Права, передбачені статтями 144-149 цього Кодексу, належать
також особі, яка хоч і не є власником, але володіє майном в силу
закону або договору.


Р о з д і л III

ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО

I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

Глава 14.

ВИНИКНЕННЯ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

С т а т т я 151. Поняття зобов'язання і підстави його
виникнення

В силу зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана вчинити
на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-от: передати
майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від
певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання
його обов'язку.
Зобов'язання виникають з договору або інших підстав,
зазначених у статті 4 цього Кодексу.

С т а т т я 152. Зміст зобов'язань, що виникають з актів
планування

Зміст зобов'язання, що виникло безпосередньо з акту
планування народного господарства, визначається цим актом.
Зміст договору, що укладається на підставі державного
замовлення, повинен відповідати цьому замовленню.
(із змінами, внесеними Указом ПВР N 5095-11 від 24.12.87)


С т а т т я 153. Укладення договору

Договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній
у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах.
Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом
або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови,
щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

С т а т т я 154. Форма договору

Коли сторони домовились укласти договір у певній формі, він
вважається укладеним з моменту надання йому обумовленої форми, хоч
би за законом для даного виду договорів ця форма і не
потребувалась.
Якщо згідно з законом або угодою сторін договір повинен бути
укладений в письмовій формі, він може бути укладений як шляхом
складання одного документа, підписаного сторонами, так і шляхом
обміну листами, телеграмами, телефонограмами та ін., підписаними
стороною, яка їх надсилає.
В передбачених законом випадках договір може бути укладений
шляхом прийняття до виконання замовлення.

( Офіційне тлумачення положень статті 154 див. в Рішенні
Конституційного Суду N 16-рп/98 ( v016p710-98 ) від 26.11.98 )


С т а т т я 155. Укладення договору за пропозицією,
зробленою з зазначенням строку для
відповіді

Коли пропозицію укласти договір зроблено з зазначенням строку
для відповіді, договір вважається укладеним, якщо особа, яка
зробила пропозицію, одержала від іншої сторони відповідь про
прийняття пропозиції протягом цього строку.

С т а т т я 156. Укладення договору за пропозицією,
зробленою без зазначення строку для
відповіді

Коли пропозиція укласти договір зроблена усно без зазначення
строку для відповіді, договір вважається укладеним, якщо друга
сторона негайно заявила особі, яка зробила пропозицію, про
прийняття цієї пропозиції.
Якщо така пропозиція зроблена в письмовій формі, договір
вважається укладеним, коли відповідь про прийняття пропозиції
одержана протягом нормально необхідного для цього часу.

С т а т т я 157. Відповідь про згоду на укладення договору,
одержана з запізненням

Якщо з одержаної з запізненням відповіді про згоду укласти
договір видно, що відповідь була надіслана своєчасно, вона
визнається такою, що запізнилася, лише в тому разі, коли особа,
яка зробила пропозицію, негайно повідомить другій стороні про
одержання відповіді з запізненням. В цьому разі відповідь
вважається новою пропозицією.

С т а т т я 158. Відповідь про згоду укласти договір на
інших умовах

Відповідь про згоду укласти договір на інших, ніж було
запропоновано, умовах визнається відмовою від пропозиції і в той
же час новою пропозицією.
Якщо при укладенні договорів між державними, кооперативними
та іншими громадськими організаціями виникають розбіжності, що
підлягають розгляду судом, арбітражем або третейським судом
(стаття 159 цього Кодексу), правила цієї статті не застосовуються.
(із змінами, внесеними Законом N 1736-08 від 5.06.73)


С т а т т я 159. Розв'язання переддоговірних спорів

Розбіжності, що виникають при укладенні договору, який
грунтується на обов'язковому для обох сторін державному
замовленні, розв'язуються судом, якщо хоча б однією з сторін є
колгосп, міжколгоспне, державно-колгоспне підприємство,
організація, об'єднання, і відповідним арбітражем (третейським
судом), якщо сторонами є державні, кооперативні та інші громадські
організації (крім колгоспів, міжколгоспних, державно-колгоспних
підприємств, організацій, об'єднань), оскільки законом не
встановлено інше.
Розбіжності між названими організаціями, що виникають при
укладенні договору, який не грунтується на обов'язковому для обох
сторін державному замовленні, можуть розв'язуватися відповідно
судом або арбітражем, якщо це спеціально передбачено законом або
погодженням сторін.
(із змінами, внесеними Указами ПВР N 278-11 від 20.05.85,
N 5095-11 від 24.12.87)


С т а т т я 160. Договір на користь третьої особи

Якщо особа, яка уклала договір, обумовила виконання
зобов'язання, що виникло з договору, третій особі, то, якщо інше
не передбачено в договорі і не випливає з його змісту, виконання
може вимагати як особа, що уклала договір, так і третя особа, на
користь якої виговорено виконання.
Якщо третя особа відмовилась від права, наданого їй за
договором, то особа, що уклала договір, може скористатися цим
правом, коли це не суперечить змістові договору.

Глава 15.

ВИКОНАННЯ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ

С т а т т я 161. Загальні умови виконання зобов'язань

Зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в
установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування,
договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог,
що звичайно ставляться.

С т а т т я 162. Недопустимість односторонньої відмови від
виконання зобов'язання

Одностороння відмова від виконання зобов'язання і
одностороння зміна умов договору не допускається, за винятком
випадків, передбачених законом.

С т а т т я 163. Виконання зобов'язань частинами

Кредитор вправі не приймати виконання зобов'язання частинами,
якщо інше не передбачено законом, актом планування, договором або
не випливає з суті зобов'язання.

С т а т т я 164. Покладення виконання зобов'язання на третю
особу

Виконання зобов'язання, що виникло з договору, може бути
покладене в цілому або в частині на третю особу, якщо це
передбачено встановленими правилами, а так само якщо третя особа
зв' язана з однією з сторін адміністративною підлеглістю або
відповідним договором.
У цьому разі відповідальність за невиконання або неналежне
виконання зобов'язання несе сторона за договором, з якого воно
виникло, якщо законодавством Союзу РСР і Української РСР не
передбачено, що відповідальність несе безпосередній виконавець.
Якщо з закону, договору або з суті зобов'язання не випливає
обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто, кредитор
повинен прийняти виконання, запропоноване за боржника третьою
особою.

С т а т т я 165. Невизначеність строку виконання
зобов'язання

Якщо строк виконання зобов'язання не встановлений або
визначений моментом витребування, кредитор вправі вимагати
виконання, а боржник вправі провести виконання в будь-який час.
Боржник повинен виконати таке зобов'язання в семиденний строк
з дня пред'явлення вимоги кредитором, якщо обов'язок негайного
виконання не випливає із закону, договору або із змісту
зобов'язання.

С т а т т я 166. Дострокове виконання зобов'язання

Боржник вправі виконати зобов'язання до строку, якщо інше не
випливає із закону, договору або змісту зобов'язання.
Дострокове виконання зобов'язань між державними,
кооперативними та іншими громадськими організаціями допускається у
випадках, якщо це передбачено законом або договором, а також за
згодою кредитора.

