ДБН Б.2.2-1-01(Проект. Перша редакція) Містобудування. Планування і забудова населених пунктів

ДЕРЖАВНІ БУДІВЕЛЬНІ НОРМИ УКРАЇНИ 

МІСТОБУДУВАННЯ. ПЛАНУВАННЯ І ЗАБУДОВА НАСЕЛЕНИХ ПУНКТІВ

ДБН Б.2.2-1-01

(Проект. Перша редакція)

 замість ДБН 360 92* ДБН Б.2.4-2-94

 

Дані норми поширюються на проектування нових і реконструкцію існуючих поселень України (міста, райони у містах, селища міського типу, селища, ссела) ‚ є обовязковими для органів державного управління‚ місцевого і регіонального самоуправління‚ підприємств і установ не залежно від їх форм власності та відомчого підпорядкування‚ громадських об`єднань‚ які здійснюють проектування‚ будівництво і благоустрій на території міських і сільських населених пунктів.

Норми передбачають можливість їх зміни чи доповнення в звязку з прийняттям нових законодавчих актів України‚ розвитком соціально-економічних умов‚ удосконаленням ринкових відношень‚ вимог містобудівної практики. .

ДБН “Містобудування. Планування і забудова населених пунктів” встановлюють загальні вимоги до планувальної організації і забудови всіх населених пунктів. Вони враховують можливість розробки і введення в дію місцевих Правил забудови населених пунктів‚ які грунтуються на державних нормах‚ а також більш детально ураховують місцеві особливості.

Після введення в дію ДБН “Містобудування. Планування і забудова населених пунктів”. на території України втрачають дію:

ДБН 360-92 “Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень”, ДБН 360-92* “Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень”, ДБН Б.2.4-2-94 “Планування і забудова сільських поселень”, ВСН 43-85** “Застройка территорий коллективных садов”, СН 441-72 “Указания по проектированию ограждений площадок и участков предприятий, зданий и сооружений”, окремі пункти ДБН 79-92 “Житлові будинки для індивідуальних забудовників”, ВСН 62-91 “Проектирование среды жизнедеятельности с учетом потребностей инвалидов и маломобильных групп населения”‚ а також їнших нормативних актів, які включають планувальні розділи або планувальні параметри.

Термінологія та визначення основних понять наведені в додатках.

1.ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

1.1. Планування і забудова населених пунктів України повинні відповідати вимогам: Конституції України‚ законів України‚ указів Президента Українита та постанов Кабінету міністрів України‚ вимогам санітарного законодавства‚ а також державних нормативних документів‚ які регламентують будівельні‚ екологічні та інші аспекти містобудування.

1.2. Вимоги до планування і забудови населених пунктів спрямовані на створення середовища міст і всіх типів поселень‚ яке забезпечую необхідні умови життєдіяльності населення відповідно до існуючих соціально-економічних умов держави‚ а також передбачають можливість подальшого його розвитку і удосконалення з вирішенням комплексу питань планування‚ забудови‚ раціонального використання територій тощо.

1.3. Основою проектування‚ планування і забудови населених пунктів повинна бути попередньо розроблена концепція або концептуальні положення їх соціально-економічного розвитку‚ визначення пріоритетів і масштабів планувального розвитку на перспективу.

1.4. Розвиток системи розселення повинен ґрунтуватись на існуючій мережі міських і сільських населених пунктів‚ включаючи агломерації‚ які формуються. Проектування поселень повинно ураховувати загальні тенденції і можливості розвитку їх містобудівної бази‚ зміни чисельності населення‚ необхідність їх територіального розвитку тощо.

1.5. Міські та сільські населені пункти залежно від проектної чисельності населення на розрахунковий строк‚ слід поділяти на групи (табл.1.1).

Таблиця 1.1

Групи поселень	Населення‚ тис. чол.
		міст	сільських поселень
Найзначніші	Понад 1000	_
Значні	Понад 500 до 1000	Понад 5 Понад 3 до 5
Великі	Понад 250 до 500	Понад 1 до 3 Понад 0.5 до 1
Середні	Понад 100 до 250 Понад 50 до 100	Понад 0.2 до 0.5
Малі*	Понад 20 до 50 Понад 10 до 20 До 10	Понад 0.05 до 0.2 До 0.2
*До групи малих міст включені селища

1.6. Для забезпечення умов територіального розвитку міст на перспективу‚ розміщення і будівництва споруд‚ пов`язаних з функціонуванням міського господарства‚ розміщенням житлового‚ дачного та садівницького будівництва тощо необхідно виділяти приміські зони різного призначення‚ в тому числі‚ зелені зони для відпочинку населення‚ поліпшення санітарних‚ екологічних умов і мікроклімату міст.

Планування і забудови приміських зон слід вирішувати у відповідності до архітектуно-планувальних особливостей самих міст‚ які вони оточують.

1.7. Рівень соціально-економічного розвитку поселення‚ або його частини‚ що проектується‚ повинен визначатись такими головними критеріями‚ як потреби населення і забезпечення певних видів їх діяльності‚ наявність ресурсних можливостей‚ ефективне використання територій різних функціональних зон. Слід ураховувати архітектурно-планувальну і цінову відмінність ділянок міської території при вирішення їх планування і забудови‚ але у всіх випадках необхідно забезпечувати формування міського середовища‚ яке задовольняє комплексу вимог‚ в тому числі: соціальних‚ кологічних‚ санітарно-гігієнічних‚ інженерно-технічних і інш.‚

 2. ЗАГАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ ПОСЕЛЕНЬ‚ ПЛАНУВАННЯ І ЗОНУВАННЯ

Функціонально-планувальна організація

міських поселень

2.1. Території міських поселень за своїм функціональним призначенням і характером використання в загальному випадку слід підрозділяти на сельбищні, виробничі, та ландшафтно-рекреаційні зі здійсненням відповідного функціонального зонування за основними видами діяльності.

