ДЕРЖАВНА САНІТАРНО-ЕПІДЕМІОЛОГІЧНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

          ГОЛОВНИЙ ДЕРЖАВНИЙ САНІТАРНИЙ ЛІКАР УКРАЇНИ

                                     ЗАТВЕРДЖЕНО

                                     Постанова Головного

                                     державного санітарного

                                     лікаря України

                                     01.07.1999  N 28

              ДЕРЖАВНІ САНІТАРНІ ПРАВИЛА ТА НОРМИ

              "Гігієнічні вимоги щодо облаштування

       і утримання кладовищ в населених пунктах України"

                      ДСанПіН 2.2.2.028-99

                      Галузь застосування

    Державні санітарні  правила та норми поширюються на органи та

установи  житлово-комунального господарства  виконавчих  комітетів

місцевих   (селищних)   рад   народних  депутатів,  сільвиконкоми,

підприємства  і  організації,  що  надають  ритуальні  послуги  чи

реалізують предмети похоронного призначення на території України.

                           Передмова

    ДСанПіН 2.2.2.028-99

    1. Державні  санітарні  правила  та  норми "Гігієнічні вимоги

щодо  облаштування  і  утримання  кладовищ  в  населених   пунктах

України"  розроблені  в Українському науковому гігієнічному центрі

МОЗ України (253660,  м.  Київ-94, вул. Попудренка, 50) авторським

колективом  в  складі:  д.м.н.  Чегринця Григорія Яковича,  к.м.н.

Вашкулата Миколи Павловича, к.м.н. Голюги Василя Андрійовича, н.с.

Нікуди Раїси Григорівни.

    В розробці також брали участь:

    Пастушенко Сергій   Григорович,  Парубець  Микола  Дмитрович,

Герцман     Дмитро     Вікторович      -      Київська      міська

санітарно-епідеміологічна станція, м. Київ, вул. Некрасівська, 10;

    Дренькало Марта Мечиславівна,  Валявська  Галина  Іванівна  -

Український центр держсанепіднагляду МОЗ України,  м.  Київ,  вул.

Ярославська, 41;

    Голубєва Галина   Григорівна,  Камеко  Геннадій  Кіпріянович,

Зайцев   Вячеслав   Володимирович   -   Дніпропетровська   обласна

санітарно-епідеміологічна      станція,       м.  Дніпропетровськ,

вул. Філософська, 39-а.

    2. Розроблені  замість  "Санитарных   правил   устройства   и

содержания кладбищ" N 1600-77 (ут. МЗ СССР от 10 февраля 1977 г.),

які використані при розробці цього документа  і,  з  затвердженням

ДСанПіНу, втрачають чинність на території України.

    3. Відповідно до Закону України "Про забезпечення санітарного

та епідемічного  благополуччя  населення"     ДСанПіН

"Гігієнічні  вимоги  щодо  облаштування  і  утримання  кладовищ  в

населених пунктах  України"  обов'язкові  для  виконання  органами

державної    виконавчої    влади,    місцевого   і   регіонального

самоврядування,  підприємствами,  установами,   організаціями   та

громадянами.

                     1. Загальні положення

    1.1. Державні  санітарні  правила  та норми включають основні

гігієнічні вимоги щодо планування нових,  утримання і  санітарного

упорядкування діючих кладовищ в населених пунктах України.

    1.2. ДСанПіН   є  нормативним  документом,  обов'язковим  для

виконання посадовими особами та громадянами.  Особи,  винні в його

порушенні,  несуть адміністративну та кримінальну відповідальність

згідно з чинним законодавством.

    1.3. Державний контроль за дотриманням вимог даних санітарних

правил  та  норм  здійснюється  установами  та закладами державної

санепідслужби  відповідно  до  Закону  України  "Про  забезпечення

санітарного та епідемічного благополуччя населення".

                    2. Нормативні посилання

    1. Закон    України    "Про   забезпечення   санітарного   та

епідемічного благополуччя населення" N 4004-XII  від

24.02.94 р.

    2. "Державні  санітарні  правила   планування   та   забудови

населених пунктів"  N   379/1404   ,   затверджені

Міністерством охорони здоров'я України від 19 червня 1996 р.

    3. ГОСТ  2874-82  "Вода питьевая.  Гигиенические требования и

контроль за качеством".

    4. Державні  будівельні  норми  і  правила.  "Містобудування.

Планування і забудова міських і сільських поселень",  ДБН 360-92*.

Міністерство України у справах будівництва  і  архітектури,  Київ,

1993.

    5. Інструкція  про  порядок поховання та утримання кладовищ у

населених пунктах Української РСР.  РДІ  204  УРСР  007-79,  Київ,

1979.

         3. Гігієнічні вимоги до облаштування кладовищ

    3.1. Розміри земельних ділянок, які відводяться під кладовища

традиційного поховання, повинні мати площу з розрахунку 0,24 га на

1 тисячу чоловік в міській місцевості і 0,1 га на 1 тисячу чоловік

у сільській місцевості,  кладовища урнових поховань - 0,02 га на 1

тисячу чоловік відповідно до ДБН 360-92*.