С т а т т я 167. Місце виконання зобов'язання

Зобов'язання повинно бути виконане в тому місці, яке
зазначено в законі, договорі, акті планування, на підставі якого
виникло зобов'язання, або виходячи з суті зобов'язання.
Якщо місце виконання зобов'язання не визначене, виконання
повинно бути проведене:
1) по зобов'язанню передати будівлю - за місцем знаходження
будівлі;
2) по грошових зобов'язаннях (крім грошових зобов'язань
державних, кооперативних та інших громадських організацій) - за
місцем проживання кредитора в момент виникнення зобов'язання, а
якщо кредитор в момент виконання зобов'язання змінив місце
проживання і повідомив про це боржника, то в новому місці
проживання кредитора з віднесенням за рахунок кредитора всіх
витрат, зв'язаних із зміною місця виконання;
3) по всіх інших зобов'язаннях - за місцем проживання
боржника, а якщо боржником є юридична особа - за місцем її
знаходження (стаття 30 цього Кодексу).

С т а т т я 168. Виконання грошового зобов'язання між
організаціями

Платежі по грошових зобов'язаннях між державними,
кооперативними та іншими громадськими організаціями, якщо інше не
встановлено законодавством Союзу РСР, провадяться через Державний
банк СРСР та інші кредитні установи в порядку, що визначається
законодавством Союзу РСР.

С т а т т я 169. Валюта грошових зобов'язань

Грошові зобов'язання повинні бути виражені і підлягають
оплаті в радянській валюті.
Вираження і оплата грошових зобов'язань в іноземній валюті
допускається лише у випадках і в порядку, встановлених
законодавством Союзу РСР.

С т а т т я 170. Проценти

Проценти по грошових та інших зобов'язаннях не допускаються,
за винятком операцій кредитних установ, зобов'язань по зовнішній
торгівлі та інших випадків, зазначених у законі.

С т а т т я 171. Виконання взаємних зобов'язань

Взаємні зобов'язання за договором повинні виконуватися
одночасно, якщо з закону, договору або змісту зобов'язання не
випливає інше.

С т а т т я 172. Виконання альтернативного зобов'язання

Боржникові, зобов'язаному виконати одну з двох або кількох
дій, належить право вибору, якщо з закону, договору, або змісту
зобов'язання не випливає інше.

С т а т т я 173. Виконання зобов'язання, в якому беруть
участь кілька кредиторів або кілька боржників

Якщо в зобов'язанні беруть участь кілька кредиторів або
кілька боржників, то кожний з кредиторів має право вимагати
виконання, а кожний з боржників повинен виконати зобов'язання в
рівній частці з іншими, якщо інше не випливає з закону або
договору.
В зобов'язанні, яке виникло з часткових договорів між
соціалістичними організаціями, право кредитора вимагати виконання
і обов'язок боржника виконати зобов'язання визначаються в частках,
що встановлюються договором.

С т а т т я 174. Солідарні зобов'язання

Солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають, якщо
вони передбачені договором або встановлені законом, зокрема при
неділимості предмета зобов'язання.

С т а т т я 175. Солідарний обов'язок боржників

При солідарному обов'язку боржників кредитор вправі вимагати
виконання як від усіх боржників разом, так і від кожного з них
окремо, причому як повністю, так і в частині боргу.
Кредитор, який не одержав повного задоволення від одного з
солідарних боржників, має право вимагати недоодержане з решти
солідарних боржників.
Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, поки
зобов'язання не погашено повністю.
Виконання солідарного зобов'язання повністю одним з боржників
звільняє решту боржників від виконання кредиторові.
Боржник, який виконав солідарне зобов'язання, має право
зворотної вимоги (регрес) до кожного з решти боржників у рівній
частці, якщо інше не встановлено законом або договором. Несплачене
одним з співборжників боржникові, який виконав солідарне
зобов'язання, припадає в рівній частці на нього і на решту
співборжників.

С т а т т я 176. Солідарні вимоги кредиторів

При солідарності вимоги кожний з солідарних кредиторів має
право пред'явити до боржника вимогу в повному обсязі.
Виконання зобов'язання повністю одному з солідарних
кредиторів звільняє боржника від виконання іншим кредиторам.
Солідарний кредитор, який одержав виконання від боржника,
зобов'язаний відшкодувати іншим кредиторам частки, що їм належать,
коли інше не випливає з відносин між ними.

С т а т т я 177. Виконання грошового зобов'язання внесенням
боргу в депозит

В разі відсутності кредитора, а також в разі ухилення його
від прийняття виконання або іншого прострочення з його боку, а
так само при відсутності представника недієздатного кредитора
боржник по грошовому зобов'язанню або по зобов'язанню передати
цінні папери має право внести належні з нього гроші або цінні
папери в депозит державної нотаріальної контори або приватного
нотаріуса, які повідомляють про це кредитора. ( Частина перша
статті 177 із змінами, внесеними згідно із Законом N 287/94-ВР
від 14.12.94 )
Внесення грошей або цінних паперів у депозит державної
нотаріальної контори або приватного нотаріуса вважається
виконанням зобов'язання. ( Частину другу статті 177 доповнено
згідно із Законом N 287/94-ВР від 14.12.94 )

Глава 16

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИКОНАННЯ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ


С т а т т я 178. Види забезпечення виконання зобов'язань

Виконання зобов'язань може забезпечуватися згідно з законом
або договором неустойкою (штрафом, пенею), заставою і
поручительством. Крім того, зобов'язання між громадянами або з їх
участю можуть забезпечуватися завдатком, а зобов'язання між
соціалістичними організаціями - гарантією.

С т а т т я 179. Неустойка

Неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або
договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові в
разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема в
разі прострочення виконання.
Неустойкою (штрафом, пенею) може забезпечуватися лише дійсна
вимога.
Кредитор не вправі вимагати сплати неустойки (штрафу, пені),
якщо боржник не несе відповідальності за невиконання або неналежне
виконання зобов'язання (стаття 210 цього Кодексу).

С т а т т я 180. Форма угоди про неустойку

Угода про неустойку (штраф, пеню) повинна бути укладена в
письмовій формі. Недодержання письмової форми тягне недійсність
угоди про неустойку (штраф, пеню).