Примітки:

1. У конкретних місцевих умовах та в залежності від народногосподарського профілю в міських поселеннях можуть бути виділені й інші види функціональних територій: при наявності лікувальних ресурсів курортні зони; значного історико-культурного потенціалу історичні, археологічні заповідники; цінних природних ландшафтів природні заповідники, заказники; землі сільськогосподарського призначення; території зовнішнього транспорту (переважно в міських поселеннях значних транспортних вузлах), у т.ч. трубопроводів, ліній високовольтних електричних передач; території спецпризначення (у т.ч. військові); експериментальних полігонів; шахтних та інших відвалів тощо. Залежно від площі територій та їх питомої ваги в поселенні вони включаються до складу інших зон або розглядаються як самостійні зони.

2. У складі основних функціональних територій, у свою чергу, слід виділяти окремі зони і підзони вузько спеціалізовані за функцією та диференційовані за вимогами щодо використання земель, планування і забудови, у т.ч. резервні території під майбутні функції.

В умовах сталої забудови слід також виділяти зони реконструкції, зони регенерації історичної забудови, а також зони та мікрозони забудови різних морфологічних типів, у тому числі історичної забудови різних часів і стилів, міських топонімічних територій.

2.2. До сельбищної території входять ділянки житлової забудови різних типів та громадської забудови (окремих споруд і їх комплексів): установ і підприємств культурно-побутового (громадського) обслуговування населення, адміністративно-управлінських, органів самоврядування, правоохоронних, громадських організацій, політичних, релігійних, культурних, наукових, проектних, навчальних, медичних, торговельно-підприємницьких, спортивних та ін.; внутрішньо-сельбищних вулично-дорожньої і інженерних мереж, площ, парків, садів, інших зелених насаджень та місць загального користування.

У складі сельбищної території, зокрема, у великих, крупних і найкрупніших містах, слід передбачати окремі функціональні зони та підзони: житлової багатоквартирної забудови; садибної забудови з підзоною дачної забудови; громадської забудови з підзонами спеціалізованих за функціями комплексів; змішаної багатофункціональної забудови з підзонами громадсько-житлової (у центральній частині міста), житлово-виробничої, громадсько-виробничої та ін.

Примітка: В зоні багатоквартирної житлової забудови, при необхідності, виділяються окремі підзони багато- і середньоповерхової забудови, малоповерхової блокованої без садиб (терасової в умовах складного рельєфу) та змішаної поверховості.

2.3. Виробнича територія призначена для розміщення: ділянок (зон) промислових підприємств і повязаних із ними виробничих обєктів; . науково-виробничіх установ і їх комплексів; підприємств із переробки сільськогосподарських продуктів, ремонту та технічного обслуговування; зони коммунальних підприємств (трамвайно-тролейбусних депо, автобусних, таксомоторних парків, пожежних депо, ринків, котелень тощо); зони змішаної виробничої та житлової забудови; ділянок установ громадського обслуговування‚ внутрішньої вулично-дорожньої і інженерних мереж, зелених насаджень загального користування.

При необхідності включаються: ділянки обєктів спецпризначення (оборонних), зовнішньої та приміської інженерно-транспортної інфраструктури (крупних гаражів, автобаз, залізничних депо, вантажних станцій, портів, вокзалів, крупних інженерних споруд), а також території спеціальних санітарно-захисних зелених насаджень.

Примітка. Промислові підприємства та науково-виробничі установи, які не виділяють у навколишнє середовище екологічно шкідливих, токсичних, пилоутворюючих, вибухо- та пожежонебезпечних речовин, не є джерелом підвищеного рівня шуму, вібрації, радіаційного фону й електромагнітних випромінювань, не вимагають підїзних залізничних колій, великої площі ділянки дозволяється розміщувати в межах сельбищної території з додержанням необхідних санітарно-гігієнічних і протипожежних вимог.

2.5. Ландшафтно-рекреаційна територія (зона) обєднує озеленені, водні простори та інші сприятливі елементи природного ландшафту в межах забудови населеного місця і його приміській зеленій зоні. До її складу слід відносити: сквери, сади, парки, лісо- і водопарки, міські ліси, пляжі, а також ландшафти, що охороняються, землі сільськогосподарського використання та інші угіддя, які формують систему відкритих просторів (та не створюють окремої зони); заміські зони масового короткочасного й тривалого відпочинку, міжселищні зони відпочинку; курортні території (якщо вони є та не створюють окремої зони); внутрішні вулично-дорожня і інженерні мережі, ділянки установ громадського обслуговування відпочиваючих.

2.6. Для визначення місць розташування, меж, регламентів та заходів з використання й забудови основних функціональних територій міських поселень здійснюється їх режимне зонування з визначенням територій з особливим режимом, планувальними обмеженнями. В їх межах, на основі відповідних діючих законодавчо-нормативних документів, виділяються, при необхідності, зони історичних ареалів населених місць та зони охорони нерухомої історико-культурної й природної спадщини, включаючи меморіальні цвинтарі, заказники та природно-заповідний фонд, округи санітарної охорони курортів (при їх наявності), водоохоронні, санітарно-захисні, шумозахисні, сейсмічні зони, не придатні для будівництва ділянки (оповзні, крутосхили), коридори проходження магістральних ліній і мереж інженерного обладнання та ін.

