З А К О Н У К Р А Ї Н И
Про захист населення від
інфекційних хвороб
( Відомості Верховної Ради (ВВР), 2000, N 29, ст. 228 )
{ Із змінами, внесеними згідно із Законами
N 913-IV від 05.06.2003, ВВР, 2003, N 38, ст.321
N 3421-IV від 09.02.2006, ВВР, 2006, N 22, ст.199
N 723-V від 13.03.2007, ВВР, 2007, N 22, ст.294 }
Цей Закон визначає правові, організаційні та фінансові засади
діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого
самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої
на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини,
локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює
права, обов'язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у
сфері захисту населення від інфекційних хвороб.
Р о з д і л I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Визначення термінів
У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються у такому
значенні:
інфекційні хвороби - розлади здоров'я людей, що викликаються
живими збудниками (вірусами, бактеріями, рикетсіями,
найпростішими, грибками, гельмінтами, кліщами, іншими патогенними
паразитами), продуктами їх життєдіяльності (токсинами),
патогенними білками (пріонами), передаються від заражених осіб
здоровим і схильні до масового поширення; ( Абзац другий статті 1
в редакції Закону N 913-IV від 05.06.2003 )
небезпечні інфекційні хвороби - інфекційні хвороби, що
характеризуються важкими та (або) стійкими розладами здоров'я в
окремих хворих і становлять небезпеку для їх життя та здоров'я;
особливо небезпечні інфекційні хвороби - інфекційні хвороби
(у тому числі карантинні: чума, холера, жовта гарячка), що
характеризуються важкими та (або) стійкими розладами здоров'я у
значної кількості хворих, високим рівнем смертності, швидким
поширенням цих хвороб серед населення;
джерело збудника інфекційної хвороби (далі - джерело
інфекції) - людина або тварина, заражені збудниками інфекційної
хвороби;
дезінфекційні заходи (дезінфекція, дезінсекція, дератизація)
- заходи щодо знищення у середовищі життєдіяльності людини
збудників інфекційних хвороб (дезінфекція) та їх переносників -
комах (дезінсекція) і гризунів (дератизація);
епідемія - масове поширення інфекційної хвороби серед
населення відповідної території за короткий проміжок часу;
епідемічна ситуація - показник епідемічного благополуччя
території (об'єкта) у певний час, що характеризується рівнем і
динамікою захворювання людей на інфекційні хвороби, наявністю або
відсутністю відповідних факторів передачі інфекції та іншими
обставинами, що впливають на поширення інфекційних хвороб;
благополучна епідемічна ситуація - інфекційні хвороби не
реєструються або реєструються їх поодинокі випадки, відсутні
сприятливі умови для поширення цих хвороб;
нестійка епідемічна ситуація - рівень захворювання людей на
інфекційні хвороби не перевищує середні багаторічні показники,
проте є сприятливі умови для поширення цих хвороб;
неблагополучна епідемічна ситуація - рівень захворювання
людей на інфекційні хвороби перевищує середні багаторічні
показники, реєструються спалахи інфекційних хвороб;
інкубаційний період - максимальний відрізок часу, що минає
від моменту зараження людини збудниками інфекційної хвороби до
появи перших симптомів цієї хвороби;
ізолятор - спеціалізований заклад охорони здоров'я,
призначений для госпіталізації контактних осіб з метою їх
обстеження, профілактичного лікування та здійснення медичного
нагляду за ними;
обсерватор - спеціалізований заклад охорони здоров'я,
призначений для госпіталізації осіб, які виявили бажання покинути
територію карантину, з метою їх обстеження та здійснення медичного
нагляду за ними;
календар профілактичних щеплень (далі - календар щеплень) -
нормативно-правовий акт спеціально уповноваженого центрального
органу виконавчої влади з питань охорони здоров'я, яким
встановлюються перелік обов'язкових профілактичних щеплень та
оптимальні строки їх проведення;
контактні особи - особи, які перебували в контакті з джерелом
інфекції, внаслідок чого вони вважаються зараженими інфекційною
хворобою;
карантин - адміністративні та медико-санітарні заходи, що
застосовуються для запобігання поширенню особливо небезпечних
інфекційних хвороб;
медичні імунобіологічні препарати - вакцини, анатоксини,
імуноглобуліни, сироватки, бактеріофаги, інші лікарські засоби, що
застосовуються в медичній практиці з метою специфічної
профілактики інфекційних хвороб;
носій збудника інфекційної хвороби (далі - бактеріоносій) -
людина, в організмі якої виявлено збудників інфекційної хвороби
при відсутності симптомів цієї хвороби;
обмежувальні протиепідемічні заходи - медико-санітарні та
адміністративні заходи, що здійснюються в межах осередку
інфекційної хвороби з метою запобігання її поширенню;
осередок інфекційної хвороби - місце (об'єкт, територія), де
виявлено джерело інфекції та відповідні фактори передачі інфекції;
санітарно-протиепідемічні правила і норми -
нормативно-правові акти (накази, інструкції, правила, положення
тощо) спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої
влади з питань охорони здоров'я, вимоги яких спрямовані на
запобігання виникненню та поширенню інфекційних хвороб;