С т а т т я 181. Застава

В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі
невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою
зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна
переважно перед іншими кредиторами.
Застава виникає в силу договору чи закону.
Заставою може бути забезпечена дійсна вимога. Застава
може мати місце також щодо вимог, які можуть виникнути у
майбутньому, за умови, якщо є угода сторін про розмір забезпечення
заставою таких вимог.
Відносини застави регулюються Законом України "Про заставу",
іншими актами законодавства.
(із змінами, внесеними Законом N 3179-12 від 5.05.93)

С т а т т я 182. ( Стаття 182 виключена на підставі Закону
N 3179-12 від 05.05.93)
Заставодавець

Заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа.
Заставодавець повинен бити власником заставленого майна або мати
право оперативного управління ним (стаття 87-1 цього Кодексу).
( Стаття 182 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 278-11
від 20.05.85 )

С т а т т я 183. ( Стаття 183 виключена на підставі Закону
N 3179-12 від 05.05.93)
Предмет застави

Предметом застави може бути всяке майно, за винятком того, на
яке не може бути звернено стягнення в силу статей 93, 96, 99 цього
Кодексу.
Перелік предметів, які не приймаються в заставу ломбардами,
встановлюється виконавчими комітетами обласних, міських (міст
республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів.
( Стаття 183 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 278-11
від 20.05.85 )

С т а т т я 184. ( Стаття 184 виключена на підставі Закону
N 3179-12 від 05.05.93)
Зміст і форма договору застави

В договорі застави повинно бути зазначено найменування і
місце проживання (місцезнаходження) сторін, опис, оцінка і
місцезнаходження заставленого майна, суть, розмір і строк
виконання зобов'язання, забезпеченого заставою.
Договір застави повинен бути укладений у письмовій формі.
Договір застави жилого будинку повинен бути нотаріально
посвідчений з накладенням заборони (арешту) на жилий будинок.
Застава майна в ломбарді оформляється видачею ломбардом
заставного білета.
Недодержання правил цієї статті тягне недійсність договору
застави.

С т а т т я 185. ( Стаття 185 виключена на підставі Закону
N 3179-12 від 05.05.93)
Передача заставленого майна
заставодержателеві і момент виникнення
права застави

Заставлене майно, за винятком жилих будинків, передається
заставодержателеві, якщо інше не встановлено законом або
договором.
Право застави щодо жилих будинків виникає з моменту
нотаріального посвідчення застави (накладення на будинок
заборони), а щодо іншого майна - з моменту передачі цього майна
заставодержателеві, а якщо за законом або договором воно не
підлягає передачі - то з моменту укладення договору.

С т а т т я 186. ( Стаття 186 виключена на підставі Закону
N 3179-12 від 05.05.93)
Обов'язки заставодержателя

Заставодержатель, якому передано заставлене майно, повинен
належним чином його зберігати. Він відповідає за збереження майна,
якщо не доведе, що втрата або псування цього майна сталися не з
його вини.
Ломбард повинен страхувати прийняте ним в заставу майно в
повній сумі його вартості за оцінкою, яка була зроблена за згодою
сторін при прийнятті майна в заставу, а вироби з дорогоцінних
металів і коштовних каменів - по державних розцінках.
Заставодержатель не має права користуватися заставленим
майном, якщо інше не передбачене законом або договором.
( Стаття 186 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 278-11
від 20.05.85 )

С т а т т я 187. ( Стаття 187 виключена на підставі Закону
N 3179-12 від 05.05.93)
Витребування заставленого майна

Заставлене майно, що вибуло з володіння заставодержателя або
боржника, у якого воно було залишено (стаття 185 цього Кодексу),
може бути витребуване заставодержателем відповідно до статті 150
цього Кодексу.

С т а т т я 188. ( Стаття 188 виключена на підставі Закону
N 3179-12 від 05.05.93)
Збереження застави при переході права
власності на заставлене майно

В разі переходу права власності (права оперативного
управління) на заставлене майно від заставодавця до іншої особи
право застави зберігає силу щодо нового власника.
( Стаття 188 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 278-11
від 20.05.85 )

С т а т т я 189. ( Стаття 189 виключена на підставі Закону
N 3179-12 від 05.05.93)
Звернення стягнення заставодержателем на
майно боржника

В разі невиконання боржником забезпеченого заставою
зобов'язання задоволення вимоги кредитора з вартості заставленого
майна провадиться за рішенням суду, арбітражу або третейського
суду, якщо інше не встановлене законом.
Якщо суми, одержаної від продажу заставленого майна, не
вистачає для покриття вимоги заставодержателя, він має право, при
відсутності іншої вказівки в законі або договорі, одержати суму,
якої не вистачає, з іншого майна боржника, проте не користуючись
при цьому перевагами перед іншими кредиторами.
В разі непогашення в установлений строк позички, забезпеченої
заставою майна в ломбарді, ломбард реалізує це майно в порядку,
встановлюваному Радою Міністрів Української РСР.
( Стаття 189 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 278-11
від 20.05.85 )

С т а т т я 190. ( Стаття 190 виключена на підставі Закону
N 3179-12 від 05.05.93)
Припинення застави

Право застави припиняється:
1) з припиненням забезпеченого заставою зобов'язання;
2) в разі загибелі заставленого майна;
3) в разі придбання заставодержателем права власності на
заставлене майно;
4) в разі примусового продажу заставленого майна.

С т а т т я 191. Порука

За договором поруки поручитель зобов'язується перед
кредитором іншої особи відповідати за виконання нею свого
зобов'язання в повному обсязі або в частині.
Порука може забезпечувати лише дійсну вимогу.
Договір поруки повинен бути укладений у письмовій формі.
Недодержання письмової форми тягне недійсність договору поруки.

С т а т т я 192. Відповідальність поручителя

В разі невиконання зобов'язання боржник і поручитель
відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо інше не
встановлено договором поруки.
Поручитель відповідає в тому ж обсязі, як і боржник, зокрема,
відповідає за сплату процентів, за відшкодування збитків, за
сплату неустойки, якщо інше не встановлено договором поруки.
Особи, які разом поручились, відповідають перед кредитором
солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

С т а т т я 193. Права поручителя, який виконав
зобов'язання

Поручитель, який виконав зобов'язання, набуває всіх прав
кредитора по цьому зобов'язанню.
Кожний з кількох поручителів має право зворотної вимоги до
боржника в розмірі виплаченої цим поручителем суми.

С т а т т я 194. Припинення поруки

Порука припиняється з припиненням забезпеченого нею
зобов'язання.
Порука також припиняється, якщо кредитор протягом трьох
місяців з дня настання строку зобов'язання не пред'явить позову до
поручителя. Якщо строк виконання зобов'язання не зазначений, або
визначений моментом вимоги, то при відсутності іншої угоди
відповідальність поручителя припиняється після закінчення одного
року з дня укладення договору поруки.

С т а т т я 195. Завдаток

Завдатком визнається грошова сума, що видається однією з
договірних сторін в рахунок належних з неї за договором платежів
другій стороні в підтвердження укладення договору і в забезпечення
його виконання.
Якщо за невиконання договору відповідальною є сторона, яка
дала завдаток, він залишається у другої сторони. Якщо за
невиконання договору відповідальною є сторона, яка одержала
завдаток, вона повинна сплатити другій стороні подвійну суму
завдатку.
Крім того, сторона, відповідальна за невиконання договору,
зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки з зарахуванням суми
завдатку, якщо в договорі не передбачено інше.

С т а т т я 196. Гарантія

Правила статей 191 і 194 цього Кодексу поширюються на
гарантії, що видаються одними організаціями в забезпечення
погашення заборгованості інших, якщо інше не встановлено
законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Глава 17.

УСТУПКА ВИМОГИ І ПЕРЕВІД БОРГУ

С т а т т я 197. Уступка вимоги

Уступка вимоги кредитором іншій особі допускається, якщо вона
не суперечить закону чи договору або коли вимога не пов'язана з
особою кредитора.
Не допускається уступка вимог про відшкодування майнової
шкоди, викликаної ушкодженням здоров'я або заподіянням смерті.
До набувача вимоги переходять права, що забезпечують
виконання зобов'язання.