2.7. Для досягнення високого соціально-економічного ефекту формування функціонально-планувальної структури міст потрібно прагнути до компактного розвитку їх планів, що досягається підвищенням інтенсивності використання території під розселення та інші основні функції. При цьому треба враховувати неоднорідність функціонально-планувальних якостей міських територій, які встановлюються їх зонуванням за встановленими коефіцієнтами цінності, що визначаються неоднаковими інтенсивністю освоєння та умовами транспортної доступності відносно житлових районів, місць прикладення праці, загальномиського центру та інших центрів і установ загальноміського значення, місць відпочинку. У додатку 2.1 наводяться рекомендовані радіуси зон різної містобудівної якості й орієнтовні коефіцієнти містобудівної цінності територій у містах різних груп за кількістю населення.

Примітка. На основі даної якісної оцінки міських територій, із врахуванням конкретних містобудівних умов, їх функціонального призначення, історико-культурної, ландшафтної, композиційної цінності та споживчої якості, а також вартості освоєння слід здійснювати грошову оцінку земель із відповідним зонуванням за цією відзнакою.

2.8. Для визначення форм реалізації містобудівних рішень на конкретних ділянках функціональних територій необхідно здійснювати також детальне зонування територій з установленням конкретних параметрів і режимів, вимог і обмежень до планування й забудови в межах детальних зон та стосовно кожної окремої земельної ділянки, яка має свого власника або користувача, а також обєктів сервітуту, які знаходяться в колективному користуванні, що визначається містобудівною документацією, місцевими правилами використання й забудови територій і повинно закріплятися в паспортах окремих ділянок.

2.9. Під час виконання детального зонування функціональних територій слід в їх межах виявляти і встановлювати зони невідповідності рішенням генерального плану міста та інших містобудівних проектно-планувальних документів, виставляти їм оцінку, визначати їхній тимчасовий статус, режим використання та будівельні обмеження на термін до здійснення заходів з перепрофілювання, реконструкції, виносу обєктів із наступною зміною статусу зони.

2.10. Для здійснення будівництва на ділянках, в межах усіх функціональних територій, необхідно перед його початком створення зон облаштування, на яких, відповідно з рішеннями органів виконавчої влади або місцевого самоврядування, треба здійснювати заходи щодо інженерної підготовки, створення інженерно-транспортної інфраструктури, необхідних екологічних та інших умов і заходів для її упорядкування.

2.11. У міських поселеннях з великими обсягами реконструкції, або зі складними інженерно-геологічними умовами, необхідно передбачати в межах їх територій та в приміських зонах спеціальні земельні ділянки відселенського фонду для розміщення частини населення цих поселень у випадку тимчасових відселень під час корінної реконструкції окремих районів або при раптових катастрофах, повенях тощо.

2.12. Функціонально-планувальну організацію міського поселення слід формувати, виходячи з його величини за кількістю населення, у взаємозвязку з приміською зоною та оточуючими населеними місцями, розвитком інженерно-транспортної інфраструктури, за принципом спадкоємного розвитку з врахуванням вимог історико-архітектурних опорних планів й інших визначених регламентів і обмежень.

2.13. Функціонально-планувальну структуру території міських поселень треба організовувати шляхом компактного розміщення й взаємодії усіх функціональних територій (зон), оптимальних звязків між ними, раціонального їх планування й районування на основі збалансованого розселення, розміщення місць прикладення праці, рекреації, визначення зон концентрації громадських обєктів і формування на їх основі громадських центрів. Кількість структурно-планувальних одиниць, склад, величина й розміщення громадських центрів необхідно приймати залежно від розміру поселення, його значення в системі розселення, конфігурації в плані, природних умов, існуючої та передбаченої проектною документацією функціонально- і архітектурно-планувальної організації територій.

2.14. В основу формування функціонально-планувальної структури міських поселень необхідно закладати принцип ієрархічності її побудови з визначенням центральних і периферійних структурно-планувальних одиниць різного рівня та організацією відповідної системи громадських центрів із виділенням у неї загальноміського центру, які повинні корелюватися з адміністративно-територіальною структурою міських поселень.

2.15. В найкрупніших, крупних і великих містах слід виділяти міські, демографічно ємні, основні структурно-планувальні одиниці планувальні райони, які складаються з міських районів (житлових, промислових, рекреаційних та ін.). При наявності потужних комплексів машинобудування і важкої індустрії, зосереджених у великих промислово-виробничих зонах, треба також створювати комплексні планувальні зони на основі груп планувальних районів (див. додаток 2.2).

2.16. На базі визначеної структурно-планувальної організації міських поселень слід формувати відповідну ієрархічну просторово-розвинену систему громадських центрів, у яких виділяти територіально-розвинений загальноміський центр, спеціалізовані міські центри та громадські центри планувальних районів (зон), що мають загальноміське значення, які слід доповнювати територіями громадських центрів та окремих обєктів громадського обслуговування населення. .

2.17. В найкрупніших і крупних містах, а також у міських поселеннях із розчленованою структурою, в загальноміському центрі необхідно формувати розвинене багатофункціональне центральне ядро та включати в його склад структурні громадські центри планувальних районів (зон), значні міські спеціалізовані центри.