протиепідемічні заходи - комплекс організаційних,
медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних,
адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою
запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та
ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій;
профілактичні щеплення - введення в організм людини медичних
імунобіологічних препаратів для створення специфічної
несприйнятливості до інфекційних хвороб;
поствакцинальні ускладнення - важкі та (або) стійкі розлади
здоров'я, викликані застосуванням медичних імунобіологічних
препаратів;
спалах інфекційної хвороби - декілька захворювань на
інфекційну хворобу, пов'язаних між собою спільним джерелом та
(або) фактором передачі інфекції;
санітарна охорона території України - система організаційних,
медико-санітарних, санітарно-гігієнічних,
лікувально-профілактичних та протиепідемічних заходів, спрямованих
на запобігання занесенню та поширенню на території України
особливо небезпечних інфекційних хвороб, а в разі їх виникнення -
на недопущення поширення цих хвороб за межі України, а також на
запобігання ввезенню на територію України товарів, хімічних,
біологічних і радіоактивних речовин, відходів та інших вантажів,
небезпечних для життя та здоров'я людини;
фактори передачі збудників інфекційних хвороб (далі - фактори
передачі інфекції) - забруднені збудниками інфекційних хвороб
об'єкти середовища життєдіяльності людини (повітря, грунт, вода,
харчові продукти, продовольча сировина, кров та інші біологічні
препарати, медичні інструменти, предмети побуту тощо), а також
заражені збудниками інфекційних хвороб живі організми, за участю
яких відбувається перенесення збудників інфекційних хвороб від
джерела інфекції до інших осіб.
Стаття 2. Законодавство про захист населення від інфекційних
хвороб
Відносини у сфері захисту населення від інфекційних хвороб
регулюються Основами законодавства України про охорону здоров'я, законами України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", "Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення",
цим Законом, іншими нормативно-правовими актами.
Р о з д і л II
ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ У СФЕРІ
ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ ВІД ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ
Стаття 3. Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері
захисту населення від інфекційних хвороб
Кабінет Міністрів України у сфері захисту населення від
інфекційних хвороб:
розробляє і здійснює відповідні державні цільові програми;
{ Абзац другий статті 3 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 3421-IV від 09.02.2006 }
забезпечує фінансування та матеріально-технічне постачання
закладів охорони здоров'я, установ і закладів державної
санітарно-епідеміологічної служби, підприємств, установ та
організацій, залучених до проведення заходів і робіт, пов'язаних з
ліквідацією епідемій, координує проведення цих заходів і робіт;
координує та спрямовує роботу міністерств, інших органів
виконавчої влади;
укладає міжурядові договори;
вирішує інші питання у межах повноважень, визначених законом.
Стаття 4. Повноваження Ради міністрів Автономної Республіки
Крим і місцевих органів виконавчої влади у сфері
захисту населення від інфекційних хвороб
Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві органи
виконавчої влади у сфері захисту населення від інфекційних хвороб:
реалізують державну політику в галузі охорони здоров'я та
щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя
населення, організовують розроблення і виконання регіональних і
місцевих програм з питань захисту населення від інфекційних
хвороб, а також беруть участь у розробленні та виконанні
державних цільових програм; { Абзац другий статті 4 із змінами,
внесеними згідно із Законом N 3421-IV від 09.02.2006 }
забезпечують проведення профілактичних і протиепідемічних
заходів (благоустрій, водопостачання та водовідведення, прибирання
та санітарна очистка, боротьба з живими переносниками збудників
інфекційних хвороб тощо) на територіях населених пунктів, у місцях
масового відпочинку населення та рекреаційних зонах, здійснюють
контроль за виконанням цих заходів;
здійснюють контроль за додержанням юридичними і фізичними
особами санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних та
ветеринарних правил і норм, правил торгівлі та побутового
обслуговування населення, за якістю та безпекою харчових продуктів
і продовольчої сировини на всіх етапах їх виробництва, зберігання
та реалізації;
організовують проведення аналізу епідемічної ситуації в
регіоні та контролю за її станом;
Стаття 31. Спеціалізовані заклади охорони здоров'я, що
створюються на територіях карантину
(спеціалізовані лікарні, ізолятори, обсерватори)
У разі встановлення карантину місцеві органи виконавчої
влади, органи місцевого самоврядування створюють на території
карантину спеціалізовані заклади охорони здоров'я з особливим
протиепідемічним режимом - спеціалізовані лікарні, ізолятори,
обсерватори, використовуючи для цього приміщення закладів охорони
здоров'я, оздоровчих, навчальних закладів тощо.