С т а т т я 198. Обов'язки і відповідальність кредитора,
який уступив вимогу

Кредитор, який уступив вимогу іншій особі, зобов'язаний
передати їй документи, що свідчать про право вимоги.
Первісний кредитор відповідає перед новим кредитором за
недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за
невиконання цієї вимоги боржником.

С т а т т я 199. Виконання зобов'язання первісному
кредиторові при відсутності повідомлення
про уступку вимоги

Якщо боржник не був повідомлений про уступку вимоги, що
відбулася, то виконання зобов'язання первісному кредиторові
визнається виконанням належному кредиторові.

С т а т т я 200. Заперечення боржника проти вимоги нового
кредитора

Боржник вправі висувати проти вимоги нового кредитора всі
заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент
одержання повідомлення про уступку вимоги.

С т а т т я 201. Перевід боргу

Перевід боржником свого боргу на іншу особу допускається лише
за згодою кредитора.
Новий боржник вправі висувати проти вимоги кредитора всі
заперечення, основані на відносинах між кредитором і первісним
боржником.
Порука і встановлена третьою особою застава припиняються з
переводом боргу, якщо поручитель або заставодавець не виявив згоди
відповідати за нового боржника.

С т а т т я 202. Форми уступки вимоги і переводу боргу

Уступка вимоги і перевід боргу, основані на угоді, укладеній
у письмовій формі, повинні бути вчинені в простій письмовій формі.

Глава 18.

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ

С т а т т я 203. Обов'язок боржника відшкодувати збитки

В разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання
боржником він зобов'язаний відшкодувати кредиторові завдані цим
збитки.
Під збитками розуміються витрати, зроблені кредитором, втрата
або пошкодження його майна, а також не одержані кредитором доходи,
які він одержав би, якби зобов'язання було виконано боржником.

С т а т т я 204. Неустойка і збитки

Якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання
встановлена неустойка (штраф, пеня), то збитки відшкодовуються в
частині, не покритій неустойкою (штрафом, пенею).
Законом або договором можуть бути передбачені випадки: коли
допускається стягнення тільки неустойки (штрафу, пені), але не
збитків; коли збитки можуть бути стягнуті в повній сумі понад
неустойку (штраф, пеню); коли за вибором кредитора можуть бути
стягнуті або неустойка (штраф, пеня), або збитки.

С т а т т я 205. Зменшення неустойки

Якщо належна до сплати неустойка (штраф, пеня) надмірно
велика порівняно з збитками кредитора, суд вправі зменшити
неустойку (штраф, пеню). При цьому повинні бути взяті до уваги:
ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін,
які беруть участь у зобов'язанні; не тільки майнові, але й інші
інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Арбітраж або третейський суд у виняткових випадках вправі з
урахуванням інтересів сторін, що заслуговують на увагу, зменшити
належну до сплати кредиторові неустойку (штраф, пеню).

С т а т т я 206. Обмеження розміру відповідальності по
зобов'язаннях

По окремих видах зобов'язань законодавством Союзу РСР і
Української РСР може бути встановлена обмежена відповідальність за
невиконання або неналежне виконання зобов'язань.
Не допускається погодження між соціалістичними організаціями
про обмеження їх відповідальності, якщо розмір відповідальності
для даного виду зобов'язань точно визначений законом.

С т а т т я 207. Обов'язок боржника, який сплатив неустойку
або відшкодував збитки, виконати
зобов'язання в натурі

Сплата неустойки (штрафу, пені), встановленої на випадок
прострочення або іншого неналежного виконання зобов'язання, і
відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням, не
звільняють боржника від виконання зобов'язання в натурі, крім
випадків, коли планове завдання, на якому основано зобов'язання
між соціалістичними організаціями, втратило силу.


С т а т т я 208. Наслідки невиконання зобов'язання в натурі

Зобов'язання повинно бути виконано в натурі.
В разі невиконання зобов'язання передати індивідуально
визначену річ у власність або в користування кредиторові останній
вправі вимагати відібрання цієї речі у боржника і передачі її
йому, кредиторові.
У зобов'язаннях між соціалістичними організаціями кредитор
вправі вимагати від боржника передачі речей і в тому разі, коли
речі визначені родовими ознаками.
В разі невиконання боржником зобов'язання виконати певну
роботу кредитор вправі виконати цю роботу за рахунок боржника,
якщо інше не випливає з закону або договору, або вимагати
відшкодування збитків.

С т а т т я 209. Вина як умова відповідальності за
порушення зобов'язань

Особа, яка не виконала зобов'язання або виконала його
неналежним чином, несе майнову відповідальність лише при наявності
вини (умислу або необережності), крім випадків, передбачених
законом або договором. Відсутність вини доводиться особою, яка
порушила зобов'язання.

С т а т т я 210. Вина кредитора

Коли невиконання або неналежне виконання зобов'язання
обумовлено умислом або необережністю кредитора, боржник
звільняється від відповідальності за невиконання або неналежне
виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом.

С т а т т я 211. Наслідки невиконання зобов'язання з вини
обох сторін

Якщо невиконання або неналежне виконання зобов'язання виникло
з вини обох сторін, суд, арбітраж або третейський суд відповідно
зменшує розмір відповідальності боржника.
Суд, арбітраж або третейський суд вправі також зменшити
розмір відповідальності боржника, якщо кредитор навмисно або з
необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих
невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, або не вжив
заходів до їх зменшення.
Правила цієї статті відповідно застосовуються і у випадках,
коли боржник в силу закону або договору (стаття 209 цього Кодексу)
несе майнову відповідальність за невиконання або неналежне
виконання зобов'язання незалежно від своєї вини.

С т а т т я 212. Відповідальність за невиконання грошових
зобов'язань

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість
виконання грошового зобов'язання.

С т а т т я 213. Прострочення боржника

Боржник, який прострочив виконання, відповідає перед
кредитором за збитки, завдані простроченням, і за неможливість
виконання, що випадково настала після прострочення.
Якщо внаслідок прострочення боржника виконання втратило
інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття
виконання і вимагати відшкодування збитків. У відносинах між
соціалістичними організаціями відмова від прийняття простроченого
виконання допускається тільки у випадках і на умовах, встановлених
законом або договором.
Боржник не визнається таким, що прострочив, поки зобов'язання
не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора (стаття 215
цього Кодексу).

Стаття 214. Прострочення виконання боржником грошового
зобов'язання

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на
вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням
встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також
три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або
договором не встановлений інший розмір процентів.
( Стаття 214 в редакції Закону N 1136-XIV ( 1136-14 ) від
08.10.99 )

С т а т т я 215. Прострочення кредитора

Кредитор визнається таким, що прострочив, якщо він відмовився
прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не зробив
дій, до вчинення яких боржник не міг виконати свого зобов'язання.
Прострочення кредитора дає боржникові право на відшкодування
завданих простроченням збитків, якщо кредитор не доведе, що
прострочення не викликано умислом або необережністю його самого
або тих осіб, на яких в силу закону або доручення кредитора було
покладено прийняття виконання. Після закінчення прострочення
кредитора боржник відповідає на загальних підставах.
По грошовому зобов'язанню боржник не повинен платити проценти
за час прострочення кредитора.