Примітка. В історичних містах і їх історичних ареалах необхідно виділяти зону історичного планування й забудови міста, історико-культурні заповідники та зони, які можуть повністю, або частково, входити в багатофункціональне центральне ядро. В їх складі слід виявляти історичний центр міста (якщо він зберігся) та його історичне ядро.

2.18. В середніх, малих містах й селищах міського типу слід створювати єдиний загальноміський громадський центр, який доповнюється територіями центрів або окремих обєктів громадського обслуговування в промислових, сільськогосподарських та інших зонах.

Примітка. В територіально розчленованих середніх, малих містах та селищах міського типу можуть формуватися також локальні громадські центри.

2.19. Загальноміський центр треба розвивати як поліфункціональну систему, яка має основні функції: управлінську діяльність (у т.ч. з підтримання правопорядку й самоврядування), громадську (у т.ч. релігійну, профспілкову) діяльність, ділову (банківську, комерційну тощо), міжнародні звязки, наукову, культурно-просвітню і культурно-видовищну діяльності, торгівлю, громадське харчування, побутове й комунальне обслуговування, охорону здоровя, спорт, туризм, відпочинок, житло, транспорт, звязок, інформацію тощо.

В місцях концентрації спеціалізованих функцій слід створювати відповідні монофункціональні, а в зонах змішаної багатофункціональної забудови поліфункціональні громадські комплекси й центри.

Примітки:

1. При наявності у межах загальноміського центру окремих памяток історії й культури необхідне їх органічне включення до складу функціональної структури центру з додержанням усіх регламентів охорони.

2. В межах загальноміського центру допускаються окремі види науково-виробничої й виробничої діяльності, що вимагає створення в його складі окремої функціональної зони.

3. У складі загальноміського центру, особливо, в найкрупніших, крупних і великих містах, у разі концентрації у ньому спеціалізованих функцій, слід створювати відповідні функціональні зони (або мікрозони й окремі ділянки) громадської, виробничої, житлової забудови, з виділенням ділянок спеціалізованих комплексів (якщо вони є). При цьому громадські території повинні переважати у складі центрального ядра, займаючи не менше 70% його площі (див. додаток 2.3).

2.20. В межах загальноміського центру столиці держави‚ столиці автономної республіки та обласних центрах слід формувати адміністративні центри та спеціалізовані функціональні комплекси (центри) установ управління різних гілок та рівнів влади (президентської адміністрації, парламентські, урядові, силових відомств, обласної та міської держадміністрацій, органів самоврядування і їх виконкомів, судів різних інстанцій тощо); передбачати представницькі комплекси (зали конгресів, прийомів, урочистих подій); комплекси іноземних представництв тощо.

Примітка. У складі адміністративного центру слід передбачати відкриті громадські території місця проведення значних форумів і зібрань під відкритим небом (площі, еспланади).

2.21. В найкрупніших, крупних і великих містах слід формувати спеціалізовані (або поліфункціональні) центри, розташовуючи їх у центральному ядрі, на вїздах у загальноміський центр, вздовж головних транспортних магістралей, що повязують його з центрами планувальних районів (зон) та основними вїздами в місто. До основних таких центрів слід відносити адміністративно-діловий, духовний (релігійний), культурний, торговий, спортивно-рекреаційний тощо.

Примітки:

1. В історичних містах слід створювати історико-культурні (музейні) центри, заповідники, історико-меморіальні центри.

2. У складі поліфункціональних центрів загальноміського значення при значній кількості обєктів слід групувати їх у вузькоспеціалізовані комплекси: адміністративно-управлінські (законодавчої, виконавчої влади), банківські, готельні, концертні тощо.

2.22. Здійснюючи розвиток загальноміського центру і його центрального ядра треба враховувати величину міського поселення за кількістю населення та площею, його адміністративно-територіальне значення, масштаби територіального розвитку, а також місцеві містобудівні, природні умови, історико-культурний статус.

При визначенні площі територій загальноміського центру слід орієнтуватися (у загальному випадку) на питомий показник 5-8 кв.м/люд., з врахуванням перспективної чисельності населення міста (див. додаток 2.4).

Примітка. У південних містах, розташованих у ІІІБ і IVБ кліматичних підрайонах? необхідне зниження показника витрат територій загальноміського центру до 4 кв. м/люд., крім зон підвищеної сейсмічності. У містах ІІВ-ІІІВ кліматичних підрайонів, у малих містах і курортних поселеннях він може бути збільшений на 15-30%, але не перевищувати 10-12 кв.м/люд.

2.23. Зважаючи на високу функціонально-планувальну якість зони загальноміського центру, у т.ч. його центрального ядра, слід додержуватися високої ефективності використання всіх його територій, залежної від їх переважного функціонального використання (ділянки житлової, виробничої, громадської забудови та ін.), з врахуванням величини міста за кількістю населення (див.додаток. 2.1, 2.3, 2.4).

Примітка. В історичних поселеннях, внесених до Списку історичних населених місць України, які мають зону історичного планування й забудови (історичний ареал) та зони охорони памяток, у разі зведення нових споруд та реконструкції існуючої забудови, підчас її ущільнення необхідно враховувати вимоги й обмеження у відповідності з діючим законодавством. При цьому особливу увагу слід надавати регулюванню в межах історичного середовища існуючим обмеженням поверховості й необхідністю збереження історичних особливостей довкілля.