    Примітка. Розміри  земельних  ділянок,  які  відводяться  для

поховання,  допускається  уточнювати  залежно  від  співвідношення

кладовищ традиційного поховання і  кладовищ  для  поховання  після

кремації, які встановлюються за місцевими умовами.

    3.2. Місцезнаходження   кладовищної  ділянки  та  її  розміри

передбачаються  генеральним  планом  розвитку  населеного  пункту;

відведення  земельної  ділянки під кладовище,  проекти улаштування

нових  кладовищ,  розширення  і  реконструкції  діючих  підлягають

погодженню       з       місцевими       установами      державної

санітарно-епідеміологічної служби.

    3.3. Територія ділянки,  відведеної під кладовище, не повинна

піддаватись дії зсувів і обвалів,  затоплюватися чи підтоплюватися

талими,  дощовими і паводковими водами  та  має  характеризуватись

легко аерованими грунтами. Ділянка повинна мати схил у протилежний

бік   від   населеного   пункту   і   відкритих   водоймищ,    які

використовуються для господарсько-побутових потреб.

    3.4. Максимальний  рівень  стояння грунтових вод від поверхні

землі на ділянці має бути не меншим 2-х метрів, якщо грунтові води

знаходяться на рівні вище 2-х метрів від поверхні грунту, земельна

розмірів  депресійної воронки,  яка виникає в процесі експлуатації

свердловини, але не менша 100 м.

    Примітка. Забороняється   прокладання   транзитної    міської

(селищної) мережі централізованого господарського водопостачання і

каналізації по території кладовища.

    4.10. Міське  кладовище  повинне  бути  обладнане самостійною

системою для поливу зелених насаджень. Враховуючи те, що не завжди

є    можливість    організації   самостійних   джерел   і   систем

водопостачання  для  поливання  зелених  насаджень  на  кладовищі,

дозволяється підведення до території кладовища водопровідних мереж

господарсько-питного  призначення   від   міських   і    сільських

комунікацій з подальшим поверхневим розгалуженням безпосередньо на

території кладовища.  Підземне прокладання водопровідних мереж  на

території   кладовища   недопустиме,   так  як  може  привести  до

забруднення води в мережах.  Крім того,  при  аварійних  ситуаціях

можуть  бути  зруйновані  могили.  В сільських населених пунктах з

цією метою використовується вода шахтних колодязів або поверхневих

водоймищ.  При  виборі місця і улаштуванні колодязів біля кладовищ

(не ближче ніж 20 м від місця  поховання  з  урахуванням  напрямку

руху  грунтових  вод  від  колодязя)  повинні  бути вилучені умови

можливого забруднення води продуктами  розкладу  трупів  (РДІ  204

УРСР 007-79).

    4.11. Територія   кладовища   повинна  регулярно  прибиратися

(очищатися від сміття, опалого листя), поливатися в літній період,

пішохідні  доріжки  повинні зимою посипатися піском.  На кладовищі

повинні бути спеціальні місця  для  встановлення  контейнерів  для

збору зів'ялих квітів, вінків, сміття.

    4.12. Відповідальність   за  збереження  могил,  пам'ятників,

написів на них і підтримання порядку на території кладовища лежить

на адміністрації кладовища.

    4.13. Охорона праці працівників ритуальної служби.  Необхідно

забезпечити  могилокопачів  технікою,   спецодягом   і   шанцевими

інструментами,  обладнати  кімнати  побуту,  місця  обігрівання  і

просушування  одягу,  дотримуватися  правил   особистої   гігієни,

періодичності і порядку проходження медоглядів.

              5. Гігієнічні вимоги до перевезення

               та до порядку проведення поховання

    5.1. Поховання  померлих  або   їх   праху   після   кремації

здійснюється  тільки  на  території кладовищ або в колумбаріях при

наявності свідоцтва про смерть.

    5.2. За  умови  настання  смерті   в   лікувальних   закладах

поховання померлого, як правило, здійснюється без завезення додому

або,  у випадку прохання рідних,  тіло померлого перед  похованням

дозволяється  завезти  додому  для  прощання  на  строк,  який  не

перевищує однієї доби.  В таких випадках  тіло  померлого  повинно

бути забальзамоване і охолоджене.

    5.3. Забороняється завезення померлого додому у випадку, якщо

причиною  смерті  були  особливо  небезпечні  інфекційні   хвороби

(холера,  чума, віспа, сибірка та ін.) або інфекційні захворювання

нез'ясованої етіології,  а також при виражених  процесах  розкладу

трупа.

    Примітка. Порядок поховання померлих від особливо небезпечних

інфекцій визначається спеціальними правилами Міністерства  охорони

здоров'я України.