Обов'язковій госпіталізації у спеціалізовані лікарні
підлягають хворі на особливо небезпечні та небезпечні інфекційні
хвороби, а також особи з симптомами таких хвороб.
Особи, які, перебуваючи на території карантину, мали
достовірно встановлені контакти з хворим на особливо небезпечну
інфекційну хворобу, підлягають госпіталізації в ізолятор.
Особам, які виявили бажання залишити територію карантину до
його відміни, необхідно протягом інкубаційного періоду відповідної
хвороби перебувати в обсерваторі під медичним наглядом і пройти
необхідні обстеження. Після закінчення терміну перебування в
обсерваторі з урахуванням результатів медичного нагляду та
обстежень їм видається довідка, що дає право на виїзд за межі
території карантину.
Режим роботи спеціалізованих закладів охорони здоров'я, форми
медичних довідок, що видаються особам, які перебували в цих
закладах, встановлюються спеціально уповноваженим центральним
органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я.
На період перебування в спеціалізованих закладах охорони
здоров'я працівникам видається листок непрацездатності, який
оплачується в розмірах і порядку, встановлених законодавством для
осіб, визнаних тимчасово непрацездатними внаслідок захворювання.
Стаття 32. Обмежувальні протиепідемічні заходи
Обмежувальні протиепідемічні заходи встановлюються місцевими
органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування за
поданням відповідного головного державного санітарного лікаря у
разі, коли в окремому населеному пункті, у дитячому виховному,
навчальному чи оздоровчому закладі виник спалах інфекційної
хвороби або склалася неблагополучна епідемічна ситуація, що
загрожує поширенням інфекційних хвороб. Обмеженням підлягають ті
види господарської та іншої діяльності, що можуть сприяти
поширенню інфекційних хвороб.
Види і тривалість обмежувальних протиепідемічних заходів
встановлюються залежно від особливостей перебігу інфекційної
хвороби, стану епідемічної ситуації та обставин, що на неї
впливають.
Р о з д і л VI
ДЕЗІНФЕКЦІЙНІ ЗАХОДИ
Стаття 33. Види і порядок проведення дезінфекційних заходів
Дезінфекційні заходи поділяються на такі види:
профілактичні дезінфекційні заходи - заходи, що проводяться у
жилих, виробничих, навчальних, санітарно-побутових та інших
приміщеннях, будівлях і спорудах, на територіях населених пунктів,
у місцях масового відпочинку населення та рекреаційних зонах, в
інших можливих місцях розмноження переносників збудників
інфекційних хвороб. Профілактичні дезінфекційні заходи проводяться
не рідше двох разів на рік - навесні та восени.
Профілактичні дезінфекційні заходи проводяться
спеціалізованими підрозділами установ і закладів державної
санітарно-епідеміологічної служби, а також суб'єктами
підприємницької діяльності на підставі відповідних договорів з
підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм
власності та громадянами;
поточні дезінфекційні заходи - заходи, що систематично
проводяться у закладах охорони здоров'я, на об'єктах громадського
харчування та на підприємствах харчової промисловості, у
приміщеннях масового перебування людей (підприємства побутового
обслуговування населення, навчальні та культурно-освітні заклади
тощо), а також у жилих приміщеннях під час перебування в них
інфекційних хворих чи бактеріоносіїв. Поточні дезінфекційні заходи
проводяться по декілька разів на день залежно від епідемічної
ситуації.
Поточні дезінфекційні заходи проводяться працівниками
відповідних підприємств, установ, організацій, а в жилих
приміщеннях - хворими на інфекційні хвороби, бактеріоносіями,
членами їх сімей тощо;
заключні дезінфекційні заходи - заходи, що проводяться в
осередку інфекційної хвороби після видалення з нього джерела
інфекції. Заключні дезінфекційні заходи проводяться установами та
закладами державної санітарно-епідеміологічної служби.
Порядок проведення профілактичних, поточних і заключних
дезінфекційних заходів встановлюється спеціально уповноваженим
центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я з
урахуванням особливостей збудників інфекційних хвороб, факторів
передачі інфекції тощо.