2.24. Функціонально-планувальну організацію територій міських поселень необхідно вирішувати у тісному взаємозвязку з їх архітектурно-просторовою організацією, враховуючи: природно-ландшафтні та містобудівні умови, особливості візуального сприйняття, наявність історичного середовища, масштаб забудови та загальні естетичні й композиційні вимоги, що засновані на принципах спадкоємності, цілісності, гармонійності, ієрархічності та безперервності ансамблевої організації забудови і відкритих просторів поселення і його частин.

2.25. В основу архітектурно-просторової організації забудови міських поселень необхідно закладати систему архітектурно-планувальних та композиційно-просторових осей, вузлів, які повинні визначатися системою основних вулиць, магістралей, площ, громадських центрів, історичних комплексів і окремих памяток, а також виразних елементів ландшафту. Вирішення нової забудови, особливо в умовах реконструкції, повинно враховувати загальний масштаб, пропорції забудови, що склалася, та елементів природного ландшафту, забезпечуючи композиційне взаємосполучуваність із ними.

 

 

Функціонально-планувальна організація сільських поселень

2.26. Територію для планування нових‚ реконструкції існуючих населених пунктів належить вибрати на підставі Державного земельного кадастру, а також Містобудівного кадастру населених пунктів. Першочерговому освоєнню підлягають вільні від забудови землі, що знаходяться у межах населеного пункту, включаючи ділянки, на яких потрібно провести спеціальні інженерні заходи, а також землі, на яких розташовані старі будівлі, у відповідності з відведенням земельних ділянок на підставі діючого законодавства.

ПРИМІТКИ:
1. На перехідний період першочергові задачі розвитку і реконструкції сільських поселень визначаються: інвентаризацію земель сільських населених пунктів; встановленням меж сільських поселень.
2. Фермерські та індивідуальні господарства можуть бути упоряджені на землях сільськогосподарського призначення та сільських населених пунктів з дотриманням земельного законодавства.

2.27. При розміщенні нового будівництва необхідно передбачати:

максимальне використання існуючого будівельного фонду і зелених насаджань;

дбайливе використання землі, створення умов, що виключають забруднення грунту, повітряного басейну, джерел водопостачання;

дотримання санітарно-захисних, зооветеринарних і протипожежних вимог;

створення умов для раціональної організації сільськогосподарського виробництва, в тому числі фермерських господарств;

організація зручного звязку між сельбищною і виробничою зонами населеного пункту, а також фермерських господарств з зовнішніми магістралями;

можливості раціонального розміщення місць прикладання праці, проживання і відпочинку населення;

можливість забезпечення населених пунктів, а також фермерських господарств на перспективу достатньою кількістю води, що відповідає вимогам відповідного ГОСТу

Розміщення обєктів виробничого, житлово-цивільного‚ комунального

будівництва не допускається:

на площі промислового залягання корисних копалин без погодження з органами Держкомітету України по нагляду за охороною праці, а також без якісної характеристики корисних копалин;

у небезпечних зонах відвалів породи вугільних і сланцевих шахт, а також збагачувальних фабрик;
в зонах активних карстових явищ;

в зонах радіоактивного забруднення, визначених діючим законодавством;

в зонах зсувів, селевих потоків та снігових лавин, що загрожують експлуатації будівель і споруд;

в першому поясі зони санітарної охорони джерел водопостачання;

в першій зоні округів санітарної охорони курортів, якщо обєкт, що проектується, не повязаний з експлуатацією курорту;

на ділянках зелених зон міст і селищ міського типу, де знаходяться ліси, лісопарки й зелені насадження, які виконують захисні і санітарно-гігієнічні функції, або є місцями відпочинку населення;

на ділянках закритих кладовищ (навіть після закінчення строку їх дії);

на ділянках, забруднених органічними і радіоактивними відходами, до закінчення строків, що встановлені органами санітарно-епідеміологічної служби;

на землях заповідників і в межах, які встановлюються навколо охоронних зон;

в зонах охорони памяток історії і культури.

2.28. При виборі території для забудови необхідно забезпечувати збереження природного середовища, передбачати заходи щодо запобігання ерозійним процесам, забрудненню грунтів і водних джерел. Майданчик для будівництва при наявності радіоекологічного паспорту повинен мати достатні розміри з урахуванням розвитку обєктів, які розміщуються на перспективу, налагодження систем водопостачання, каналізації, електропостачання і упорядкування транспортного обслуговування.

2.29 . Вибір території для будівництва повинен бути підтверджений техніко-економічними розрахунками шляхом порівняння варіантів можливого розміщення будівництва, що намічається з урахуванням раціонального використання земельних ділянок, відшкодування землекористувачам збитків, що спричиняються вилученням земельних ділянок і витрат сільськогосподарського виробництва, повязаних з вилученням сільськогосподарських угідь.

2.30. На території сільського населеного пункту в залежності від функціонального призначення слід виділяти сельбищну і виробничу зони. При формуванні функціональних зон сільського поселення необхідно керуватись основними положеннями Державного земельного і Містобудівного кадастрів населених пунктів. Сельбищна зона включає громадський центр, територію житлової забудови, вулиці, бульвари, проїзди, майданчики для стоянки автомобілів, парки, сквери, водоймища. Виробнича зона включає ділянки підприємств для виробництва і переробки сільськогосподарської та іншої продукції, ремонту, технічного обслуговування і зберігання сільськогосподарської техніки і автотранспорту, комунально-складські та інші обєкти, дороги, проїзди і майданчики для стоянки автомобілів‚ інші території.