Глава 19.

ПРИПИНЕННЯ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ

С т а т т я 216. Припинення зобов'язання виконанням

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним
чином.
Якщо боржник видав кредитору в посвідчення зобов'язання
борговий документ, то кредитор, приймаючи виконання, повинен
повернути цей документ, а при неможливості повернення зазначити
про це в розписці, що ним видається. Розписка може бути замінена
написом на борговому документі, що повертається. Знаходження
боргового документа у боржника посвідчує припинення зобов'язання,
поки не доведено інше.
При відмові кредитора видати розписку, повернути борговий
документ або відмітити в розписці неможливість його повернення
боржник вправі затримати виконання. В цьому випадку кредитор
вважається таким, що прострочив.

С т а т т я 217. Припинення зобов'язання зарахуванням

Зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної
вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи
визначений моментом витребування.
Для зарахування досить заяви однієї сторони.

С т а т т я 218. Недопустимість зарахування

Не допускається зарахування вимог:
1) по яких минув строк позовної давності;
2) про відшкодування шкоди, викликаної ушкодженням здоров'я
або заподіянням смерті;
3) про довічне утримання (стаття 425 цього Кодексу);
4) в інших випадках, передбачених законом.

С т а т т я 219. Припинення зобов'язання збігом боржника і
кредитора в одній особі

Зобов'язання припиняється збігом боржника і кредитора в одній
особі.
Якщо згодом цей збіг припиняється, зобов'язання виникає
знову.

С т а т т я 220. Припинення зобов'язання угодою сторін

Зобов'язання припиняється угодою сторін, зокрема угодою про
заміну одного зобов'язання іншим між тими ж особами.
Припинення зобов'язання між соціалістичними організаціями
угодою сторін, зокрема угодою про заміну іншим зобов'язанням,
допускається в разі, якщо це не суперечить актам планування
народного господарства.

С т а т т я 221. Припинення або зміна зобов'язання
внаслідок зміни плану

Зобов'язання між соціалістичними організаціями підлягає
припиненню або зміні сторонами в установленому порядку у випадках,
якщо акти планування народного господарства, на яких зобов'язання
основане, змінені розпорядженням, обов'язковим для обох сторін.

С т а т т я 222. Припинення зобов'язання неможливістю
виконання

Зобов'язання припиняється неможливістю виконання, якщо вона
викликана обставинами, за які боржник не відповідає (стаття 210
цього Кодексу).

С т а т т я 223. Припинення зобов'язання смертю громадянина
або ліквідацією юридичної особи

Зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо виконання не
може бути проведено без особистої участі боржника.
Зобов'язання припиняється смертю кредитора, якщо виконання
провадиться особисто для кредитора.
Зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи
(боржника або кредитора).
Законодавством Союзу РСР або Української РСР виконання
зобов'язання ліквідованої юридичної особи може бути покладено на
іншу юридичну особу.

II. ОКРЕМІ ВИДИ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ

Глава 20.

КУПІВЛЯ-ПРОДАЖ

С т а т т я 224. Договір купівлі-продажу

За договором купівлі-продажу продавець зобов'язується
передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується
прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
( Частина друга статті 224 виключена на підставі Закону
N 107/94-ВР від 15.07.94 )
( Стаття 224 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 278-11
від 20.05.85, Законом N 107/94-ВР від 15.07.94 )


С т а т т я 225. Право продажу майна

Право продажу майна, крім випадків примусового продажу,
належить власникові. Якщо продавець майна не є його власником,
покупець набуває права власності лише в тих випадках, коли згідно
з статтею 145 цього Кодексу власник не вправі витребувати від
нього майно.

С т а т т я 226. ( Стаття 226 виключена на підставі Закону
N 3718-12 від 16.12.93 )
Договір купівлі-продажу жилого будинку

Жилий будинок (або частина його), що є особистою власністю
громадянина або подружжя, яке проживає спільно, і їх неповнолітніх
дітей, може бути предметом договору купівлі-продажу з додержанням
статей 101 і 102 цього Кодексу, а також при умові, що від імені
продавця, його дружини і їх неповнолітніх дітей не провадилось
продажу більше як одного будинку (або частини його) протягом трьох
років, за винятком продажу будинків, придбаних через шлюб або
спадкування. Відчуження громадянином жилого будинку більше одного
разу на протязі трьох років допускається також при наявності
поважної причини з особливого в кожному разі дозволу виконавчого
комітету районної, міської, районної в місті Ради народних
депутатів.
Якщо у громадянина або у дружини, що разом з ним проживає, і
їх неповнолітніх дітей є в особистій власності жилий будинок,
купівля ним другого будинку до припинення права власності на
будинок, що є, допускається, коли це необхідно для задоволення
потреб сім'ї громадянина в житлі з дозволу виконавчого комітету
районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.
В разі купівлі другого будинку перший будинок підлягає
відчуженню відповідно до правил статті 103 цього Кодексу.
Не може бути предметом договору купівлі-продажу непридатний
для проживання жилий будинок (або частина його), за винятком
випадків продажу будинку на знос, продажу частини будинку
співвласнику, а також продажу будинку для сезонного або
тимчасового проживання, якщо він розташований в сільській
місцевості.
При продажу жилого будинку (або частини його) не дозволяється
таке їх дроблення, при якому предметом договору купівлі-продажу є
незначна частина жилого будинку (частини будинку), що не може бути
виражена у вигляді відокремленого жилого приміщення, за винятком
продажу її співвласнику.
Якщо жилий будинок, що є в особистій власності громадянина,
підлягає знесенню в зв'язку з вилученням земельної ділянки для
державних або громадських потреб, то цей будинок може бути продано
з дозволу виконавчого комітету районної, міської, районної в місті
Ради народних депутатів, за винятком випадків продажу будинку на
знос або підприємствам, установам, організаціям, яким відведено
земельну ділянку, а також продажу частини будинку співвласнику.
( Стаття 226 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 278-11
від 20.05.85, N 6757-11 від 25.10.88 )

С т а т т я 227. Форма договору купівлі-продажу жилого
будинку

Договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути
нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин.
Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47
цього Кодексу).
Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у
виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.


С т а т т я 227-1. ( Стаття 226 виключена на підставі Закону
N 3718-12 від 16.12.93 )
Форма договору купівлі-продажу будівельних
матеріалів, що укладається між громадянами

Договір купівлі-продажу будівельних матеріалів, що
укладається між громадянами, повинен бути нотаріально посвідчений,
крім випадків, коли продавець передає покупцеві майно разом з
документом про його придбання в торговельній чи іншій організації.
Недодержання цієї вимоги тягне за собою застосування правил,
передбачених статтею 48 цього Кодексу.