Стаття 34. Дезінфекційні засоби
Хімічні речовини, біологічні чинники та засоби медичного
призначення, що застосовуються для проведення дезінфекційних
заходів, підлягають гігієнічній регламентації та державній
реєстрації в порядку , встановленому законодавством.
Виробництво, зберігання, транспортування, застосування та
реалізація дезінфекційних засобів здійснюються з дотриманням вимог
відповідних нормативно-правових актів.
Застосування дезінфекційних засобів, не зареєстрованих у
встановленому порядку в Україні, а також тих, у процесі
виготовлення, транспортування чи зберігання яких було порушено
вимоги технологічних регламентів та інших нормативно-правових
актів, забороняється.
Р о з д і л VII
ОБЛІК ТА РЕЄСТРАЦІЯ ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ.
ЕПІДЕМІОЛОГІЧНЕ ОБСТЕЖЕННЯ
Стаття 35. Облік та реєстрація інфекційних хвороб
Облік інфекційних хвороб базується на системі обов'язкової
реєстрації кожного їх випадку незалежно від місця і обставин
виявлення та оперативного (екстреного) повідомлення про нього
відповідного закладу чи установи державної
санітарно-епідеміологічної служби.
Заклади та установи охорони здоров'я незалежно від форм
власності, суб'єкти підприємницької діяльності, що займаються
медичною практикою, ведуть реєстрацію та облік інфекційних хвороб
і подають відповідні статистичні звіти. Перелік інфекційних
хвороб, що підлягають реєстрації, порядок ведення їх обліку та
звітності встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Стаття 36. Порядок епідеміологічного обстеження
(розслідування) епідемій та спалахів інфекційних
хвороб
Усі епідемії та спалахи інфекційних хвороб підлягають
епідеміологічному обстеженню (розслідуванню) з метою встановлення
причин їх виникнення, факторів передачі інфекції, визначення меж
осередків інфекційних хвороб та масштабів поширення епідемії чи
спалаху інфекційної хвороби, вжиття заходів щодо їх локалізації та
ліквідації, а також виявлення осіб, винних у виникненні епідемії
чи спалаху інфекційної хвороби.
Порядок проведення епідеміологічного обстеження
(розслідування) епідемій та спалахів інфекційних хвороб
встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом
виконавчої влади з питань охорони здоров'я.
Стаття 37. Робота в осередках інфекційних хвороб
Обов'язковому епідеміологічному обстеженню підлягає кожен
випадок (осередок) особливо небезпечних і небезпечних інфекційних
хвороб незалежно від місця виникнення. У дитячих закладах
обов'язковому епідеміологічному обстеженню підлягає кожен випадок
будь-якої інфекційної хвороби.
Межі осередків інфекційних хвороб визначаються фахівцями
державної санітарно-епідеміологічної служби на підставі
результатів їх епідеміологічного обстеження.
Роботи в осередках особливо небезпечних і небезпечних
інфекційних хвороб (епідеміологічне обстеження, лікувальні,
профілактичні та протиепідемічні заходи, у тому числі
дезінфекційні) належать до робіт з особливо шкідливими та
шкідливими умовами праці. Перелік посад медичних та інших
працівників, які безпосередньо зайняті на роботах із шкідливими
та особливо шкідливими умовами праці в осередках інфекційних
хвороб, визначається Кабінетом Міністрів України. На цих
працівників поширюються встановлені законодавством умови оплати
праці, заходи соціального захисту, пільги та компенсації.
Власники (керівники) закладів та установ охорони здоров'я
згідно із законодавством забезпечують працівників, які виконують
роботи в осередках особливо небезпечних і небезпечних інфекційних
хвороб, спеціальним одягом, взуттям і захисними засобами з
урахуванням особливостей інфекційної хвороби, факторів передачі
інфекції та виконуваної роботи.
Місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого
самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від
форм власності зобов'язані всебічно сприяти проведенню робіт в
осередках інфекційних хвороб, оперативно надавати працівникам, які
їх виконують, достовірну інформацію щодо епідемічної ситуації, а в
необхідних випадках забезпечувати їх транспортом, засобами
зв'язку, приміщеннями для роботи та відпочинку, продуктами
харчування, спеціальним одягом, взуттям, захисними засобами та
засобами для санітарної обробки тощо.
Р о з д і л VIII
ПРАВА, ОБОВ'ЯЗКИ, СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ
МЕДИЧНИХ ТА ІНШИХ ПРАЦІВНИКІВ, ЗАЙНЯТИХ У СФЕРІ
ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ ВІД ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ.