ПРИМІТКИ:
1. У межах населеного пункту знаходяться виробничі і комунально-складські обєкти, що віддалені від сельбищної зони на відстань, не більше 300 м. Генеральні плани на виробничі обєкти, а також фермерські господарства, що розміщені поза межами населеного пункту‚ розробляються окремо.

2. До території сільського населеного пункту належать також присадибні землі, в тому числі землі фермерських і індивідуальних господарств, а також майданчики комунальних обєктів, що знаходяться в межах населеного пункту.
3. На перехідний період територіальні резерви сельбищної та виробничої зон поселень намічаються виходячи з концепції зростання чисельності населення на перспективу при збереженні колективних (кооперативних) форм ведення господарства в галузях тваринництва.

2.31. . При розвитку та реконструкції сільських населених пунктів належить передбачити:

упорядкування функціонального зонування, що склалося, з метою поліпшення санітарно-гігієнічних умов;

винесення сільськогосподарських підприємств з сельбищної зони (при відповідному обгрунтуванні за межі поселень);

винесення транзитних автомобільних шляхів;

заходи щодо захисту від затоплення, зсувів, селей, підтоплення підгрунтовими водами, тощо;

упорядкування і благоустрій мережі вулиць і проїздів з максимально можливим збереженням планувальної структури, що склалася;

удосконалення забудови на сонові збереження існуючих капітальних і придатних до тривалої експлуатації будинків і споруд, поступову заміну старого житлового фонду;

забезпечення найсприятливіших умов для ведення всіх форм сільськогосподарської діяльності (включаючи оренду, фермерське, особисте підсобне та інші види господарювання) всіма жителями, зокрема тими, що проживають у безсадибних житлових будинках;

поліпшення культурно-побутового обслуговування і завершення формування громадського центру поселення шляхом будівництва обєктів, яких невистачає;

найбільш ефективне використання території населеного пункту за рахунок освоєння земель, непридатних для сільськогосподарського використання;

здійснення заходів щодо інженерного обладнання, зовнішнього благоустрою і озеленення території.

2.32. Генеральні плани сільських поселень, фермерських господарств, проекти окремих виробничих, комунальних, транспортних, інженерних обєктів і споруд слід розробляти на основі схеми генерального плану території сільської Ради. При удосконаленні планувальної структури та організації вуличної мережі сільських поселень належить керуватись діючими нормами.

2.33. Проектування самостійної мережі доріг для прогону особистої худоби, підвезення добрив і проїзду вантажного транспорту до ділянок сельбищної території сільських населених пунктів допускається з відповідним обгрунтуванням.

2.34. В умовах реконструкції сільських населених пунктів будівництво і капітальний ремонт житлових будинків, що знаходяться в межах нормативних санітарно-захисних зон, не допускається: існуючий житловий фонд передбачається до виносу на території, що резервуються з цією метою 

Приміська зона

2.35. До чинників, які визначають пригородну зону (зону впливу населеного пункту), слід відносити: рівень урбанізації, щільність транспортної мережі, маятникова міграція, щільність населення, ринкова вартість нерухомості і землі, розміщення рекреаційнихтериторій, транспортна доступність, розміщення промислових об'єктів, технопарків, що знаходяться в кооперації з промисловими виробництвами населеного пункту та інше . Перелік чинників, що визначають зону впливу населеного пункту і розрахунок індексів впливу, наведено в табл. 1

2.36. Межі зони впливу повинні співпадати з кордонами районів, з кордонами земель місцевих рад, окремих господарств.

Для агломерації населених пунктів може створюватися одна зона впливу з кооперацією на її території однотипних об'єктів.

2.37. Для встановлення кордонів зон впливу необхідно проводити розрахунки рівня індексу зон впливу (ІЗВ), який є середньозваженим, по більшості чинників, показником із загального об'єму впливу населеного пункту на прилеглу територію:

ІЗВ =

 

Таблиця 1

№ /п	Найменування чинника	Визначення індексу впливу	Розрахунок величини індексу
1	Рівень урбанізації	Відношення рівня урбанізації району, що розглядається, до середнього по зоні (відношення територій, зайнятих під забудовою)
2	Щільність транспортної	Відношення щільності транспортної мережі району, що розглядається, до загальної території
3	Пасажирські тяжіння	Відношення пасажирської кореспонденції І-го району в головне місто до середньої по зоні. До головного міста (на всіх видах транспорту)
4	Щільність населення	Відношення щільності населення І-го району до середньої щільності по зоні
5	Ринкова вартість нерухомості	Відношення вартості нерухомості до середньої по зоні
6	Ринкова вартість землі	Відношення вартості 1га (1 км2) землі І-го району до середньої вартості 1 га (1 км2) по зоні
7	Розміщення рекреаційнихтериторій	Відношення площі рекреаційних зон І-го району до середньої по зоні
8	Транспортна доступність	Відношення часу доступності І-м районом головного міста до середньозваженого часу доступності від усіх районів
9	Розміщення об'єктів промисловості, технопарків, технополюсів та інш. об'єктів	Відношення територій, зайнятих під промисловістю І-го району до середнього по зоні
10	Екологічна оцінка території	Відношення комплексного показника І-го району до середнього показника по зоні

 

де

n - кількість чинників, що розглядаються;

Фі - кількісний показник чинника, що представляє собою відношення числових значень даного чинника до середнього по зоні;

Р - площа території, що розглядається 

2.38. Території зон впливу, які призначені для територіального розвитку населених пунктів, розміщення об'єктів комунального і виробничого характеру і споруд транспортної інфраструктури, промислових виробництв технопарків, розміщення котеджної забудови, садових товариств, розміщення місць відпочинку тощо. Згідно із Законом України про місцеве самоврядування на території зони впливу можуть створюватися асоціації і об'єднання для вирішення спільних господарських інтересів.