С т а т т я 228. Ціна

Продаж майна провадиться за цінами, що встановлюються за
погодженням сторін, якщо інше не передбачено законодавчими
актами.
(із змінами, внесеними Законом N 3718-12 від 16.12.93)

С т а т т я 229. Обов'язок продавця попередити покупця про
права третіх осіб на продавану річ

При укладенні договору продавець зобов'язаний попередити
покупця про всі права третіх осіб на продавану річ (право наймача,
право застави, довічного користування тощо). Невиконання цього
правила дає покупцеві право вимагати зменшення ціни або розірвання
договору і відшкодування збитків.

С т а т т я 230. Обов'язок продавця зберігати продану річ

Якщо право власності (право оперативного управління)
переходить до покупця раніше передачі речі (стаття 128 цього
Кодексу), продавець зобов'язаний до передачі зберігати річ, не
допускаючи її погіршення.
Необхідні для цього витрати покупець зобов'язаний
відшкодувати продавцеві, якщо це передбачено договором.
(із змінами, внесеними Указом ПВР N 278-11 від 20.05.85)


С т а т т я 231. Наслідки невиконання продавцем обов'язку
передати річ

Якщо продавець на порушення договору не передає покупцеві
продану річ, покупець вправі вимагати передачі йому проданої речі
і відшкодування збитків, завданих затримкою виконання, або, з
своєї сторони, відмовитись від виконання договору і вимагати
відшкодування збитків.

С т а т т я 232. Наслідки відмови покупця прийняти куплену
річ або оплатити її

Якщо покупець на порушення договору відмовиться прийняти
куплену річ або заплатити за неї встановлену ціну, продавець
вправі вимагати прийняття речі покупцем і оплати ціни, а також
відшкодування збитків, завданих затримкою виконання, або, з своєї
сторони, відмовитись від договору і вимагати відшкодування
збитків.

С т а т т я 233. Якість проданої речі

Якість проданої речі повинна відповідати умовам договору, а
при відсутності вказівок у договорі - вимогам, що звичайно
ставляться.
Річ, що продається торговельною організацією, повинна
відповідати стандартові, технічним умовам або зразкам,
встановленим для речей цього роду, якщо інше не випливає з
характеру даного виду купівлі-продажу.

С т а т т я 234. Права покупця в разі продажу йому речі
неналежної якості

Покупець, якому продано річ неналежної якості, якщо її
недоліки не були застережені продавцем, вправі за своїм вибором
вимагати:
або заміни речі, визначеної в договорі родовими ознаками,
річчю належної якості;
або відповідного зменшення купівельної ціни;
або безоплатного усунення недоліків речі продавцем чи
відшкодування витрат покупця на їх виправлення;
або розірвання договору з відшкодуванням покупцеві збитків;
або заміни та такий же товар іншої моделі з відповідним
перерахуванням купівельної ціни;
Порядок реалізації цих прав визначається Законом України
"Про захист прав споживачів" ( 1023-12 ) та іншими актами
законодавства.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з Указом ПВР N
278-11 від 20.05.85, Законом N 107/94-ВР від 15.07.94 ).

Стаття 234-1. Право покупця на обмін товару належної якості

Покупець протягом 14 днів, не рахуючи дня купівлі, має право
обміняти непродовольчий товар належної якості на аналогічний у
продавця, у якого він був придбаний, якщо товар не підійшов за
формою, габаритами, фасоном, кольором, розміром або якщо з інших
причин він не може бути використаний за призначенням.
Порядок здійснення такого обміну визначається Законом України
"Про захист прав споживачів". ( 1023-12 ).
( Доповнено статтею відповідно до Закону N 107/94-ВР від 15.07.94)

Стаття 235. Строки пред'явлення претензій у
зв'язку з недоліками проданої речі

Покупець вправі заявити продавцеві претензію з приводу не
застережених продавцем недоліків проданої речі, на яку не
встановлено гарантійний строк, якщо недоліки були виявлені
протягом шести місяців з дня передачі, стосовно нерухомого майна -
не пізніше трьох років з дня передачі їх покупцю, а якщо день
передачі нерухомого майна встановити неможливо або якщо майно
перебувало у покупця до укладення договору купівлі-продажу - з дня
укладення договору купівлі-продажу.
( В редакції Закону N 107/94-ВР від 15.07.94 )

С т а т т я 236. Претензії з приводу недоліків речі,
проданої з гарантійним строком

У випадках, коли для речей, що продаються через роздрібні
торговельні організації, встановлено відповідно до статті 250
цього Кодексу гарантійні строки, ці строки обчислюються з дня
роздрібного продажу. Покупець протягом гарантійного строку може
пред'явити продавцеві претензію з приводу недоліків проданої речі,
що перешкоджають її нормальному використанню.
( Частина друга статті виключена відповідно до Закону N 107/94-ВР
від 15.07.94 )
( Стаття 236 із змінами, внесеними згідно із Законом N 107/94-ВР
від 15.07.94 )

С т а т т я 237. Строк давності за позовом про недоліки
проданої речі

Позов з приводу недоліків проданої речі може бути
пред'явлений не пізніше шести місяців з дня відхилення претензії,
а якщо претензія не заявлена або день її заявлення встановити
неможливо - не пізніше шести місяців з дня закінчення строку,
встановленого для заявлення претензії (статті 235, 236 цього
Кодексу).

С т а т т я 238. Відповідальність продавця за відсудження
проданої речі у покупця

Якщо третя особа на підставі, що виникла до продажу речі,
пред'явить до покупця позов про її відібрання, покупець
зобов'язаний притягти продавця до участі в справі, а продавець
зобов'язаний вступити в цю справу на стороні покупця.
Непритягнення покупцем продавця до участі в справі звільняє
продавця від відповідальності перед покупцем, коли продавець
доведе, що, взявши участь у справі, він міг би запобігти вилученню
речі у покупця.
Продавець, який був притягнений покупцем до участі в справі,
але не взяв в ній участі, позбавляється права доводити
неправильність ведення справи покупцем.

С т а т т я 239. Обов'язок продавця в разі відсудження
проданої речі

Якщо в силу рішення суду, арбітражу або третейського суду
продана річ вилучена у покупця, продавець зобов'язаний
відшкодувати покупцеві понесені ним збитки.
Угода сторін про звільнення або обмеження відповідальності
продавця недійсна, якщо продавець, знаючи про існування прав
третьої особи на продавану річ, навмисно приховав це від покупця.

С т а т т я 240. Продаж товарів у кредит

Товари тривалого користування можуть продаватися громадянам
роздрібними торговельними підприємствами в кредит (з розстрочкою
платежу) у випадках і порядку, встановлюваних законодавством Союзу
РСР і Української РСР.
Продаж товарів у кредит провадиться за цінами, що діють на
день продажу. Наступна зміна цін на продані в кредит товари не
тягне за собою перерахунку.
Право власності на товари, що продаються в кредит, виникає у
покупця відповідно до правил статті 128 цього Кодексу.
(із змінами, внесеними Указом ПВР N 278-11 від 20.05.85)


Глава 21.

МІНА

С т а т т я 241. Договір міни

За договором міни між сторонами провадиться обмін одного
майна на інше.
Кожний з тих, хто бере участь у міні, вважається продавцем
того майна, яке він дає в обмін, і покупцем майна, яке він
одержує.
Договір міни, в якому однією або обома сторонами є державні
організації, може бути укладений лише у випадках, передбачених
законодавством Союзу РСР і Української РСР.