    5.4. Перевезення  і  поховання  померлих в усіх випадках слід

здійснювати в трунах. Для забезпечення оптимальних умов розкладу і

мінералізації трупа доцільно використовувати дерев'яні труни.

    5.5. При  виготовленні  трун  із  штучних  матеріалів останні

повинні мати узгоджені з Міністерством охорони здоров'я України та

затверджені  в  установленому  порядку технічні умови і позитивний

висновок державної санітарно-гігієнічної експертизи на вироби.

    5.6. Перевезення трупа до місця поховання може  здійснюватися

будь-яким  транспортом.  При  перевезенні  померлого залізничним і

авіаційним    транспортом    труп    повинен    бути    попередньо

забальзамованим і покладеним у металеву, герметично запаяну труну,

яку необхідно помістити у дерев'яний ящик  для  транспортування  у

багажному відділенні.

    5.7. У  числі обов'язкових документів при оформленні перевозу

трупа померлого від місця, де наступила смерть, до місця поховання

(другий район, область, місто) повинна бути довідка-дозвіл на його

перевезення,    видана    за    місцем    смерті    територіальною

санітарно-епідеміологічною  станцією   при  пред'явленні  висновку

лікувального закладу про причину смерті.  Санепідстанція має право

видати  довідку-дозвіл на перевезення трупа тільки в тому випадку,

коли строк перевезення не буде перевищувати 5-ти діб.

                    6. Гігієнічні вимоги до

                перепоховання останків померлого

    6.1. При  необхідності  перенесення останків померлого в інше

місце,  перепоховання,  з  метою  епідемічної  безпеки,   потрібно

проводити  після закінчення строку від моменту поховання,  який би

гарантував повну загибель патогенної мікрофлори в грунті на  рівні

глибини  поховання:  одного  року  в піщаному грунті і 3-х років у

зволожених грунтах важкого механічного складу і глиняних  грунтах.

Ексгумацію  бажано  проводити в холодний період року в присутності

медичного працівника.

    6.2. Дозвіл на вилучення останків померлого  з  могили  і  їх

перепоховання   в  іншому  місці  оформляється  органами  місцевої

виконавчої влади.  Висновок про допустимість і умови перепоховання

надається   місцевими   органами   державної  санепідемслужби  при

наявності дозволу  на  його  проведення  і  висновку  лікувального

закладу про причину смерті померлого, тіло якого ексгумується.

    6.3. Вийнята  із  могили  труна  встановлюється  в дерев'яний

ящик.  Проміжок між стінками труни  і  ящика  необхідно  заповнити

матеріалом,  який добре поглинає вологу (сухий торф, тирса, хлорне

вапно тощо).  Якщо труна зруйнована,  останки померлого кладуть  у

нову труну, закривають щільно кришкою і встановлюють у ящик.

    6.4. Могилу  після  ексгумації негайно засипають,  а поверхню

грунту розрівнюють і засівають травою.

    6.5. Перевезення останків померлого проводять  з  дотриманням

правил відповідно до пунктів 5.6, 5.7.

    6.6. Терміни,  обумовлені  пунктом  6.1,  не  поширюються  на

випадки,  коли ексгумація  трупа  проводиться  на  вимогу  слідчих

органів і прокуратури.

    6.7. У  випадку,  коли  необхідна  повна  ліквідація  діючого

кладовища,  проводиться  перепоховання  усіх  останків   на   інше

кладовище   з   дотриманням  правил  ексгумації  і  перевозу,  які

викладені в цьому  документі.  Територія  ліквідованого  кладовища

може бути використана для улаштування зеленого масиву громадського

використання.

                7. Гігієнічні вимоги до закриття

                   та реконструкції кладовищ

    7.1. Закриття  або ліквідація кладовищ,  а також використання

його  для  повторного  поховання  проводиться  за  погодженням   з

місцевими органами державної санепідемслужби.

    7.2. Використання  закритого  кладовища  або  окремих ділянок

діючого кладовища для  повторного  поховання  (поховання  труни  в

родинну   могилу)  може  бути  допущене  тільки  після  завершення

кладовищного  періоду  (не  раніш,  ніж  через  20   років   після

останнього   захоронення)  за  погодженням  з  місцевими  органами

державної  санітарно-епідеміологічної  служби.  Поховання  урни  з

прахом  у  родинну  могилу  дозволяється  незалежно  від часу,  що

пройшов від попереднього поховання в неї труни.

    Примітка. В окремих  випадках,  якщо  кладовище  розміщене  в

сприятливих грунтових умовах,  кладовищний період по узгодженню із

місцевими органами  санітарно-епідеміологічної  служби  може  бути

зменшений до 15 років.

    7.3. При  повному  використанні  територій  під захоронення і

неможливості    проведення    повторного    поховання    кладовище

закривається.   Території   закритих   кладовищ  після  завершення

кладовищного періоду, при відповідному рівні упорядкування, можуть

бути відведені під парки та сквери.