2.39. Використання територій приміських зон, містобудівна діяльність в їх межах здійснюється в інтересах населення міста і населених пунктів приміської зони відповідно до законів України.

2.40. Зонування і використання території приміських зон міст, включаючи природоохоронні заходи, визначається містобудівною документацією з обліком землі і лісоустроительной документацією.

2.41. До складу приміської зони повинен входити лісопарковий пояс органічно обєднаний із зеленими насадженнями загального користування населених пунктів. Для міст і інших населених пунктів, розташованих у безлісныхрайонах, потрібно замість зеленої зони передбачати створення з навітряного боку для вітрів переважаючого напрямку захисні смуги зелених насаджень. Для розміщення таких смуг потрібно використати землі держфонду, та інші землі, які не створюють незручності для населення.

2.42. При плануванні приміської зони організовувати місця масового відпочинку і місця лікувально-оздоровчого призначення на зручних, здорових і живописнихтериторіях, а також враховувати потреби міста в різних видах господарського обслуговування і постачання населення.

1.  3.       У межах приміської зони можуть знаходитися: 

а) лісопарки, позаміські парки, розсадники і інші види зелених насаджень;

б) будинки і містечки відпочинку, пансіонати, мотелі і кемпінги, пляжі, фізкультурні і спортивні споруди і пристрої, туристські, мисливські і риболовецькі бази, молодіжні табори відпочинку, піонерські табори, спецшколи для відпочинку дітей і установи що призначаються для обслуговування відпочинку населення;

в) лікувальні установи і санаторії (при наявності відповідних природно-оздоровчих чинників);

г) вищі і спеціальні учбові заклади, науково-дослідні установи;

д) сільськогосподарські підприємства;

е) транспортні пристрої і установи (аеродроми, залізничні, сортувальні станції і ;

ж) электропідстанції і високовольтні лінії електропередачі;

з)споруди водопроводу, канализації, очищення, звалища, сміттєперероблюючі заводи.

При відповідному обгрунтуванні в приміській зоні поза лісопарковим поясом допускається розміщувати:

o        промислові підприємства, переважно пов'язані з обслуговуванням міста, також підприємства, що мають технологічний зв'язок з підприємствами, розташованими в місті, або використовуючі на території зони родовища корисних копалин, за умови усунення негативного впливу підприємств на оточуюче середовище ;

o        склади державних резервів, транспортно складські комплекси, склади легкозаймистихрідин, вибухонебезпечних і отруйних речовин;

інші споруди, що призначаються для обслуговування міста нешкідливі в санітарному відношенні.

2.43. Лісопарки, позаміські парки і місця масового відпочинку населення слід, як правило, влаштовувати в кращих лісових масивах і найбільш живописнихмісцях приміської зони по можливості поблизу водоймищ, які придатні для водного спорту і купання.

Найбільш цінні місця масового відпочинку в зоні впливу повинні мати зручний зв'язок з містом, для чого потрібно використовува по можливості існуючі автомобільні і залізниці, а також водні шляхи.

2.44. Кращі за природними якостями території зони впливу, включаючи місця історичних подій і дільниці пам'ятників культури, потрібно виділяти в зону охорони ландшафту з режимом заповідника, що забезпечує збереження природної краси і особливостей природи і пам'ятників.

2.45. Автомобільні дороги (І, ІІ, і ІІІ категорії ) і залізниці ( І, ІІ, категорії) в межах приміських зон в умовах нового будівництва необхідно прокладати поза територією населених пунктів з наближенням до міської межі населених пунктів не ближче, як за 100м. У випадку, якщо по планувальних умовах не має можливості забезпечити цей норматив, вздовж дороги перерахованих вище категорій, в умовах нового будівництва або реконструкції встановлюються шумозахисні екрани, але відстань не має бути меншою за 50м.

Транспортні коридори не повинні перетинати території населених пунктів, а за відсутності такої можливості, повинні бути ізольовані від території цих населених пунктів із будівництвом шумозахиснихекранів.

На підході до крупних, великих , крупнихі найкрупніших міст траси коридорів мають пройти за їх межами по обхідних автомобільних дорогах і залізницях на відстані від забудови більше, як за 100м.

2.46. Автомобільні дороги загальної транспортної системи України, перетинаючи межі населених пунктів, перестають бити дорогами і переходять до категорії вулиць. На виході за межі території населених пунктів вони відповідно змінюють свою функцію.

2.47. Планувальний розвиток зони впливу має здійснююватися з урахуванням інтересів і за кошти, як територіальних громад, що входять в її межі, так і за рахунок основного міста.

За рахунок цих коштів повинна проводитися інженерна підготовка територій, транспортне будівництво, випрямлення і розчищення русел рік, озерне будівництво, озеленення територій, будівництво об'єктів інфраструктури, рекреациійне будівництво.