С т а т т я 242. Застосування до договору міни правил
купівлі-продажу

До договору міни застосовуються відповідно правила про
договір купівлі-продажу, якщо інше не випливає з змісту відносин
сторін.

Глава 22.

ДАРУВАННЯ

С т а т т я 243. Договір дарування

За договором дарування одна сторона передає безоплатно другій
стороні майно у власність.
Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі
майна обдарованому.
Дарування громадянами майна державним, кооперативним або
іншим громадським організаціям може бути обумовлено використанням
цього майна для певної суспільно корисної мети.

С т а т т я 244. Форма договору дарування

Договір дарування на суму понад 500 карбованців, а при
даруванні валютних цінностей - на суму понад 50 карбованців
повинен бути нотаріально посвідчений.
Договір дарування громадянином майна державній, кооперативній
або іншій громадській організації укладається в простій письмовій
формі.
До договорів дарування нерухомого майна застосовуються
правила статті 227 і цього Кодексу.
(із змінами, внесеними Указами ПВР N 1593-09 від 22.12.76, N
278-11 від 20.05.85, N 2444-11 від 27.06.86, 3718-12 від 16.12.93)



Глава 23.

ПОСТАВКА

С т а т т я 245. Договір поставки

За договором поставки організація-поставщик зобов'язується
передати у певні строки або строк організації-покупцеві
(замовникові) у власність (в оперативне управління) певну
продукцію згідно з обов'язковим для обох організацій плановим
актом розподілу продукції; організація-покупець зобов'язується
прийняти продукцію і оплатити її за встановленими цінами.
Договором поставки є також договір, що укладається між
організаціями за їх розсудом, за яким поставщик зобов'язується
передати покупцеві продукцію, що не розподіляється в плановому
порядку, в строк, який не збігається з моментом укладення
договору.
Поставка продукції без укладення договору провадиться лише у
випадках, встановлених Радою Міністрів Союзу РСР або Радою
Міністрів Української РСР.
(із змінами, внесеними Указом ПВР N 278-11 від 20.05.85)


С т а т т я 246. Недопоставка або невибірка продукції

Кількість продукції, недопоставлена поставщиком або не
вибрана покупцем в обумовлений строк, повинна бути поставлена
(вибрана) в порядку і в строки, передбачені Положеннями про
поставки, Особливими умовами поставки окремих видів продукції
(стаття 252 цього Кодексу) або договором.
Покупець вправі, повідомивши поставщика, відмовитись від
прийняття продукції, поставка якої прострочена, якщо в договорі не
передбачено інше. Продукцію, відвантажену поставщиком до одержання
повідомлення покупця, останній зобов'язаний прийняти і оплатити.

С т а т т я 247. Асортимент продукції, що поставляється

Продукція повинна бути поставлена в асортименті,
передбаченому договором.
Поставка продукції одних видів, що входять до даного
асортименту, в більшій кількості, ніж передбачено договором, не
зараховується у покриття недопоставки продукції інших видів, крім
випадків, коли така поставка проведена за згодою покупця.
За недопоставку продукції окремих видів, що входять до
асортименту, поставщик сплачує встановлену неустойку, хоч у строк,
передбачений договором, поставка в загальній вартості продукції
була б виконана.

С т а т т я 248. Якість продукції, що поставляється

Якість продукції, що поставляється, повинна відповідати
стандартам, технічним умовам або зразкам. У договорі може бути
передбачена поставка продукції більш високої якості порівняно з
стандартами, затвердженими технічними умовами чи зразками.
В разі поставки продукції більш низької якості, ніж
вимагається стандартом, затвердженими технічними умовами чи
зразком, покупець зобов'язаний відмовитися від прийняття і оплати
продукції, а якщо продукція вже оплачена покупцем, то внесена ним
сума підлягає поверненню.
Проте, якщо недоліки поставленої продукції можуть бути
усунені без повернення її поставщикові, покупець вправі вимагати
від поставщика усунення недоліків у місці знаходження продукції
або усунути їх своїми засобами, але за рахунок поставщика.
Якщо поставлена продукція відповідає стандартам або технічним
умовам, але виявиться більш низького сорту, ніж було обумовлено,
то покупець має право прийняти продукцію з оплатою за ціною,
встановленою для продукції відповідного сорту, або відмовитися від
прийняття і оплати продукції.


С т а т т я 249. Строк позовної давності за позовами про
недоліки поставленої продукції

Для позовів, що випливають з поставки продукції неналежної
якості, встановлюється шестимісячний строк давності з дня
встановлення покупцем у належному порядку недоліків поставленої
йому продукції.

С т а т т я 250. Строки пред'явлення претензій у зв'язку з
недоліками поставленої продукції

Строки і порядок встановлення покупцем недоліків поставленої
йому продукції, що не могли бути виявлені при звичайному її
прийманні, і пред'явлення поставщикові претензій, які випливають з
поставки продукції неналежної якості, визначаються законодавством
Союзу РСР.
Щодо продукції, призначеної для тривалого користування або
зберігання, стандартами або технічними умовами можуть
передбачатися більш тривалі строки для встановлення покупцем у
належному порядку зазначених недоліків (гарантійні строки) з
наступним пред'явленням поставщикові претензійних вимог про
усунення цих недоліків або про заміну продукції. Поставщик
зобов'язаний безоплатно виправити недоліки продукції, на яку
встановлено гарантійний строк, або замінити її, якщо не доведе, що
недоліки виникли внаслідок порушення покупцем правил користування
продукцією або зберігання її.
Договорами можуть встановлюватися гарантійні строки, якщо
вони не передбачені стандартами або технічними умовами, а також
гарантійні строки більш тривалі, ніж передбачено стандартами або
технічними умовами.
Щодо товарів народного споживання, які продаються через
роздрібні торговельні організації, гарантійний строк обчислюється
з дня роздрібного продажу речі (стаття 236 цього Кодексу).

С т а т т я 251. Комплектність продукції, що поставляється

Продукція повинна поставлятися комплектно відповідно до вимог
стандартів, технічних умов або прейскурантів. У договорі може бути
передбачено поставку продукції з додатковими до комплекту виробами
(частинами) або без окремих непотрібних покупцеві виробів
(частин), що входять до комплекту. Якщо комплектність не визначена
стандартом, затвердженими технічними умовами або прейскурантом,
вона в необхідних випадках може визначатися договором.
В разі поставки некомплектної продукції покупець зобов'язаний
вимагати доукомплектування продукції або заміни некомплектної
продукції комплектною і надалі до її укомплектування або заміни
відмовитися від її оплати, а якщо продукція уже оплачена, вимагати
повернення сплачених за неї сум.
При неукомплектуванні поставщиком продукції в установлений за
погодженням сторін строк покупець вправі відмовитись від
продукції.
(із змінами, внесеними Указом N 2013-07 від 24.06.69)


С т а т т я 252. Положення про поставки і Особливі умови
поставок

Договори поставки укладаються і виконуються відповідно до
Положень про поставки, затверджуваних Радою Міністрів СРСР, і
Особливих умов поставки окремих видів продукції, затверджуваних у
порядку, встановленому Радою Міністрів СРСР, а в передбачених нею
випадках - Радою Міністрів Української РСР.