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА
ПРО ЗАХИСТ НАСЕЛЕННЯ ВІД ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ
Стаття 38. Обов'язки посадових осіб закладів охорони здоров'я
і медичних працівників у разі виявлення хворого на
інфекційну хворобу
Посадові особи закладів охорони здоров'я незалежно від форм
власності та медичні працівники у разі виявлення хворого на
інфекційну хворобу зобов'язані вжити заходів для його тимчасової
ізоляції, надати невідкладну медичну допомогу, за необхідності
організувати проведення поточних дезінфекційних заходів, терміново
повідомити відповідну установу державної
санітарно-епідеміологічної служби та організувати госпіталізацію
хворого до відповідного закладу охорони здоров'я.
Медичні працівники зобов'язані надавати хворим на інфекційні
хвороби і бактеріоносіям та (або) їх законним представникам
інформацію про небезпеку зараження оточуючих і про вимоги
санітарно-протиепідемічних правил і норм, яких слід дотримуватися
з метою недопущення поширення захворювання. Хворі на особливо
небезпечні та небезпечні інфекційні хвороби та бактеріоносії
збудників цих хвороб, крім того, повинні бути попереджені про
відповідальність за недотримання санітарно-протиепідемічних правил
і норм та зараження інших осіб, про що в медичні документи цих
хворих і бактеріоносіїв вноситься відповідний запис, який
підписують лікуючий лікар, хворий чи бактеріоносій та (або) його
законний представник.
Стаття 39. Заходи правового і соціального захисту медичних
та інших працівників, зайнятих у сфері захисту
населення від інфекційних хвороб
Захворювання на інфекційні хвороби медичних та інших
працівників, що пов'язані з виконанням професійних обов'язків в
умовах підвищеного ризику зараження збудниками інфекційних хвороб
(надання медичної допомоги хворим на інфекційні хвороби, роботи з
живими збудниками та в осередках інфекційних хвороб,
дезінфекційні заходи тощо), належать до професійних захворювань.
Зазначені працівники державних і комунальних закладів охорони
здоров'я та державних наукових установ підлягають обов'язковому
державному страхуванню на випадок захворювання на інфекційну
хворобу в порядку та на умовах, установлених Кабінетом Міністрів
України.
Стаття 40. Оплата праці медичних та інших працівників,
зайнятих у сфері захисту населення від інфекційних
хвороб
Умови і розміри оплати праці медичних та інших працівників,
які надають медичну допомогу хворим на інфекційні хвороби,
працюють із живими збудниками інфекційних хвороб та в осередках
інфекційних хвороб, виконують інші роботи, пов'язані з високим
ризиком зараження збудниками інфекційних хвороб, встановлюються
відповідно до законодавства.
За період роботи по ліквідації епідемій і спалахів
інфекційних хвороб, а також в осередках особливо небезпечних і
небезпечних інфекційних хвороб посадові оклади медичним та іншим
працівникам встановлюються в порядку і розмірах, визначених
Кабінетом Міністрів України.
Стаття 41. Відповідальність за порушення законодавства про
захист населення від інфекційних хвороб
Особи, винні в порушенні законодавства про захист населення
від інфекційних хвороб, несуть відповідальність згідно із законами
України.
Р о з д і л IX
МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО
Стаття 42. Міжнародне співробітництво України у сфері
захисту населення від інфекційних хвороб
Міжнародне співробітництво України у сфері захисту населення
від інфекційних хвороб здійснюється шляхом укладання міжнародних
договорів, участі в міжнародних програмах і проектах, обміну
інформацією та досвідом роботи, розвитку торгівлі медичними
імунобіологічними препаратами та іншими лікарськими засобами,
надання взаємодопомоги тощо.
Стаття 43. Міжнародні договори
Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість
якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж
ті, що передбачені цим Законом, то застосовуються норми цього
міжнародного договору.
Р о з д і л X
ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ
1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування, крім
частини другої статті 8 в частині поставок медичних
імунобіологічних препаратів для проведення профілактичних щеплень
за рахунок коштів Державного бюджету України та статті 39, які
набирають чинності з 1 січня 2001 року.
2. До приведення законодавства України у відповідність із цим
Законом закони та інші нормативно-правові акти застосовуються в
частині, що не суперечить цьому Закону.
3. Кабінету Міністрів України протягом шести місяців після
набрання чинності цим Законом:
подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо
приведення законів України у відповідність з цим Законом;
привести у відповідність з цим Законом свої
нормативно-правові акти;
забезпечити прийняття відповідно до компетенції
нормативно-правових актів, що випливають з цього Закону;
забезпечити перегляд і скасування міністерствами, іншими
центральними органами виконавчої влади України їх
нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону.
Президент України Л.КУЧМА
м. Київ, 6 квітня 2000 року
N 1645-III