 

 

ДОДАТКИ

Додаток 2.1

(рекомендований)

Таблиця 1

Орієнтовна величина радіусів зон різної містобудівної якості стосовно міського центру по групах поселень

Групи поселень, тис.чол.	Зони містобудівної якості
		І	ІІ	ІІІ	IV	V	VI	VII
більше 1000	15/15	25/35	35/5	40/8	45/10	60/12	90/15 і більше
250 до 1000	-	15/15	25/35	35/35	45/8	60/10	-
50 до 250	-	-	15/15	30/5	45/8	-	-
до 50	-	15/15	-	40/6	-	-	-

Примітки:

1. У чисельнику витрати часу, хв.; у знаменнику відстані, км.

2. Зони містобудівної якості: 1 ядро загальноміського центру (для найкрупніших міст); ІІ центральна зона; ІІІ центральна зона для міст із населенням до 250 тис. жителів; перша середня зона для найкрупніших і крупних міст; IV середня зона; V і VI перша і друга периферійні зони; VII зона агломераційного розселення.

3. Для досягнення високого соціально-економічного ефекту формування функціонально-планувальної структури міста необхідно прагнути до компактного розвитку його плану, що досягається підвищенням інтенсивності використання території під основні функції. При цьому необхідно враховувати неоднорідність функціонально-планувальних якостей міських територій, які значною мірою визначаються різною інтенсивністю їх освоєння і неоднаковими умовами транспортної доступності.

Містобудівну цінність ділянок міської території треба визначати за оцінками її доступності відносно місць розселення, прикладення праці, установ обслуговування загальноміського значення, місць масового відпочинку з урахуванням їх розміщення у зонах різної містобудівної якості (додат.2.1б), а також історико-культурного й композиційного значення, якостей природно-ландшафтного середовища.

Таблиця 2

Орієнтовні коефіцієнти містобудівної цінності територій

в міських поселеннях із різною кількістю населення

Групи міських поселень, тис.чол.	Зони містобудівної якості
		І	ІІ	ІІІ	IV	V	VI	VII
Найкрупніші, понад 1000	2,2	1,75	1,25	0,87	0,62	0,37	0,2
Крупні, від 500 до 1000	-	1,75	1,25	0,87	0,62	0,37	-
Великі, від 250 до 500	-	1,75	1,25	0,87	0,62	-	-
Великі, від 100 до 250	-	-	1,25	0,87	0,62	-	-
Середні, від 50 до 100	-	-	1,25	0,87	0,62	-	-
Малі, до 50	-	-	1,25	-	0,62	-	-

І, ІІ ядро загальноміського центру для найкрупніших і крупних міст,

І-ІІІ центральна зона (усі міста),

III-IV серединна зона для найкрупніших і крупних міст,

ІІІ-IV серединна зона для великих міст,

V-VII периферійна зона для найкрупніших і крупних міст,

ІV-V периферійна зона для великих, середніх і малих міст.

Примітка: Величини коефіцієнтів показують співвідношення містобудівної цінності території у межах одного міста. Наведені коефіцієнти можуть бути збільшені або зменшені експертним шляхом з урахуванням функціонального призначення, історико-культурної, середовищної й містоформуючої (композиційної) цінності ділянок у 0,5-2 раза. Під час здійснення грошової оцінки земель також треба враховувати споживчу цінність території та вартість її освоєння (для забудованих територій).

 

Додаток 2.2

(рекомендований)

Таблиця 1

Демографічна ємність значних за площею структурно-планувальних одиниць у найкрупніших, крупних та великих містах

Тис.чол.	Планувальні райони	Планувальні зони
Кількість населення, тис.чол.	100-300	200-600
Кількість працюючих у містоутворюючому комплексі міста, тис.чол.	30-100	60-300

Примітки:

1. У міських поселеннях, які характеризуються значним розчленуванням планувальної структури, особливо у містах гірничодобувної промисловості, які формуються на базі окремих територіально закріплених виробництв і розселення при них шахт, копалень тощо, населення планувального району слід установлювати від 50 до 120 тис. чол.

2. З метою забезпечення необхідних функціональних звязків місць розселення з місцями прикладення праці, відпочинку, закладами культурно-побутового обслуговування, а також із метою зниження витрат часу на пересування населення в найкрупніших, крупніших та великих містах із розчленованою планувальною структурою слід формувати відносно стійкий трудовий баланс на рівні не менш як 45-60% працюючих від кількості населення, в межах основних структурно-планувальних елементів міста планувальних районів, зон.

3. Функціональну організацію, межі основних структурно-планувальних елементів міського поселення треба визначати, виходячи з місцеположення й концентрації основних функцій. У середніх і малих містах, селищах міського типу з компактною планувальною структурою працезбалансованості слід досягати в масштабі усього поселення.

Формування планувальних зон у найкрупніших містах, понад 1 млн. жителів, треба здійснювати шляхом поєднання груп близьких за функцією планувальних районів, у т.ч. зі створенням сельбищно-виробничих районів із високим ступенем працезбалансованості та з організацією багатофункціональних зон прикладання праці і громадського обслуговування.

Додаток 2.3

(рекомендований)

Питома вага території загальноміського центру і

його складових частин (%)

Найменування головних елементів загальноміського центру	Питома вага територій (залежно від групи міста за кількістю населення), %
Загальноміський центр у цілому від площі міста,

Внимание! Это не полная версия документа. Полная версия доступна для скачивания.