С т а т т я 253. Відповідальність за порушення договору
поставки

Відповідно до Положень про поставки і Особливих умов
поставки, зазначених в статті 252 цього Кодексу, стягуються
неустойка (штраф, пеня) і збитки за порушення обов'язків за
договором поставки.
У випадках поставки продукції неналежної якості або
некомплектної покупець стягує з поставщика встановлену неустойку
(штраф) і, крім того, завдані такою поставкою збитки без
зарахування неустойки (штрафу).


Глава 24.

ДЕРЖАВНА ЗАКУПКА СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ПРОДУКЦІЇ У
КОЛГОСПІВ, РАДГОСПІВ ТА ІНШИХ ГОСПОДАРСТВ

(назва глави в редакції Указу N 278-11 від 20.05.85)

С т а т т я 254. Договір контрактації сільськогосподарської
продукції

Державна закупка сільськогосподарської продукції у колгоспів
і радгоспів здійснюється за договорами контрактації, які
укладаються на основі державних замовлень на поставку державі
сільськогосподарської продукції і планів розвитку
сільськогосподарського виробництва в колгоспах і радгоспах.
Законодавством Союзу РСР може бути передбачено випадки
державної закупки сільськогосподарської продукції за договорами
контрактації і в інших господарств.
(із змінами, внесеними Указами N 278-11 від 20.05.85,
N 5095-11 від 24.12.87)

С т а т т я 255. Зміст договору контрактації

В договорах контрактації повинні передбачатися:
кількість (по видах продукції), якість, строки, порядок і
умови доставки та місця здачі сільськогосподарської продукції;
обов'язок заготівельних організацій і підприємств своєчасно
прийняти продукцію і оплатити її за встановленими цінами, а також
строки і розміри видачі грошових авансів колгоспам;
обов'язки по наданню колгоспам, радгоспам та іншим
господарствам допомоги в організації виробництва
сільськогосподарської продукції та її транспортування на
приймальні пункти і підприємства;
взаємна майнова відповідальність сторін у разі невиконання
ними обов'язків.
Типові договори контрактації затверджуються в порядку,
встановлюваному Радою Міністрів СРСР. (із змінами, внесеними
Указом ПВР N 278-11 від 20.05.85)

Глава 25.

МАЙНОВИЙ НАЙОМ

С т а т т я 256. Договір майнового найму

За договором майнового найму наймодавець зобов'язується
надати наймачеві майно у тимчасове користування за плату.

С т а т т я 257. Форма договору майнового найму

Договір майнового найму між громадянами на строк більше
одного року повинен бути укладений у письмовій формі.
Договір найму майна державних, кооперативних та інших
громадських організацій повинен бути укладений у письмовій формі,
за винятком випадків, передбачених окремими правилами.

С т а т т я 258. Строк договору майнового найму

Строк договору майнового найму визначається за погодженням
сторін, якщо інше не встановлено чинним законодавством.
(із змінами, внесеними Законом N 2554-12 від 07.07.92)


С т а т т я 259. Укладення договору майнового найму без
зазначення строку

Коли договір майнового найму укладено без зазначення строку,
він вважається укладеним на невизначений строк і кожна із сторін
вправі відмовитися від договору в будь-який час, попередивши про
це в письмовій формі другу сторону за три місяці.
(із змінами, внесеними Законом N 2554-12 від 07.07.92)

С т а т т я 260. Продовження користування майном після
закінчення строку договору

В разі продовження користування майном після закінчення
строку договору при відсутності заперечень з боку наймодавця
договір вважається поновленим на невизначений строк і кожна з
сторін вправі в будь-який час відмовитись від договору,
попередивши про це другу сторону за один місяць.
(із змінами, внесеними Законом N 2554-12 від 07.07.92)

С т а т т я 261. ( Стаття 261 виключена на підставі Закону
N 2554-12 від 07.07.92 )
Привілеєве право соціалістичної
організації на поновлення договору найму

Державна, кооперативна або інша громадська організація, що
справно виконує взяті на себе за договором найму зобов'язання, по
закінченні строку дії договору має привілеєве перед іншими особами
право на поновлення договору.

С т а т т я 262. Надання майна наймачеві

Наймодавець зобов'язаний надати наймачеві майно у стані, що
відповідає умовам договору і призначенню майна.
Наймодавець не відповідає за недоліки майна, які були ним
застережені при укладенні договору.

С т а т т я 263. Наслідки ненадання майна наймачеві

Коли наймодавець не надає у користування наймачеві зданого в
найом майна, наймач вправі витребувати від нього це майно (стаття
208 цього Кодексу) і вимагати відшкодування збитків, завданих
затримкою виконання, або з свого боку відмовитись від договору і
стягнути збитки, завдані його невиконанням.

С т а т т я 264. Обов'язки наймодавця по утриманню зданого в
найом майна

Наймодавець зобов'язаний провадити за свій рахунок
капітальний ремонт зданого в найом майна, якщо інше не передбачено
законом або договором.
Невиконання цього обов'язку наймодавцем дає наймачеві право
або зробити капітальний ремонт, що передбачений договором чи
викликається невідкладною необхідністю, і стягнути з наймодавця
вартість ремонту чи зарахувати її в рахунок найомної плати; або
розірвати договір (стаття 270 цього Кодексу) і стягнути збитки,
завдані його невиконанням.

С т а т т я 265. Обов'язки наймача

Наймач зобов'язаний:
1) своєчасно вносити плату за користування майном;
2) користуватися майном відповідно до договору і призначення
майна;
3) підтримувати найняте майно у справному стані;
4) провадити за свій рахунок поточний ремонт, якщо інше не
встановлено законом або договором;
5) при припиненні договору найму - повернути майно у тому
стані, в якому він його одержав, з урахуванням нормального зносу,
або у стані, обумовленому договором.

С т а т т я 266. Зменшення найомної плати

Наймач вправі вимагати відповідного зменшення найомної плати,
якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість
передбаченого договором користування найнятим майном істотно
зменшилась.

С т а т т я 267. Здавання майна в піднайом

Здавання наймачем найнятого майна в піднайом дозволяється
лише за згодою наймодавця, якщо інше не передбачено законом або
договором.

С т а т т я 268. Збереження чинності договору найму при
переході майна до іншого власника

При переході права власності на здане в найом майно від
наймодавця до іншої особи договір найму зберігає чинність для
нового власника.
Договір найму зберігає чинність і при переході майна від
однієї державної організації (наймодавця) до іншої.


С т а т т я 269. Дострокове розірвання договору на вимогу
наймодавця

Наймодавець може пред'явити в суді, арбітражі або в
третейському суді вимогу про дострокове розірвання договору найму,
якщо наймач:
1) користується майном не відповідно до договору або
призначення майна;
2) навмисно або з необережності погіршує стан майна;
3) не вніс плати протягом трьох місяців з дня закінчення
строку платежу, а за договором побутового прокату - протягом